Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ : «Думаю про багатьох видатних людей, яких пощастило знати в житті»

Оскільки я також прагну пізнати, зрозуміти епоху і життя в ній видатних творчих особистостей, про що йдеться в “Протиранні дзеркала” Михайла Слабошпицького, прозаїка і літературознавця, публіциста і громадського діяча, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка, — тож дозволив собі витратити на це певну кількість часу, заглибившись у читання вагомого тому. І, звичайно, запрагнув поговорити з Михайлом Федотовичем. Отже, пропоную вашій увазі, шановні поціновувачі українського літературного процесу, розмову з багаторічним директором Ліги українських меценатів, директором видавництва “Ярославів Вал”, письменником Михайлом Слабошпицьким про цікаві моменти історії українського письменства.

— Пане Михайле! Після видання книги “Протирання дзеркала” що робиться у Вашій душі? До речі, чи є вже якісь відгуки?
— Перечитуючи свій щоденник, знаходжу там те, що не розповів. Думаю про багатьох видатних людей, яких пощастило знати в житті. Нема підстав скаржитися на брак відгуків — їх справді багато в друці. Про усні я вже й не кажу.
— Який відсоток ідейних людей нині в Україні?
— Хто міг би це злічити точно? Гадаю, що не так і багато. Вибори це промовисто показали.
— Свого часу, на Вашу думку, в Україні “був кадровий хаос, було безвладдя і безладдя”. А нині — що маємо?
— Ще більший хаос та безладдя та ще отару без “пастуха” у владі.
— То якою нині для Вас є пам’ять: деспотичною, безсюжетною, мозаїчною, вибірковою?
— Некерованою і непрогнозованою.
— То що, справді в Мар’янівці — географічний центр України?
— Справді. Там навіть стоїть спеціальний пам’ятний знак. Туди часто возять туристів.
— Чи хтось із нинішньої молоді ходить у бібліотеку — як додому?
— Неозброєним оком помітно, що нині в бібліотеку ходить менше людей. А молоді там — значно менше.
— Коли Ви стали повністю готовим до праці в журналістиці?
— Попрацювавши кілька років до університету в “районці”, я вже вмів у газеті все. А тільки перечитавши цілу бібліотеку, відчув таку готовність.
— Хто з людей, яких Ви запізнали в студентській юності, “подеколи тихими голосами озиваються з пам’яті”?
— Їх чимало. Слава Богу, ще дехто живий.
— Яким мав бути світ, створений спеціально для Слабошпицького? Світ внутрішнього емігранта?
— Світ не вибирають. Є реальність, з якою мусиш рахуватися.
— Чи мали Ви з Й. Сабо не тільки футбольні контакти?
— Ми разом захищали дипломні роботи на заочному відділенні факультету журналістики 1971 року, а потім разом грали за збірну журналістів Києва.
— Що для Вас нині у Вашому житті є точкою опертя?
— Робота, родина, друзі.
— Чи вибудовували Ви комунізм на цілині?
— Ні. Студенти там будували здебільшого корівники й бараки. А я вивчав казахський побут і писав репортажі про студентські будзагони. В байки про комунізм ми тоді анітрохи не вірили.
— Що для Вас більший наркотик — журналістика чи літературна творчість?
— Важко визначити.
— Чи змагаєтесь нині з дружиною: “хто більше книжок купить і прочитає”?
— Книжки витискають нас із квартири. Дружина здебільшого читає поезію, найпомітніші видання їй дарує Іван Малкович (серія “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ґа”). Я ж нині переважно читаю футурологію, соціальну психологію та зарубіжну прозу. З нашої прочитав підряд романи Винничука “Танго смерті”, “Цензор снів”, “Сестри крові”.
— “Мені в житті щастить на добрих людей”, — зізнаєтеся. А який відсоток українців може повторити за Вами цю тезу?
— У кожного — свій еталон таких людей. Тому це справа глибоко індивідуальна.
— В чому полягає складність істоти — Михайла Слабошпицького, оскільки “людина може бути і такою, і такою”?
— Не маю схильності до душевного стриптизу. Як і кожна людина, я неоднозначний. І, смію думати, самодостатній.
— Чи колись українцям засвітить Нобелівка?
— Якщо й далі не буде серйозної гуманітарної політики в державі (а там — і фінансування перекладів наших письменників на іноземні мови), то ніколи.
— Чи Ви в 160 років стали б “найбільшим письменником світу”, як про себе говорить Василь Земляк?
— Якщо я візьмуся це стверджувати, то не зможу довести це практично. А ви не зможете мені аргументовано заперечити.
— Чи кожен камінь Львова пам’ятає тисячі людських рук — за зразком каменя Талліна?
— Абсолютно в цьому переконаний.
— Чому Україна, на відміну від Польщі, балтійських країн, стала на шлях деградації і бананізації?
— Політична еліта, від якої все це залежить, набагато нижчої якості. Та й постколоніальні травми у нас глибші.
— Чи Ви “завжди динамічно спрямовані у завтра”, як Брюховецький?
— Намагаюся таким бути.
— Хто з українських письменників здійснив “похід у справді європейський поетичний світ”?
— Я не настільки зорієнтований у європейському поетичному світі, щоб мати сміливість про те казати.
— Кого більше в Україні — читачів чи письменників?
— Схоже на те, що скоро письменників у нас буде більше, аніж читачів.
— Де взяти стільки собак, щоб ними замінити людей — відповідно до тези Ф . Ніцше: “Що більше я пізнаю людей, то більше люблю собак”?
— Треба тільки запрагнути кожному мати чотирилапого друга.
— “В кожній людині, — пишете Ви, – живуть десятки людей, вони часто зустрічаються”. Назвіть бодай п’ять людей у Слабошпицькому!
— Котрих саме п’ятьох із усіх?
— Який відсоток нинішніх українських письменників, що “думають про високе”, як казав Олесь Гончар?
— Не вимірював. І хотів би побачити того, кому вдалося це виміряти.
— Як змінити вектор розвитку суспільства, яке “варваризується”?
— Тільки справді цивілізована, інтелектуальна, гуманітарно освічена, національно свідома владна “команда” зможе тут чимось зарадити. 95-й квартал — її антипод.
— Як переконати громадян України, що історію творять не маси, а особистості?
— Аніяк не треба переконувати. Маси й так вірять або в Ющенка, або в Януковича, або в Порошенка, або в Зеленського. Й свято переконати: “сам” змахне диригентською паличкою — і в нас усе зміниться.
— Коли в Україні буде належне (нормальне) книговидання?
— За таких владців — ніколи.
— То що таке життя людини — велике щастя чи велика трагедія?
— І те, й те водночас.
— “Мені не раз було сумно, а поінколи (в Кучмині часи) навіть огидно повертатися в Україну”, — читаю на с. 487. Але ж, пане Михайле Ви б поверталися не до Кучми, а до рідної землі!
— Я ж казав не про землю і не про країну. Я казав саме про державу. Це різні речі.
— Коли, на Вашу думку, “підтягнемось до норм і регламентів цивілізованого світу”?
— Хотів би і я це знати.
— Як навчити українців не нарікати, — як це пропонує Анатолій Лисий?
— “Плач Ярославни” — наш національний вид спорту.
— Чи нині Україна має такого науковця-письменника, як Микола Лукаш (знав 24 іноземні мови і був неперевершеним знавцем української)?
— Здається, ні.
— Чому “справедливість – рідкісний гість” в українському літературному полі?
— А що таке у Вашому розумінні “справедливість”? Будь-яке творче середовище аж турбулентне від конкуренції та війни амбіцій.
— Чи увійде колись Джеймс Мейс в українське “тутешнє життя” пересічного громадянина України?
— Це залежить од того, в якому стані буде суспільство. Якщо в такому, здеградованому, як нині, то ні. Якщо ж воно повернеться до своїх духовних параметрів бодай 90-х років минулого століття, то в його духовному активі буде місце і для Джеймса Мейса, і для Роберта Конквеста.
— Де найчастіше Ви перебуваєте своєю думкою — в літературі, в політиці чи в домашній обстановці?
—У літературі.
— “А ми, українці, не вміємо і не хочемо показати своїх великих людей світові”, — казав Петро Яцик. Чому? Що — не вміємо чи не хочемо?
— Точніше: лінуємося.
— Чи можна вважати, що постать Петра Яцика вже належно присутня в незалежній Україні?
— Так. Це одне з найпопулярніших імен усієї української еміграції, що прийшло в Україну.
— Чи “Спілка письменників — також добре осине гніздо” і нині, як свого часу вважав Микола Охмакевич?
— На жаль, так.
— Чи то добре було б, “якби дерева вміли говорити”? (цитую Вас на с. 595). Що вони могли б іще такого цікавого розповісти про літературний світ — ці дерева? Тобто: про що Ви не відважились говорити в своїй книжці — з приводу життя і діяльності “інженерів людських душ”?
— Ще чимало скажу і про те, про що “мовчать дерева”…
— Дякую, пане Михайле, за спілкування.

Богдан ЗАЛІЗНЯК,
член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment