Будьмо єдиними і сильними!

Напередодні Дня Незалежності голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло МОВЧАН з нагоди цієї вікопомної і дорогої для кожного українця дати через соціальні мережі звернувся з привітанням не лише до багатотисячної просвітянської громади, а й всієї української спільноти.

— Вітаючи усіх з Днем Незалежності, я хочу нагадати, що до вибореної 1991 року Незалежності ми були причетні до чотирьох державних формацій, які творила і пережила українська нація. Це і Київська Русь, і Галицько-Волинське князівство, і Литовсько-Руське князівство, і Козацька держава… Це й відродження країни 1917-1921 років у формі Української Народної республіки і Української Держави. І, нарешті, нинішня дата, яка мусить бути сьогодні оптикою бачення не лише минувшини, а й дня завтрашнього.
Заради нашого майбутнього мусимо сьогодні відверто і щиро говорити про ті проблеми, які не були вирішені за попередні 28 років Незалежності України. Ми, просвітяни, зокрема невелика група народних депутатів попередніх скликань, безпосередньо причетні до формування тієї політичної сили, яка виборювала Незалежність і здійснила Національну революцію 1990-х років. Вона творилася людьми всіх рівнів і різних політичних поглядів, не лише елітою. Народний рух увібрав у себе всі струмки політичні, національні і делегував до Верховної Ради тих людей, які власне і були заряджені саме ідеєю відродження Української держави. І тому і 23 серпня — День Національного Прапора, і 24 серпня — День Незалежності України — це дуже важливі для українців дати. Саме тому ми повинні бачити всю суму проблем, які нас очікують. Сьогодні, як ніколи, мусимо чітко усвідомлювати, що нас очікує завтра: чи нові випробування, чи нові революції… Хочу сказати, що цей день — це справді оптика майбутнього. Ця історична дата дає нам можливість, опираючись на минувшину і на сьогоднішні тенденції в державі, чіткіше проглядати нашу перспективу.
Чи спроможні ми відстояти свою державу? П’ять років війни показали, що спроможні — за неймовірно короткий термін сформували розвалене агентурою Москви за підтримки колишніх очільників держави своє військо і зупинили російського ворога. Але без формування і утвердження фундаментальних речей, без яких не мислиме існування жодної нації — культури, національної пам’яті, і передовсім — слова, державної національної мови, — нема держави. Без цього все інше буде носити характер тимчасового утворення. І ці тимчасові утворення вже не одне покоління українців переживали. Тому колосальні зусилля нації на відродження своєї державності, коли не вирішувалися фундаментальні питання, оберталися великими поразками.
Я хотів би, щоб всі, хто усвідомлює, що від кожного із нас залежить певною мірою доля України і доля власної родини, поставилися до цих проблем якнайвідповідальніше. Ми не повинні, не мусимо були просто складовою бездумної юрби, яку можна легко спокусити пустопорожніми обіцянками. Упродовж нашої історії українці вже не раз велися на добрі солоденькі слова, спокушалися добрими образами… Зокрема образом того раю, який був витворений для нас за радянської доби. Старші покоління ще пам’ятають, чим нас годувала тодішня влада: мовляв, почекайте до завтра, а завтра буде вам рай. Щось подібне ми вже чули від деяких наших гарантів впродовж двадцяти восьми років нашої Незалежності. А замість того життя українців перетворювали в пекло чи безпросвітне животіння.
Тому ми, українці, повинні 24 серпня потрактовувати як день відповідальності, день нашої солідарної відповідальності. Що ми можемо мати в найближчій перспективі? Адже вже зараз бачимо, які проблеми з’являються перед нами. Не робитиму їхнього повного переліку. Одна із найголовніших постала перед українцями, коли від нас забрали всю нашу потугу, всі наші великі і середні бюджетоформуючі підприємства, включно з національною гордістю — космічною галуззю. Здається, ще недавно у нас розвивалися фундаментальні науки і було відповідне бюджетне фінансування. Була висока освіта, якою ми небезпідставно пишалися, бо вона посідала гідне місце у світі, навіть обганяючи Польщу. А нині ми відстаємо від нашої сусідки на п’ятдесят років!
Запитаймо себе: хто руйнує державу? Які сили, кому час від часу ми довіряємо свою долю? Якщо й надалі бал у країні правитимуть Ахметови, Коломойські, Бойки, Фірташі, Рабіновичі, які дарують центнери щирого українського золота на великі символи іншої держави, то добра українцям не ждати. Від кожного із нас залежить, чи будемо ми байдужими свідками, як нас обертають з однієї системи залежності в іншу рабську систему. Вона мене не цікавить в етнічному вимірі, бо бізнес — це завжди зиск. Я хотів би, щоб у нас були свої Чикаленки, Терещенки, Ханенки, які будуть фінансувати своє рідне — книгу, пресу, взагалі культуру, українську нашу справу. Де, питаюся, наші сьогоднішні Чикаленки, Терещенки? Де наші багатії, які любили б Україну не лише до глибини душі, а до глибини власної кишені, і як Чикаленко останню чесно зароблену копійку віддавали на газету “Рада”? Де ті видавці “Кобзаря”, які б як Симиренко жертвували на його видання власні кошти?
У цей день я звертаюся одночасно до тієї, невеликої частини українців, хто має кошти. Не відсиджуйтесь, образно кажучи, на печі! Згадаймо уроки порівняно недалекої нашої історії, коли позиція “моя хата скраю” довела до страхіть 1933-го, коли зайди і манкурти дійшли до кожного селянина, викопавши останній ківш зерна, прирікши на вимирання не лише цілі родини, а й села…
24 серпня — це великий день застороги. Бо 24 серпня — не просто історична дата в національному календарі. Це уроки, нагадування, що з нами робили і що з нами можуть зробити, коли нас розривають на частини, коли ми не консолідовані ні мовою, ні національним духом, ні національною пам’яттю.
Отже, ключове слово — будьмо єдиними і сильними! Синергія визначає наше майбутнє.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment