На поклін до Поета

Марія ПОРОХ,
член РО “Просвіта” Фото автора
Село Уторопи Косівського району щорічно 20 серпня та 29 березня зустрічає гостей. Тут біля пам’ятника Шевченківському лавреатові Тарасові Мельничуку, який височить на подвір’ї Уторопського ліцею, та на могилі поета в Мальцевому збираються письменники, родина, друзі, односельці, учні, представники влади і духовенства, депутати і всі поціновувачі Тарасового слова.

Земляки свято бережуть пам’ять про нього — одного з найталановитіших і найтрагічніших українських поетів другої половини XX століття, патріота України, який народився і помер на рідній землі і в рідних Кар-патах, віддавши життя і творчість боротьбі за свою українську державу. Тарас прожив 58 років, з яких немало провів у тюрмах, колоніях, зонах, “психушках”. Сильний духом, творчо потужний, за своє життя видав усього три книжки: “Несімо любов планеті” (1967 р.), “Князь роси” (1990 р.), “Чага” (1994 р.). Решта його віршів могли би скласти багатотомне видання.
“24 серпня — День Незалежності України. Наш пророк, поет-мученик, Князь Роси, уродженець села Уторопи Тарас Мельничук народився саме напередодні цього свята. Він вірив у те, що Україна буде вільною і незалежною”, — такими словами учні Уторопського ліцею розпочали цьогорічні урочистості з нагоди відзначення Дня Незалежності України та вшанування пам’яті Тараса Мельничука.
Захід почався виконанням Державного Гімну.
У цей день приїхали вклонитися Тарасові Мельничуку члени Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, представники громадських організацій — РО “Просвіта”, Косівського Клубу інтелігенції імені І. А. Пелипейка.
Аделя Григорук, член НСПУ, літературознавець, дослідниця творчості Т. Мельничука, представила своїх друзів: Марію Порох, медичного працівника, члена Клубу інтелігенції та РО “Просвіта”, Надію Пасічняк — голову організації “Просвіта” Вербовецької школи, члена Клубу інтелігенції, автора віршів та пісень, Антона Григорука — художника, члена НСХУ, автора портретів Тараса Мельничука та графічного оформлення книги спогадів про Т. Мельничука, Миколу Близнюка — члена НСПУ, друга, який багато літ був знайомий з Тарасом і його родиною.
Із уст дітей схвильовано лунали вірші Т. Мельничука про Уторопи, матір, рідний куточок землі, сходжений ногами поета, школу, в якій учився, гірські схили і небо над ними. Завдячуючи вчителю-філологу Оксані Дмитрівні Кошевко, яка укладала сценарій, присутні змогли почути чимало його віршів — радісних, трагічних, драматичних, непростих, традиційних і модернових.
До дітей, шановних земляків видатного митця, поета III тисячоліття звернулася Аделя Григорук: “…Дуже відрадно бути серед вас. Це щиро, за покликом душі, за велінням серця, за мудрим проводом ваших шкільних учителів, директора Марії Іванівни Ласійчук, ви вже стільки років намагаєтеся цілеспрямовано повернути Тараса Мельничука в Уторопи, як повернули колись Тараса Шевченка його земляки у свою вітцівщину Кирилівку та Моринці”.
Микола Близнюк поділився спогадами про незабутнього друга, якого знав з 60-х років, бував у його батьківській хаті, мав добрі стосунки з його матір’ю. Про ці спогади разом із журналістом Василем Глібчуком написав книгу “Тарас Мельничук у спогадах Миколи Близнюка: інтерв’ю Василя Глібчука”, в художньому оформленні Антона Григорука.
У виступі Надії Пасічняк прозвучало: “Нас всіх об’єднує Тарасове слово, його любов до України, його прагнення бачити Україну вільною, незалежною. Його доля, його вірші, його прагнення і життєвий шлях закликають усіх українців до єдності”. Вона продекламувала вірш “Твоя Україна, Тарасе”, який присвятила генієві літературного слова.
Учасники заходу відвідали літературний музей, де ліцеїсти під керівництвом учителя Богдани Цимбалюк провели цікаву екскурсію. До уваги гостей — сотні газетних і журнальних статей, диск із останніми словами заповіту Тараса, особистий одяг, стіл, стільці, етажерка, де він зберігав свої книги (їх подарували музею дружина та рідні Т. Мельничука), речі з обійстя митця (подаровані В. Шкурганом), які вдалося врятувати під час пожежі. Серед них сумка, з якою ходив до школи, хрестик, образ, намальований власноруч, копія “Незнайомки”, яку поет зробив у Вінницькій в’язниці. Тут зберігається його автобіографія, Мельничуків портрет роботи вижниччанина Віталія Косовича. Уродженка Уторопів Оксана Цимбалюк вишила для музею портрет та останній вірш Князя Роси, відтворений за текстом.
Аделя Григорук, завершуючи свято, сказала: “…Важко бути Князем Роси, бо роса це щось дуже перемінливе, дуже не тривке, виблискує самоцвітами на сонці, але тут же зникає. Однак саме це є сутністю натхнення, таланту — побачити невловиме, миттєве, що є уособленням Божої краси, Божого світу, його неоціненною перлиною. І сам Мельничук був кришталевою росиною на поетичному лану української літератури. Цим коштовним самоцвітом він залишиться назавше…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment