До 185-річниці з дня народження Юрія Федьковича
Світлана МАСЛОВСЬКА,
заступник голови Чернівецької обласної організації ВУТ “Просвіта”
Усе своє свідоме життя Буковинський Соловій ішов до людей. До простих гуцулів, аби черпати з їхньої щирої душі життєдайну силу, брав з уст народу живу його пісню, вирощену кров’ю й любов’ю великою, хворів і лікувався словом, вслухався у шепіт древніх Карпат, добував відти легенди й доносив їх не тілько буковинцям, але й відкривав гуцульську душу світові…
А нині вони йдуть до нього. Славні земляки-путильчани й ті, хто повсякчас освячується його ліричним словом, багатогранною культурно-громадською діяльністю — прикладом вірного служіння народові, гідним подиву і безсмертя подвигу.
Ось уже понад 30 років першої неділі серпня всі пошановувачі творчості славного сина Карпат збираються на березі річки Путилки, у селищі Путила Чернівецької області, де у зеленому маєві дерев стоїть гуцульська хата з великим ганком. Це родинна садиба-музей, де відбуваються святкування дня народження Юрія Федьковича, який живе у серцях вдячних нащадків. Нині йому — славних 185 літ!
“Ще наша зелена Буковина спала тихим сном, ще була недоступним, світом забутим закутком України, як нечаяно гірський соловій у лузі заспівав могутню пісню, розбуривши нею сплячих, вніс життя, вніс весну у студену хату та й тим зайняв перше місце обіч безсмертного Тараса”. Так писав про Федьковича Марко Черемшина. Так потверджуємо й ми, нині сущі його нащадки, усвідомлюючи, що його гостре слово й зараз набирає сталевого блиску. Свій гнів і прокляття шле всім поневолювачам, що на шматки рвали й рвуть живе тіло українського народу. “Прокиньтеся, відчуйте свою силу”, — ніби гукає поет до народу. “Ми дужі, ми вже не рекрути. А якщо й будемо гинути, то в боротьбі за рідний край”, — воістину пророчі слова…
Саме таким духом наповнилося літературно-мистецьке свято “Шовкова косиця”, приурочене 185-й річниці з дня народження Юрія Федьковича, на яке представники влади Чернівеччини та буковинські просвітяни їхали, зачаровані красою Карпатського краю та осяяні очікуванням чогось хвилюючого й незвичайного. Справдилося! У такому колориті народного промислу — вишиванок, виробів з дерева та металу, неповторності та багатогранності культури слова, пісні, танцю — побувати, то не просто щастя, а спогади на багато літ. Усе просто. Там панували щирість і справжність. Одне слово: гармонія природи, людського спілкування та розмаїття талантів заполонили кожного, хто став учасником свята.
А передувала урочистостям надзвичайна гостинність путильчан, які не без гордості демонстрували лад у своєму селищі, новий, сучасного зразка, стадіон та на великому постаменті пам’ятник Федьковичу, котрий, ніби стомившись, присів перепочити, аби за мить знову вирушити в дорогу до “любого русинського народу”. Тим часом на подвір’ї садиби троїсті музики, фольклорні колективи та народні майстри запрошували гостей на іменини карпатського світоча. Не забарився і сам “Федькович”-персонаж, закликаючи дітей до науки, а дорослих жити по-правді.
Ведучі імпрези Микола Гавриленко та Марія Ліска під звук трембіти вкотре нагадали всім про складну життєву дорогу та непростий творчий шлях Буковинського Кобзаря. Саме так його величав Іван Франко. “Юрій Федькович вложив у свою поезію найкращі частини своєї душі, а така поезія не вмирає, не пропадає” — переконував Каменяр. Вражалася його творчістю Леся Українка, вважаючи, що “кращого стиліста, ніж Федькович не було й нема серед буковинських і галицьких письменників, і взагалі твори його можна покласти поруч із кращими зразками малоруської народницької літератури”.
Щирими на свою прихильність та завороженість високою поетичною майстерністю були й сучасники — організатори та гості свята. Голова обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Остап Савчук нагадав присутнім про те, що 185-літній ювілей великого горянина збігся із величною датою — 150 років з часу заснування буковинської “Просвіти” — “Руської бесіди”, а Осип-Юрій свого часу був великим просвітянином, очолював і просвітницьку організацію у Львові, і першу на Буковині україномовну газету “Буковина”. Тож на знак подвижницької праці обласна “Просвіта” 5 років тому заснувала премію його імені. Нагородив почесними грамотами активних просвітян Путильщини, котрі є подвижниками життя і творчості поета. Свої книги, зокрема посвяту Федьковичу, презентував письменник Василь Васкан. Про заснований три роки тому конкурс на кращого читця творів Федьковича та численні науково-практичні конференції повідала їх організатор, член правління “Просвіти” Тамара Мінченко. Голова обласної організації спілки письменників України Василь Джуран пригадав цікавий вислів Федьковича: “Аби пізнати українську Буковину треба побувати в с.Чорний Потік Заставнівського району…”, куди поет навідувався і зчаста милувався незрівняною красою Наддністрянського краю. Нагадав, що наступного року відзначатимемо 20-у річницю з часу, коли Чернівецький Національний університет носить ім’я Юрія Федьковича, дякуючи колишньому вчителю історії с.Веренчанка, народному депутатові Григорію Дем’яну. А ще спілка письменників готує антологію Ю. Федьковича та інші цікаві проєкти. На святі виступили заступник директора обласного краєзнавчого музею Вікторія Танащук, яка вручила організаторам 10 аудіокниг з віршами героя імпрези у виконанні народного артиста України Святослава Максимчука, лауреат обласної просвітянської премії ім. Ю. Федьковича Ганна Колежук та інші учасники зібрання.
Промовці акцентували увагу на тому, що поезія Карпатського життєлюба виткана на народнопісенній основі. Він сам добирав музику до своїх творів. Тож не дивно, що репертуар концертної програми свята був насичений авторськими й народними творами хорового колективу Путильщини, фольклорного — “Гуцулочка”, талановитих дуетів та солістів, троїстих музик і оркестрів, та диву даєшся від запальних карпатських таночків колективу “Карпатські барви”, веселих речівок, байок, легенд, насичених неповторним гуцульським діалектом. А завершальний акорд свята — виступ ще одного сина Карпат, дзвінкоголосого Василя Данилюка — заслуженого артиста України, котрий щоразу є бажаним гостем-господарем кожної Путильської забави.
Ось і поклонилися ми Сонцю Буковинської правди та збагатили свою душу неповторністю краю і таланту. Та так, що мислимо якомога скоріше повернутися сюди знову. Бо феномен Федьковича в тому, що він ішов до людей, простих, звичайних, багатих на слово і дух. Нам, просвітянам, є чого повчитися у славного земляка, аби справдилося його величне гасло: “Я наш нарід цілим серцем люблю і душа моя віщує, що його велика доля жде”.
