Українська історія з японським шармом

Євген БУКЕТ

Зазвичай твори, що оспівують героїку національної революції 1917 – 1921 років, присвячені реальним історичним діячам і мають мету пояснити причини чи виправдати поразку української революції початку ХХ століття. Тому перше, про що я поцікавився у автора книги “Самурай. Українська історія” Володимира Святненка — добре знаного краєзнавця, автора кількох науково-популярних розвідок про історію Брусилівського району Житомирської області, — чи є реальний прототип у головного героя книги Семена Булашенка? Адже книгу відкриває стилізована історична світлина, та й із власного досвіду добре знаю, скільки несподіванок може підкинути дослідникові краєзнавчий пошук! Минуле чи не кожного села приховує теми для кількох історичних романів. Тож у крає­знавстві межа між наукою і літературною творчістю дуже умовна. Знаю чимало прикладів, коли краєзнавці ставали письменниками — і навпаки.
Володимир Григорович заспокоїв мене одразу, сказавши, що Семен Булашенко та вся його історія від початку до кінця вигадані, хоча серед уродженців Брусилівщини було кілька учасників російсько-японської війни 1904—1905 рр. Серед них — Сак Уваренко з села Морозівки, історію життя якого Володимир Святненко розповів у краєзнавчій праці “Рідний край над Здвижень-рікою. У терновому вінку” (К., 2012, С. 69—70). Допитливий читач неодмінно знайде щось із життєвої історії Сака Уваренка в образі Семена Булашенка, але не більше, ніж він знайшов би в життєписі будь-якого учасника тієї війни, що був родом з України.
Звісно, роман “Самурай. Українська історія” не позбавлений краєзнавчого колориту, особливо в останній його частині, де розповідається про рідне село Булашенків — Краківщину на Брусилівщині. Героїнею книги є справжня власниця села Зоя Дем’яновська, кілька повстанських отаманів, зокрема, Іван Огородник, Осович, Спорадько. Деякі події, в яких вони беруть участь, теж справжні, що мали місце в історії.
Реальними є прізвища й деякі імена місцевих жителів, які є героями твору. Так, Артем Булашенко справді жив у той час в Краківщині. Щоправда, його доля не має нічого спільного з Артемом Булашенком, який описаний у романі “Самурай. Українська історія”. На всіх, хто знайомий з доробком Володимира Святненка — лауреата Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка (2017) та літературної премії імені Василя Юхимовича (2018), автора шести книжок з історії Брусилівщини, — подібні відкриття чатують чи не на кожній сторінці. Дійсність та вигадка міцно сплелися в художньому задумі автора. Завдяки його глибинним знанням, читач занурюється в колорит місцевих легенд і переказів, зокрема, про заснування Брусилова, навколишніх сіл, зміну їхніх власників тощо. Також надзвичайно важливими є елементи народної філософії як українців, так і японців.
Як на мене, автор провів дуже вдалу аналогію між традиційними віруваннями та лицарськими школами українських козаків і японських самураїв. Хоча компаративний аналіз козаків і самураїв не новий в українській науковій школі. Варто згадати хоча б дослідження Дениса Тоїчкіна, Тараса Каляндрука, Анатолія Шевченка, Сергія Гераськова, Вадима Рубеля, Олександра Коваленка та ін.
Червоними нитками через увесь твір проходять зворушлива історія кохання головних героїв твору — Семена Булашенка та Еміко Сумідзу, а також долі та міжособистісні стосунки трьох моряків крейсера “Рюрик” — Семена Булашенка, Івана Яковини та Арсентія Чубенка. Власне, через призму людських стосунків, їхніх переконань та поведінки в складних ситуаціях, Володимиру Святненку вдалося розповісти про геополітичне становище України в час визвольних змагань і трагедію тодішньої перемоги більшовицької Москви.
Прикметно, що в романі згадано Василя Єрошенка — сліпого письменника і музиканта зі Слобожанщини, який навчався в Токійській школі сліпих на початку 1910-х, а також ясновидця Стрітона, який напророчив матері Петра Утвенка (1922—2004) народження сина-знахаря, який буде відомий на всю Україну. Такі деталі додають роману певного шарму, який змушує читача повірити в правдивість описаних подій. Тому не виключено, що вже незабаром місцеві мешканці знайдуть якийсь кам’яний хрест і оголосять, що під ним похована японка Еміко — героїня національно-визвольної боротьби українського народу.
Жарти-жартами, але після виходу в світ у 1972 році повісті Віталія Кулаковського і Петра Сиченка “Ой гук, мати, гук”, де в художній формі було описано захоплення в полон полковника Коліївщини Івана Бондаренка біля предковічного дуба в селі Рожеві (нині — Макарівський район на Київщині), мешканці Рожева “віднайшли” те місце. І до сьогодні вони вказують на старий дуб, біля якого нібито сталася ця подія.
Щоб змусити читача відчути атмосферу часу, проникнутися почуттям любові до матінки-природи, до рідного краю, до вічних цінностей і щирих почуттів Володимир Святненко вдається до ліричних описових відступів, до дещо пафосних пасажів. Вони часто видаються зайвими, бо змушують відходити в сторону від динамічного сюжету роману, але зрештою урівноважують драматизм описаних подій.
Мені роман “Самурай. Українська історія” нагадав історичну пригодницьку повість Ігоря Федіва та Валентина Злотопольця (Отамановського) “Син України” або “Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові”. Остання побачила світ 1918 року, в розпал подій, які описує Володимир Святненко в третій частині роману “Самурай”. За сюжетом повісті племінник Северина Наливайка Микола потрапляє до турецького полону, рятується, але, за іронією долі, опиняється на безлюдному острові. Пройшовши тернистий шлях Робінзона Крузо, Микола Наливайко повертається в Україну. Тут він потрапляє в самий вир московсько-української війни, де гине смертю героя в Конотопській битві…
Історія життя Семена Булашенка навдивовижу перегукується з історією Миколи Наливайка: японський полон, порятунок, життя в країні сонця, що сходить. Повернення в Україну в розпал революційних подій, де, як щирий патріот рідного краю, він не міг бути осторонь національно-визвольної боротьби й достойно пройшов Шлях Самурая, закінчивши його сеппуку — ритуальним самогубством, виконаним за певними правилами…
В обох творах ми бачимо схожу сюжетно-композиційну конструкцію, пристрасну патетику та численні сентиментальні пасажі, що може вказувати на жанрову тяглість. Таким чином, роман Володимира Святненка “Самурай. Українська історія” є одним із небагатьох зразків пригодницької літератури класичного стилю, що пропагує патріотизм та любов до України. Цей жанр був започаткований у вирі визвольних змагань 1917—1921 рр., але не втратив актуальності досі. Це яскраво засвідчив письменницький талант Володимира Святненка в його до щему просякнутому патріотичними почуттями романі “Самурай. Українська історія”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment