«Дарничанка» поєднує континенти

Володимир СВЯТНЕНКО

Того спекотного літнього вечора у Центрі художньої творчості “Печерськ” був аншлаг. Тут вже вдев’яте за підтримки Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка проходило свято народного хорового мистецтва “Дарничанка скликає друзів”. Концертна зала ледве вмістила всіх запрошених, навколо панувала неймовірно тепла атмосфера, а присутні поволі сповнювалися благосним настроєм у передчутті захоплюючого дійства. Поряд зі мною дві жіночки середніх літ розчулено переглядали старі газетні вирізки і світлини. З пожовклих знімків на нас дивилися усміхнені артисти заслуженого народного ансамблю пісні і танцю при Будинку культури комбінату “Київхімволокно”, серед яких ще зовсім молодий диригент Петро Андрійчук. Окинувши поглядом розкішне приміщення, я побачив сотні радісних облич. І мимоволі майнула думка, що пісенна толока “Дарничанка скликає друзів” вже давно переросла свій традиційний формат родинного свята та стала помітною подією у культурному житті України — тим могутнім пісенним річищем, до якого невпинно стікаються мистецькі річечки, струмки і потічки не лише з усіх куточків нашої держави, але й далеко з-за її меж. На цьому концертному заході вже побували народні хорові колективи із Київської, Закарпатської, Кіровоградської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Черкаської областей, міста Києва та столиці Білорусі — Мінська.
Цього разу до “Дарничанки” на гостини вперше завітав колектив із-за океану — Український народний хор “Коріння” з канадського міста Калгарі. Напевно, в тому є певний символізм, бо, як влучно зауважив художній керівник “Дарничанки” Петро Андрійчук, коріння хору проростає звідси, з України, але скроплюється заокеанською водичкою, освітлюється канадськими промінцями, дихає калгарським гірським повітрям.
Народний хор “Коріння” засновано на початку 1990-х років. Спочатку до його складу входили українці, які народилися виключно в Канаді. Першою художньою керівницею хору була Катерина Лебедович. Згодом до колективу почали запрошувати й українських емігрантів. Нині він налічує двадцять п’ять артистів. Хоч хор аматорський, багато його учасників мають музичну освіту. Колектив концертує містами Канади, виступав у Сан-Дієго (США).
Від 2013 року художньою керівницею і диригенткою “Коріння” є уроджениця Львова, випускниця Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Ірина Мельник-Калинович. Попри молодий вік, творча біографія пані Ірини насичена багатьма яскравими подіями. В Україні вона керувала церковним хором і ансамблем бандуристів, який був лауреатом численних вітчизняних і міжнародних конкурсів. 2001 року Ірина Мельник диригувала зведеним хором під час приїзду Святішого Отця Папи Іонанна-ІІ. У Канаді вона старшинствує ще й над церковним хором “Сурма” й ансамблем “Калгарські бандуристи”, деякий час працювала артисткою хору Калгарі-Опера. А її чоловік Роберт Калинович, чий прадідусь виїхав до Канади 120 років тому, організаційно й фінансово опікується “Корінням”.
Репертуар народного хору доволі широкий. Це християнські, обрядові, ліричні, повстанські та жартівливі пісні. Він виконує твори і авторів української діаспори, і поетів та композиторів з материзни. За роки концертної активності “Коріння” стало дуже популярним у Канаді. Цьогоріч колектив вирішив розширити географічні межі своєї концертної діяльності і найперше завітав на Батьківщину предків з гастрольним туром “Лети наша пісня”. Розпочали канадці з Києва, де напередодні концерту в Культурному центрі “Печерськ” співали Святу Літургію в Патріаршому соборі Воскресіння Господнього.
…Тон святу “Дарничанка скликає друзів” задала пісня Леоніда Кужелюка на вірші Йосипа Струцюка “Сурми кличуть в бій”, яку виконав заслужений ансамбль пісні і танцю “Дарничанки” (диригент — заслужений працівник культури України Петро Андрійчук, концертмейстери — лауреат Міжнародних конкурсів Володимир Якимчук і дипломант Міжнародних конкурсів Віталій Бондаренко). Публіка ніби завмерла в стані внутрішньої схвильованості від кристально чистої мелодії, в якій у задушевне звучання сильних чоловічих голосів витончено вплітався ніжний жіночий спів. Пісня так тонко передавала мужність козаків у бою під Берестечком, що у мене підсвідомо зродилися такі рядки:
Козацький виспів з’ятрив душу:
Величчя й сум злилися в мить.
Слава Героїв невмируща,
Доки Вкраїна буде жить!
Кияни виконали ще декілька відомих музичних творів, щоразу викликаючи у споглядальників сплеск приємних емоцій. Зокрема, рекрутську народну пісню, записану в Борщівському районі на Тернопіллі “Дай ми, мамо, шклянку рому” в обробці П. Андрійчука; “Летіли лелеки” у виконанні Миколи Ватажка та Мальвіни Янок (музика і слова Миколи Шапошника); “Червоная калинонька” в обробці Івана Бідака; “Хай живе вільна Україна” (музика і слова Миколи Шапошника). Деякі з них “Дарничанка” представляла у вигляді пісенно-танцювальних композицій. З глядацької ложі у світлі сцени це виглядало неймовірно колоритно, неначе якийсь досвідчений художник малював красиву картину своєрідного народного побуту. І в тому фольклорному дійстві відчувалася рука справжнього майстра-режисера, усім серцем залюбленого в традиції українців.
Тут доречно відмітити, що під час виступу “Дарничанки” гості з Канади сиділи в перших рядах і разом із іншими насолоджувалися майстерністю співу і хореографії знаного далеко за межі нашої держави ансамблю. Вийшовши на сцену, пані Ірина Мельник-Калинович зізналася, що після такого феєричного початку киян вона дуже хвилюється. Проте її побоювання швидко розвіялися, бо навдивовижу привітна публіка з її несамовитою щирою підтримкою додали артистам “Коріння” бадьорості та впевненості. Трохи збентежені обличчя канадців засяяли втішною радістю. Глибоко змістовні пісні у їхньому виконанні звучали милозвучно, ніжно, природно, їхня натуральність брала глядачів за живе, спричиняючи в них сентиментальний сердечний резонанс. Присутні в залі не скупилися на гучні овації і вигуки “молодці” та “браво”.
Коли ж у виконанні “Коріння” залунала літургійна пісня Романа Гурка “Святий Боже”, в залі запала зачудована тиша. Напевно, не лише одному мені здалося, ніби в той момент ми перебували не на концерті, а в Божому Храмі. Голоси співаків лунали дзвінко, чисто, розгонисто, що робило наші душі безтурботно легкими, ніби піднімали їх у височінь над щоденними мирськими клопотами. А під час виконання пісні-реквієму “Чуєш, брате мій” (слова Богдана Лепкого, музика Левка Лепкого, обробка Анатолія Авдієвського) усі глядачі піднялися в журливій мовчанці, віддаючи пошанівок усім полеглим на російсько-українській війні українським воїнам.
Хор “Коріння” виконував різножанрові пісні на будь-який художньо-естетичний смак. Серед них були твори Степана Малюци, Романа Купчинського, Григорія Давидовського, Леопольда Ященка, Богдана Веселовського та інших. А ще канадці зворушили співом Шевченкових пісень. Літературознавець, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, заступник директора Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України Сергій Гальченко зізнався зі сцени, що він щиро захоплений відданістю діаспори Тарасовому слову, а ще справжнім талантом заокеанських артистів.
Високу виконавчу майстерність хору “Коріння” відзначили також начальник відділу організаційно-координаційної роботи Національної всеукраїнської музичної спілки Марія Брик, відповідальний секретар Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, заслужений працівник освіти України Микола Нестерчук, голова Міжнародного доброчинного фонду “Українська хата” Микола Рудаков та інші поважні гості, які були присутні на цьому чудовому мистецькому заході.
Репортаж був би неповним, якщо не згадати про ще одну людину, яка докладає неймовірних зусиль для розвитку українського народно-хорового мистецтва. Саме його невичерпна енергія і безмежний ентузіазм є головною організаційною складовою проведення не тільки свята “Дарничанка скликає друзів”, а й великої кількості інших цікавих музичних концертів, конкурсів, оглядів. Мова йде про художнього керівника “Дарничанки”, заслуженого працівника культури України Петра Олександровича Андрійчука. Завдяки його яскравому таланту, величезній працездатності та управлінському хисту, очолюваний ним від 1992 року заслужений ансамбль пісні і танцю “Дарничанка” став флагманом вітчизняного хорового мистецтва. Але найвагомішою заслугою Петра Олександровича є те, що в непростих умовах становлення української державності він зумів зберегти цей унікальний самобутній художній колектив, одночасно привносячи в нього якісно новий, проникнутий глибоким духовним змістом музичний стиль, джерелом якого є висока мистецька культура народного співу.
Свята закінчуються швидко, та їхній відгомін залишається в серцях надовго. Того вечора “Дарничанка” та “Коріння” об’єднали під одним дахом багатющу пісенну спадщину українського народу, волею долі розкидану по різних країнах і континентах. Тож нехай пісні цих двох самобутніх колективів линуть над усім світом, сповнюючи людські душі добром, щастям, весняним квітом. І пам’ятаймо: як буде коріння, настане й цвітіння…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment