Вирують пристрасті кольору…

(Вікторія Кузьма і її живопис на склі: метафорично — інтуїтивний, традиціоналістичний, сакральний…)

Андрій БУДКЕВИЧ,
історик мистецтва

Євген Маланюк у “Книзі спостережень” акцентував увагу і на наступному: “Культура є також функція тривання людини на данім терені. Кочовики — номади (справжні чи лише в переноснім значенні) культури творити неспроможні: треба мати тривалий контакт з даним географічним положенням, коли ж той контакт тратиться, про жодну тяглість людської творчости вже не можна говорити.
Географія бо (клімат, краєвид) ще тісніше і ще органічніше зв’язана з культурою, аніж політика…”
Культура не завжди чисто національна, її вектори, глибший і ширший зміст визначаються не тільки географічним розташуванням країни, а і спільним проживанням на одних землях представників інших народів окрім представників титульної нації. В українському Закарпатті — це словаки, румуни, угорці…
В нашій історії цей акцент значимий, бо героїня тексту працює у техніці живопису на склі, котра є похідною від румунської ікони…

Монолог жінки
“Спомини дитинства, це насамперед — літо, річка Уж, яка протікає недалеко від нашого будинку. Жінки прали покровці*, прати треба було на каменях, утворювалася навіть черга… А поруч дамба, там діти стрибали в річку, плавали. Рвали яблука, гасали на велосипедах… Моя мама — вчителька англійської мови, тато — будівельник. Завдяки батькам була забезпечена усім необхідним, та головне — оточена любов’ю.
Перша мрія про фах, — хотіла стати співачкою, згодом зрозуміла, то не мій вибір. Правда, залишилася притягальна сила творчих професій. З’явилося таке бажання — хочу бути художницею! Ще юнкою любила вдягатися на свій смак, не так як інші…”
Не в такому вже і віддаленому минулому ікони (образи) на склі не сприймалися інтелігенцією Західної України. Та смаки, як і часи, змінюються, пізніше з’явилося розуміння цього мистецького явища. На Покутті й Гуцульщині релігійні сюжети, написані на склі, називали “образами”.
Техніка письма на склі була творчо позичена у сусідніх Румунії і Словаччині. Там такий вид малярства був популярний вже у 18—19 століттях. На наших теренах укорінився пізніше, в середині 19 століття.

Монолог мисткині
“Я навчалася на підготовчих курсах перед вступом в Ужгородське училище декоративного та прикладного мистецтва (нині мистецький коледж імені А. Ерделі) на відділення художнього оформлення. Батьки запитали у живописця і педагога Антона Ковача: “Чи варто доньці цим займатися?”, він відповів ствердно: “Вона повинна вчитися”. Цей наставник мав індивідуальний підхід до кожного із студентів, а ми намагалися не підвести його. В училищі панували чудові взаємини між викладачами і нами, існувала велика студентська родина, педагоги цікавилися нашим життям і проблемами… Організовували літературні вечори, присвячені творчості М. Хвильового, В. Гренджі-Донського. Нас навчали ораторському мистецтву (риториці), вмінню спілкуватися з авдиторією, потім мені це дуже згодилося.
Хочу знайти свою нішу в малярстві, та не бажаю “перебігати” з однієї техніки письма в іншу. Бачу свої майбутні роботи.
Переживання у малярстві… Яке воно без нього, сухий плакатний взірець хіба що. Мудра людина, унікальний поет Валерій Ілля наголошував: “Насиченість переживань посилюється від присутности і взаємодії кількох знаків, а надто від самого способу поєднання їх, чим твориться множинність змісту, ОСОБЛИВО В МЕТАФОРІ…”
Живопис на склі Вікторії Кузьми містить у собі й метафо­ричність, й інтуїтивізм. МЕТАФОРА — ПЕРЕНЕСЕННЯ. В широкому розумінні усіляка алегорія в мистецтві — вираження абстрактного поняття через конкретний образ. ІНТУЇЦІЯ — ПИЛЬНО, УВАЖНО ДИВИТИСЬ…

Монолог художниці
“Я художник, що працює без натури. Як було сказано, вона в моїй уяві. Дуже люблю пленери, бо там повністю віддаюся малюванню. Окремі мої роботи стають ілюстраціями до книжок. До прикладу, на обкладинці художньо-історичного роману “Чорний місяць” Миколи Хомича красується картина “Без слів”, одна з книжок Дмитра Кешелі теж ілюстрована мною. Митець може і повинен змінюватися, має вміти “говорити” різними мовами… Окрім малярства пізнаю історію, люблю читати літературу, заглиблююся в філософію і психологію”.
Мілан Кундера був певен, що “Було б безглуздо написати ще одну “Людську комедію”. Тому що історія (історія людства) може завдяки несмаку повторюватися, а от історія мистецтва повторень не терпить.
Треба торувати свій шлях, хоч це і вимагає великих зусиль та років самовідданої праці, в цих засадах не сумнівається пані Вікторія…
—————————
*Покровець — ткана, різнокольорова килимова доріжка

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment