Лист
Кота Боніфація до Кота Мартина, лідера опозиційної фракції з нагоди присудження йому звання доктора honoris causa в галузі прикладного мишознавства
Брате мій, прийми привіт
У столиці муз і грацій.
Я — простий народний кіт,
А зовуся Боніфацій.
Мій господар, — добрий знак! —
Колєґує з твоїм паном.
Як на мене — графоман
Поруч із Твоїм — титаном.
То старий політикан:
Був у РУСі (сумнів маю!)
Називається Роман,
А по-батькові не знаю.
Емерит і сибарит,
Кожну другу владу гладить.
Від корит і до корит
Він себе і нас провадить.
Бідний він, хоч Хутірець
Єсть у славному Рокитні,
Де господар, жнець і грець,
Найчастіш буває в квітні.
А бува — під Рік Новий
(Як у світі десь не дівся!)
Хочеш нявкай, хочеш вий,
Тож моя любов — тобі вся!
Цезар, хоч і пес над пси,
Рідко мудро забалака.
Нам обом не до краси:
Він сирітка, я бідака!
А господар знай шкребе
На книжках і на папері,
А як згадую Тебе,
Викида мене за двері!
А тепер, мов палець, сам,
Щось із мов чужих тлумачить.
Каже, що не вірить псам;
В нас, котах, надію бачить!
Помаранчева доба
Виплекала з нас героїв:
Коли Ти нявчав: “Ганьба!”,
Я народ на бій настроїв!
Викривав я люто й зло
Збайдужілість та пасивність.
Радісно котам було:
“Осьде наша креативність!”
Та коли в моїм селі
Дух війнув регіональний,
Люди раптом стали злі
На актив, бо — кримінальний!
Впав на всіх суцільний шал,
Не один кусає пальчик:
В бабки — син регіонал,
В діда — внук-регіональчик.
Бабця злоститься: “Мета
Наче в нас була єдина.
Маю сина і кота,
Але ліпший кіт від сина…
Маю хату і город,
І овечку, і корівку.
Хай же знає весь народ:
Об’являю голодівку!
Хоч садіть мене в тюрму,
Хоч ловіть на кожнім слові,
Все записую йому,
Найдорожчому котові:
Вишню, яблуньку, горіх,
Стайню-хлів, стодолу, хату,
Склеп, колодязь, оборіг,
Гарну (з мишами) загату”.
Я, коли дізнавсь про те, —
А писали всі газети, —
“Добре”, думаю. Проте,
Чи й такі у нас поети?”
Здавна знаю: Твій — чесняк:
І гарує, і мудрує,
Подарованих коняк
Рідній Армії дарує.
А одного румака,
Що годився лиш на мило,
Обміняв на літака, —
Аж заплакав пан Солило!
(Вихователь, педагог,
Захисник та оборонець
Прав пригноблених нас двох
І поетових поклонниць!)
Тож, коли свій заповіт
Бабця зареєструвала,
Дивувався цілий світ,
А мишва своє співала:
“Ми — найменша із меншин,
Жертва зимі депортацій.
Що ж! Далеко ксьондз Мартин,
Близько — парох Боніфацій”.
Сповідалися в гріхах
Бідні мишки нощно й денно.
По снігах та по стогах
Я кружляв, як веретено.
І навів зразковий лад
В Бірках, Ясниськах, Рокитнім,
Не піар, а маєстат
Бачив люд в таланті спритнім.
Мовить виборцям: “Нове
Політичне покоління!
З цим обличчям оживе
Свідомість, мораль, сумління!”
Інформація про те
Всю округу облетіла,
Тож душа моя росте,
Виривається із тіла.
Я гадав: іде зима.
Нам, обідраним до нитки,
Старші люди задарма
Переписують пожитки.
Я — в кущі не дремену!
Відмовлятися від спадку?!
Від сьогодні розпочну
Біографію спочатку.
До господаря свого
(Міну бачачи ласкаву, —
Він із Левом1— ого-го
Попиває чорну каву, —
Повертаючи свій лик,
Все муркочу, і муркочу…
Та відчув — мені гаплик,
І нічого вже не хочу.
Але мудрий дядько Лев
Каже панові моєму:
“Кличе Див поверх древ! —
Кажуть, пишете поему
Про нових героїв. Ой,
Вже легальний, не підпільник.
Боніфацій — наш герой
Наш керманич, наш очільник!
Одягніть його як слід:
На голівку — мазепинку,
Ремінцем стягніть живіт,
Камуфляжем вкрийте спинку.
В лапки — шмайсер чи наган,
А по всьому — ззаду ранець.
Ще недавно — хуліган,
А сьогодні вже — повстанець!
І народ за ним піде
Аж до Києва чи далі,
Грім повстанський загуде
У столичному кварталі…”
Признаюсь: вождівський дар
Я давно в собі плекаю,
Та в “Свободу” чи в “Удар”
Не вступаю. Почекаю!
Нам, котам, інакший тренд
Доля визначила, брате:
Захищати власний бренд,
Дух Котячий гартувати!
Кожен кіт — сам по собі
Поміж ріжних, інших поміж
У затятій боротьбі
Нам поможе “Самопоміч”.
Ти собі поможеш; я
Сам собі також поможу,
А твоє-моє ім’я
Кине в жах товпу ворожу.
Тож Дмитрові підкажи,
Хай виходить з “Батьківщини”,
Підкажи, допоможи —
Шкода нашої Людини!
Лідер партії Андрій,
Хоч і милий, не годиться:
Він творець блакитній мрій
Щось мов киця, а не криця!
Чуєте, реве Дніпро,
То ідуть, мов батько з сином,
Хто — спитаєте? Дмитро!
Не з Драчем, але з Мартином!
Я, Мартине, Твій солдат,
Твій. Мартине, порученець,
Я тобі служити рад
Ліпше, аніж Новоженець.
В небі сяє Оріон…
Від біблійного Адама,
Наша — зірка Фаріон —
Наша муза, наша мама!
Я також, мов Тягнибок,
Стану символом свободи.
Карбувати буду крок,
Кликати котів до згоди.
А коли, немов роса,
Пропадуть регіонали,
Я скажу: “Яка краса!
Ми такої ще не знали!”
Будеш ти мені, як брат,
Помагати без лукавства…
Моя мрія: кандидат
(Доктор — Ти!) від мишознавства.
Я б давненько мав звання,
Але Львів — суцільна кляуза.
Не дала одна свиня
Титулу honoris causa.
Не дала, то нам не тра!
Буду скромний, мов Горацій.
Поздоров свого Дмитра.
З Новим Роком!
Боніфацій.
P. S.
Та скажи йому: Драчу —
Без орацій, без нотацій
Слід пробачити! Лечу:
Близько мишка….
Боніфацій.
P. P. S.
Цезар чує теж, Рефлекс
Має добрий. Жде овацій.
Кажуть, в Кончі — встеклий Рекс.
Стережися!
Боніфацій.
23.ХІІ.2012, Київ
31.ХІІ.2012. Львів
Nota bene
Але зразу, як вступив
Рік новий на простір львівський,
Я листа перехопив,
Сконфісковано:
Лубківський
4.01.2013, Львів
Після перетримання в цензурі виник новий мотив “Лукомор’я і Табачник”. Очевидно великий Підкоморій Мартин обізветься з цього приводу.
Р. Лубківський
Санаторій “Конча-Заспа”
24.01.2013
—————————
1 Відомим письменником, покровителем с. Рокитно.
Лист
Кота Мартина до Кота Боніфація не просто як відповідь йому, а насамперед як визнання його геніального, поетичного таланту, а також з поклонами до всіх патріотичних Котів Львова
Брате, дякую тобі
За здоровлення чудове.
Я живу у боротьбі,
Як всі чесні мишолови.
Як Ти знаєш, я не їм
Ні мишей, ні мишеняток,
Я допомагаю їм
Критись від котячих лапок.
А котів я їсти вчу
Рибу — то моя смакота,
Не цуратися й борщу,
Хліба, шницля й антрекота.
Був я доблесним котом,
І за це дістав відзнаку,
Але докторський диплом
Я повісив на гілляку.
Нащо ж мені той папір
В час безчестя і лукавства?
Не пишаюсь тим, повір,
Що я доктор мишознавства.
Дякую Тобі за вірш,
Боніфацію, мій брате,
Пишеш ти, як Драч, не згірш,
Якщо добре розібрати.
Твій господар, той Роман —
Друг великий мого пана,
Він поет, не графоман,
В Україні постать знана.
З Твого пана Пилип’юк
Щодня робить гарне фото,
Ти ж не сходиш з його рук
І не знаєш досі хто то.
Мабуть, Ти — нечемний кіт —
Це мені незрозуміло,
Кого знає цілий світ,
Звеш Ти графоманом сміло.
Протестую! Хто ж то є,
Той Роман? Чи має душу?
Що він робить, чим жиє,
Все те описати мушу.
Та ж про нього мій сеньйор
Говорив мені немало.
Що він їсть? Він їсть кавйор,
Борщ, вареники і сало.
Він письменник, правдолюб,
Його Майстром треба звати.
Прізвище його є Луб-
Ківський, прошу пам’ятати.
Найважливіших прикмет
Ти його не знаєш — диво!
Та ж він видатний поет,
Пише гарно і сміливо.
Заздрісники в нього є,
Це порода, звісно, свинська,
Але їх ґрунтовно б’є
Славна пані Тарнашинська.
Пан мій каже, що Твій пан —
То магнат! Село Рокитне
Має він, там ліс і лан,
В нього там є й поле житне.
Боніфацію, чи ж ти
Не живеш в його маєтку?
Там є замок і хати,
Видно їх здаля в лорнетку.
Не якийсь то хутірець,
Не якась мала садибка,
Там дельфін або тунець
Міг би жити — пишна рибка.
Що там бабця та, дурна,
Що пішла в регіонали,
І свого зреклась майна,
Що його давно розкрали?!
Ти їй віриш, вона ж бре-
Ше, що все віддасть котові
Не тепер, а як помре —
Гарна казка на дві слові!
За одне брехливе “няв”,
Що сказала та причинна,
Ти її так оспівав,
Наче партію Тичина.
А Твій пан — то є багач,
Їздить він щодня до Львова,
Що він робить там, відзнач,
Про це буде далі мова.
Він складає там книжки
В своїм домі на полиці,
Далі йде на пиріжки
До якоїсь молодиці.
Але ж він не є гурман,
На Личаківській, бувало,
Де харчується й мій пан,
Їсть вареники і сало.
Там сидять собі вони
І політикують круто.
Дивляться на них панни
То ласкаво, а то й люто.
Бо Твій пан і мій владич
На паннусь не мають ока.
(Та про це ти не кигич,
Тема ця страшна й глибока).
Знай, що Твій Роман шука
Світла й правди ідеалу,
Але правда як така
Розчаровує помалу.
Всі коти, повір мені,
Як філософи з Нікеї,
Завжди додають брехні
До правдивості своєї.
Бачу я з твого листа,
Що Ти прагнеш буть героєм,
І така ж сама мета
Володіє паном твоїм.
Це похвально! Я хотів
Відзначитися так само,
Позбирати всіх котів,
Розвалить Гуантанамо,
Тобто нашу тьму — тюрму,
Волю возвістить котячу;
Не вдалося, а чому,
Ах, скажу чому й заплачу.
Єдності нема. Коти —
Заздрісні, амбітні звірі.
Жоден з них задля мети
Спільної на харакірі
Не піде, а буде рвать
Кігтями свойого брата.
Їм кажу я… Твою мать,
Ви самі — неволя клята!
Я ж надії не згубив,
Бо вона, як Прут, глибока.
В. Кличка я полюбив,
Яценюка й Тягнибока.
Ці великі три коти
Заслуговують овацій.
Як це не помітив Ти,
Друг Романа Боніфацій?
Янукович зжер би їх,
Та боїться він отрути,
Схованої в їхній сміх,
Що його повсюдно чути.
Він їх прагне потовкти,
Та не має макогона.
Три коти, як три брати,
Сила рвійна, невгомонна!
Він їх прагне розколоть,
Та вони міцні, як брила,
Наче та камінна плоть
З найціннішого берила.
Будь уважним: на екран
Телевізора дивися.
Скоро зникне пан, тиран,
Що з диявола явився.
Відкривай усе до дна,
І спитай себе значала:
Пані Герман, де вона,
Десь була і десь пропала.
А згадай, яка ж була
Пишна і пухнаста киця,
Чорні очі, як смола,
Хвіст — не можна надивиться.
А згадай, була як плід,
Персик, золотом налитий,
А в словах погорда й лід,
Владний дух несамовитий.
А тепер мов на заріз
Приготована графиня.
Очі згасли, хвіст обліз,
Вся, мов зморщена бросквиня.
Друже мій, не йди в Драчі,
Їдь до Києва негайно,
Бо лежати на печі
У такі часи не файно!
Як уздрить Тебе Роман
На трибуні і при зброї,
Прибіжить він на Майдан,
Як Ахіл під мури Трої.
Буде злам і буде злом,
І для дурнів — довга павза.
І одержить він диплом,
Зветься що HOHORIS CAUSA.
А той Цезар, лютий пес,
Гавкає на тебе дуже,
Так Драчів гидотний Рекс
Ображає мене, друже.
Але Рекси й Цезарі
Скоро вийдуть вже із моди,
І коти-богатирі
Принесуть нам Стяг свободи.
Ми заможем цю біду,
Цю собачу замороку!
Боніфацію, я жду
Відповіді з твого боку.
Прочитай мого листа
На котячім тайнім вічі;
Наша боротьба свята,
Сонцем сяють наші вічі.
А Романові привіт
Передай, скажи на вухо,
Що заграє скоро світ
Там, де нині темно й глухо.
І скажи, що він один
Друг Дмитра, найбільший в світі.
Будь здоров. Писав Мартин,
Й грав при тому на трембіті.
10 лютого 2013. Київ
Коментар
Шановні читачі, Лист Кота Боніфація і лист Кота Мартина — це подія в житті Романа Лубківського і в моїм житті, але не тільки як весела забава, це наш своєрідний спосіб висловити зневагу до поведінки Януковича та його команди. Ці листи писалися тоді, коли в Україні промосковська партія регіоналів перелякала деяких українських політичних діячів. Наші Коти делікатно висміювали їх. Одна згадка про них — це честь їм.
При цій нагоді я хочу нагадати, що Роман Лубківський народився 10 серпня 1941 року. Отже, присвячую публікацію листів наших веселих Котиків пам’яті в українському народі про великого українця Романа Лубківського. Він був ініціатором написання цих Листів, умів чоловік жартувати! До його синів і друзів звертаюся: усміхніться — все буде добре. Відновити в Україні владу Януковича нікому і ніколи не вдасться!
Дмитро ПАВЛИЧКО
