Ще один знак пам’яті

Богдан МЕЛЬНИЧУК,
член ради Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Наприкінці весни меморіальна дошка на честь напівзабутої української письменниці Сидонії Никорович (1888—1957) роботи скульптора Володимира Римаря прикрасила фасад загальноосвітньої школи в селі Горошівці на Заставнівщині. Цього разу героєм майстра став інший сучасник письменниці — Корнило Ластівка (1893-1975), уродженець цієї мальовничої буковинської місцини.

Після сільської початкової школи Корнило Остапович Ластівка продовжив освіту в Чернівецькій та Кіцманській гімназіях. В останній на нього мав великий вплив педагог із Покуття Микола Равлюк, про якого пізніше писав: “Передовсім цей професор навчив мене розуміти Шевченка”, а про керований професором літературно-науковий гурток відзначав, що той “найбільше причинився до нашого національного виховання”.
1915 року Корнило Ластівка записався на теологічний факультет Чернівецького університету, а після перерви студіював філологію на філософському факультеті, який закінчив 1930 року. Висвятившись на священика, отримав парафію в селі Іспас під Вижницею, а відтак — у Кімполунзі (Південна Буковина).
Брав діяльну участь в українському національному русі. Як представник студентства входив до Української Національної Ради у Львові. Один із видавців журналу “Промінь” (1921—1923). Співробітник видань “Час”, “Самостійна думка”, “Самостійність”.
Був ув’язнений російською владою 1916 року, переслідувався румуно-боярськими окупантами. Щоб уникнути більшовицького арешту, в 1940 році виїхав до Відня, де прожив 34 роки, там і похований.
Писати К. Ластівка почав у другому класі Чернівецької гімназії під впливом Дмитра Загула. Найбільша кількісно прозова спадщина К. Ластівки: казки, оповідання з української історії та сучасного йому життя (шедевр — довоєнна “Їлашева теличка”). У Відні письменник створив повісті “Два шляхи” та “Стогне земля”. В останній, за паризьким рецензентом, знайшла відображення “трагічна дійсність буковинського села часів колективізації”.
К. Ластівка перекладав із німецької та румунської мов. Його численні народознавчі студії друкувалися в Чернівцях, Коломиї, Варшаві, Парижі, Філадельфії, Буенос-Айресі.
Картина життя і творчості К. Ластівки постала з яскравих уро­чистостей, що відбулися в його рідному селі сонячної травневої днини за участі численної громади горошівчан і посланців від чернівецької “Просвіти”. Розпочалися вони з увертюри — освячення двох знаків: раніше відкритого пам’ятника Тарасові Шевченку та щойно облаштованої меморіальної дошки на честь Корнила Ластівки, яке здійснив отець Назарій у супроводі церковного хору. Відтак дійство продовжилося у барвисто прибраній, уквітчаній вишиванками актовій залі школи, де звучали розповіді, декламації та пісні.
Промовляв господар — директор Горошовецької школи Ілля Дмитрович Фуштей. Небагатослівним, але промовистим був підприємець Іван Григорович Мельничук, що спонсорував виготовлення меморіальної дошки. Він народився в Чернівцях, але предки поховані тут, тож як не навідуватися на їхні могили, як не допомагати живим…
Упереміш із музичними номерами лунало слово про К. Ластівку чернівецьких просвітян — голови обласного об’єднання Остапа Савчука, педагога Тамари Мінченко, університетських науковців, вчителів, учнів.
Почувався як удома заступник голови Чернівецького об’єднання “Просвіта”, народний артист України Іван Дерда, що й не дивно: він народився в Горошівцях, тут закінчив середню школу, сюди нерідко навідується нині. Схвилювала в його виконанні й всесвітньо знана “Марічка” Степана Сабадаша на слова Михайла Ткача і зовсім “свіжий” “Гімн села Горошівці”, написаний у співдружності з поетом В. Васканом: Тут, на землі святій оцій,//Моїй землі, — моя держава,// Моя надія, честь і слава,//Мій рідний край — Горошівці.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment