Послідовник Франкової справи

Микола МУШИНКА,
Пряшів, Словаччина

Сумна звістка надійшла сьогодні, 18 серпня, з Братислави — на 103-му році перестало битися серце корифея словацької та чеської україністики, закордонного члена Національної академії наук України д-ра Миколи Неврлого.
Він народився 15 листопада 1916 року в Ростові-на-Дону в родині чеського емігранта Ярослава Неврлого — філолога, та галицької українки Ольги, урод. Рудницької — вчительки, депортованих туди російською військовою владою (як потенційних ворогів Росії) із Західної України на початку Першої світової війни.
Наприкінці війни сім’я Неврлих переселилася у Східну Україну. У Харкові батько працював учителем середніх шкіл та перекладачем наркому освіти Миколи Скрипника, а син вчився в автошляховому технікумі. У часі голодомору і політичного терору 1933 року сім’ї вдалося переселитися до Чехословаччини.
Опинившись на Закарпатті, батько — автор першого підручника української мови з фонетичним правописом (Граматика української мови у двох частинах. — Ужгород, 1937, 1938) — викладав українську мову в Ужгородській дівочій учительській семінарії. Син Микола 1935 року поступив у п’ятий клас Ужгородської державної гімназії, де його учителями та наставниками стали Іван Панькевич, Володимир Бірчак, Андрій Алиськевич та інші українські патріоти. Після окупації Карпатської України угорською армією в березні 1939 року угорська влада батьків та сестру депортувала в Чехію, а Миколу арештувала. З великими труднощами батькові через протекторатні органи вдалося визволити сина із в’язниці.
Склавши матуральні курси в Ярославській українській гімназії (Польща), Микола на початку серпня 1940 року поступив на славістичний відділ німецького Карлового університету в Празі (усі чеські вузи були німецькою владою закриті), а паралельно там же вчився на філософському факультеті Українського вільного університету. В УВУ його професорами стали Олександр Колесса, Августин Волошин, Іван Мірчук та ін.
І Карлів університет, і Український вільний університет він успішно закінчив навесні 1945 року. Післявоєнна чехословацька влада не визнала дипломи цих університетів, і М. Неврлому довелося повторити весь курс навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі, який він успішно закінчив у 1948 році.
Оскільки він відмовився вступити до комуністичної партії, місця у Празі для нього не знайшлося. Він повернувся до батьків у Чеське Будєйовіце, де викладав російську мову в середній школі. Там він одружився з чешкою Лібушею Тесаржіковою, яка згодом бездоганно оволоділа українською мовою та стала вірною супутницею його життя. 24 серпня 1949 року в них народилася дочка Оля.
У Чеських Будєйовіцях (пізніше у Брно) М. Неврлий заснував та очолив гурток перекладачів з української літератури. Переклади членів гуртка, поповнені перекладами празької групи перекладачів, очолюваної Орестом Зілинським, увійшли до антології української поезії “Vitazit a zit” (Прага, 1951). Це була перша, а щодо кількості представлених поетів і досі не перевершена антологія української поезії в перекладі чеською мовою. У ній подано 204 вірші 52 поетів від найдавніших часів до кінця 40-х років ХХ століття.
У 1950 році М. Неврлий у Брненському університеті захистив докторську дисертацію на тему “Життя і творчість Івана Франка”, здобувши за неї титул доктора філософії (PhDr.). З того часу франківська тематика стала провідною в його науковій діяльності. Він їй присвятив низку статей та чеськомовну монографію “Іван Франко — український поет-революціонер” (Прага, 1952; друге вид. 1958).
У кількох десятках праць досліджує він життя і творчість Т. Г. Шевченка. Окремими книжками вийшли: “Безсмертний Шевченко” (Пряшів, 1954) та словацькою мовою — “Taras Sevcenko — revolucny basnik Ukrajiny” (Bratislava, 1960).
Коли на початку 50-х років Пряшівщина вступила на шлях т. зв. “українізації”, М. Неврлий одним із перших нав’язав співпрацю з тутешніми українськими установами. У 1956 р. він переселився із Брно у Братиславу, де у Наукового-дослідному інституті педагогіки укладав програми та підручники для українських шкіл Пряшівщини та брав участь у літніх курсах рекваліфікації вчителів.
У 1963 р. його було прийнято на роботу в Інститут словацької і світової літератур Словацької академії наук у Братиславі. Там він 1965 року видав покажчик “Бібліографія словацьких українознавчих праць (1945—1964)”, який охоплює 2117 позицій. У 1966 р. захистив дисертацію “Українська радянська поезія 20-х
років” на звання кандидата філологічних наук (CSc.).
У другій половині 60-х років, використовуючи тимчасову політичну “відлигу”, М. Неврлий опублікував цілу серію ґрунтовних статей про аванґардні течії в українській літературі 20-х років: футуризм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм і т. д.; про репресованих українських письменників (“Розстріляне Відродження”) та письменників, що з різних причин опинилися в еміграції. Ці теми в Радянському Союзі та Чехословаччині були під суворою забороною. Про них невільно було навіть згадувати.
Тоді ж він упорядкував і видав комплексні художньо-дослідницькі зібрання творів Богдана Ігоря Антонича “Перстені молодості” (Пряшів, 1965) та Дмитра Фальківського “Ранені дні” (Пряшів, 1969), які в Радянському Союзі були теж “на індексі”.
М. Неврлий в атмосфері демократичних процесів у Чехословаччині другої половини 60-х років по-новому глянув і на твори відомих українських радянських письменників М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана та інших.
У часі т. зв. “застою” в Радянському Союзі і “нормалізації” у Чехословаччині (70-80 роки) його доступ на сторінки видань України та українських видань Чехословаччини був обмеженим. У рамках політичних чисток з роботи у Словацькій академії наук його відправили на передчасну пенсію. Майже чотири роки він працював над “Словацько-українським словником” Петра Бунґанича (Братислава, 1985) без того, щоб претендувати на співавторство.
Переломним у його житті став 1987 рік, коли під час горбачовської “перебудови” та “гласності” і в Україні почали заповнювати “білі плями” в літературі. Микола Неврлий один з перших почав популяризувати в Україні творчість письменників української політичної еміграції, публікуючи в наймасовішому українському журналі “Україна” серію статей зі спогадами про О. Олеся, Є. Маланюка, О. Бурґардта (Юрія Клена), О. Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він опублікував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І.  Мацинського тощо.
У 1991 році з’явилася в Києві його монографія “Українська радянська поезія 20-х років”. Це була його кандидатська дисертація, яка заради свого новаторського змісту пролежала в рукописі 25 років. Слідом за цією “ластівкою” в тому ж 1991 році. М. Неврлий опублікував у Пряшеві дальші дві унікальні новаторські книжки — зібрані твори двох визначних поетів-емігрантів: “Земна мадонна” Євгена Маланюка та “Цитаделя духа” Олега Ольжича. Обидві книжки спричинили перевидання творів цих письменників в Україні.
Наприкінці 80-х років відновилася співпраця М. Неврлого з пряшівською українською пресою (“Дукля”, “Нове життя”, “Дружно вперед”). З того часу на сторінках цих часописів він опублікував кілька десятків статей. Згодом його було прийнято в члени Спілки українських письменників Словаччини та Асоціації україністів Словаччини. Членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка він є з 1990 року.
У 1994 році при фінансовій допомозі західної української діаспори Асоціація україністів Словаччини видала в Києві його монографію “Олександр Олесь. Життя і творчість”. У тому ж 1994 році у Києві М. Неврлий опублікував збірник віршів та прози свого празького друга із студентських років Богдана Беднарського “Шляхетне серце”. У 1995 році у Києві під упорядкуванням М. Неврлого з’явилася антологія віршів 12 поетів т. зв. “празької поетичної школи” — “Муза любові й боротьби”, а 1998 року там же побачив світ збірник творів його особистого друга з періоду “похідних груп” Михайла Ситника “Катам наперекір”.
Значним відкриттям для України був упорядкований М. Неврлим щоденник словацького церковного та суспільно-політичного діяча Данієла Крмана з його подорожі до шведського короля Карола ХІІ у Полтаву (1708—1709 рр.), в якому важливе місце займають відомості про тодішні воєнно-політичні події в Україні, зустрічі автора з гетьманом Іваном Мазепою, запорозькими козаками, про Полтавську битву 1709 року тощо. (Д. Крман. Подорожній щоденник. – Київ, 1999).
З ініціативи М. Неврлого на Слов’янському острові в Празі у 1956 році було встановлено пам’ятну дошку Івану Франкові; 1990 р. – пам’ятник Т. Шевченкові в Братиславі; 1999 р. — пам’ятник Данієлу Крману на полі Полтавської битви під Полтавою (разом із зятем Григорієм Булахом); а 2002 р. — меморіальну дошку Григорію Сковороді у Братиславі.
У 2001 році Державна наукова бібліотека у Пряшеві видала бібліографічний покажчик Адели Файбікової “Микола Неврлий”, який містить 905 бібліографічних позицій, в тому числі 41 книжкову публікацію. З того часу його бібліографія поповнилася десятками нових праць.
Слід підкреслити, що найвизначніші свої підсумкові роботи М. Неврлий опублікував на 93-ому та 98-ому році свого бурхливого життя. Це монографія “Ivan Franko. Zivot a dielo. (Presov, 2009; співавтор Мирослав Даніш) та “Encyklopedia ukrajinskej literatury a kultury” (Sladkoviсovo, 2014). Остання книга у 133 статтях М. Неврлого, публікованих словацькою, чеською, польською, німецькою та англійською мовами, знайомить словацького читача з найвизначнішими представниками української літератури і культури та їхньою творчістю.
Незалежна Україна по заслузі оцінила внесок М. Неврлого в українознавство, нагородивши його орденом Президента України “За заслуги” 3-го та 2-го ступенів, орденом “Козацької доблесті”, ювілейною медаллю Т. Г. Шевченка, медалями “70 років Карпатської України” та “300 років Конституції Пилипа Орлика”, а у 2016 році — ювілейною медаллю Президента України “25 років незалежності України” — “За вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань”. Літературний фонд культури Словаччини нагородив М. Неврлого Премією Івана Франка.
Та мабуть найвизначнішим поцінуванням внеску М. Неврлого в українознавство було видання в Україні збірника його слов’янознавчих праць “Минуле й сучасне” (Київ, 2009), в якому подано 129 його українськомовних статей, розкиданих у періодичних і неперіодичних виданнях багатьох країн. М. Неврлий живо цікавився й літературою українців Словаччини. У його науковому доробку майже немає письменника чи літературознавця цього регіону, який би пройшов повз його увагу. У збірнику “Минуле й сучасне” він згадував імена 46 літераторів Пряшівщини. Той збірник містить статті М. Неврлого про Закарпаття і Пряшівщину, що виділені в окремий розділ (с. 595-658). Є тут розвідки про майстра української сцени Юрія Шерегія, про тему соборності України в закарпатському фольклорі, про М. Мухина і літературну молодь Закарпаття, літературні портрети Івана Мацинського, Юрія Бачі, Івана Яцканина, Миколи Мушинки тощо.
Уже цей короткий огляд внеску Миколи Неврлого в українознавство свідчить про те, що в його особі Словаччина та Чехія мають найвизначнішого сучасного дослідника й популяризатора України та її культури за межами України, послідовного продовжувача справи Івана Франка. Є щось символічне між біографіями цих двох людей: у рік відходу з життя Івана Франка прийшов на світ найвизначніший дослідник його життя і творчості за межами України Микола Неврлий.
Академік НАН України Іван Дзюба дав нашому ученому таку характеристику: “В особі Миколи Неврлого Україна має давнього і доброго друга, українська література — невтомного і продуктивного дослідника, а європейська славістична наука — компетентного співучасника”.
З відходом Миколи Неврлого на вічний спочинок подбаймо, аби не втратити в своєму суспільному й духовному житті цей, дарований Богом, набуток.

Редакція газети “Слово Просвіти”, ВУТ “Просвіта” імені Т.Шевченка глибоко сумують з приводу кончини видатного Українця Миколи Неврлого і висловлюють глибокі співчуття родині та близьким покійного.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment