Бути людиною

Едуард ОВЧАРЕНКО
Кілька місяців тому п’єса українського драматурга Юрія Васюка “Собака”посіла перше місце на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова” у номінації “Драматургія”. А вже нещодавно на сцені Театру на Михайлівській (Центру мистецтв “Новий український театр”) відбулася прем’єра вистави “Собачий вальс”, яку поставили за цим твором. До речі, то вже не перша вистава театру, створена за п’єсами — учасниками і переможцями “Коронації”. Тут з успіхом йдуть вистави “Країна серйозних” і “Методи виховання малих засранців” за Мариною Смілянець та “Що потрібно холостяку” за Віктором Рибачуком.

Юрій Васюк останні три роки активно працює в царині драматургії. Вистави за його п’єсами нині йдуть у театрах Коломиї, Чернігова, Павлограда та Запоріжжя. А зараз маємо перше сценічне прочитання і на столичній сцені.
— Я неодноразово звертав увагу на те, якими делікатесами дехто годує собак, у той час, коли багатьом людям доводиться перебиватися з хліба на воду. Мимоволі виникло питання: можливо, аби тебе краще годували, треба бути не людиною, а собакою. Так виник задум п’єси, — згадує Юрій. — Зазвичай я пишу свої твори за короткий час. Але перед цим довго обдумую, якими будуть сцени, який формат. Цього разу намагався мінімізувати кількість персонажів, аби п’єса могла йти на камерній сцені. Відразу після написання відправив п’єсу “Собака” на конкурс “Коронація Слова”. Згодом дізнався, що твір у фіналі, а про перемогу — на самому конкурсі. Дуже вдячний Віталію Кіно, що поставив цю п’єсу в своєму театрі.
За сюжетом до будинку заможного політикабізнесмена потрапляє собака. Але не звичайний (у багатіїв свої примхи), а СобакаЛюдина. Так, звичайна людина, хлопець, який на догоду Хазяїну прикидається собакою. І тепер усі мешканці котеджу мають звикати — пристосовуватися — до правил цієї дивної гри. Адже всі вони посвоєму “заручники”… Полонені обставин, родинних проблем, грошей, кохання, власних ілюзій… І поки вони змушені танцювати цей “собачий вальс”, моторошна гра хазяїна заходить усе далі… На що здатен той, хто має владу та відчуває повну безкарність? І як же довго можуть мовчати ті, хто від нього залежить…
— Я вже багато років співпрацюю з “Коронацією слова”, перечитую всі надіслані тексти, — розповідає режисерпостановник, художній керівник театру Віталій Кіно. — П’єса “Собака” сподобалася відразу. Вже тоді вирішив, що незалежно від результатів конкурсу поставлю її в Театрі на Михайлівській. З Юрієм Васюком познайомився, коли він отримував нагороду. Запропонував поставити п’єсу в нашому театрі. Він радо погодився.
П’єса “зачепила” своєю історією, яка, на перший погляд, може здатися абсурдною, жахливою. Але я відразу повірив, що таке може бути і в житті. Ми з новин за останні роки неодноразово чули, що на людей полюють, як на хижих тварин, їх викрадають або збирають безхатченків і силоміць змушують працювати в полі. Живемо у ХХІ столітті, однак і досі маємо прояви рабства.
У п’єсі, звісно, йдеться не про рабство, а швидше про те, що людина не повинна за жодних обставин пристосовуватися! Під “хазяїв”, під соціум, під моду, політику, владу, якісь інші речі. Людина має завжди залишатися сама собою, залишатися Людиною і бути вільною.
Така гостросоціальна трагікомедія — справжній експеримент для нашого театру. До цього в репертуарі були вистави, що перегукуються з новою постановкою (“Методи виховання малих засранців”, “Рольові ігри”). Але там здебільшого порушено інші теми — родинних стосунків, виховання дітей тощо. А такої гострої соціальної вистави в нашому театрі ще не було. Гостроти постановці додаємо вставними етюдами з різних проявів нашого життя. Це те, що оточувало нас раніше і оточує сьогодні, ситуації, в яких ми не вільні, де ми залежні, де нам треба бути дресированими собачками або піонерами, які “завжди готові”. У цих сценках ми бачимо нав’язані нам колективним “телевізором” псевдокультуру, псевдозвичаї, псевдополітику та ін.
У підготовці цих етюдів разом зі мною як балетмейстер працювала актриса та режисер Поліна Кіно. Поліна вже виступала як хореограф у дитячих виставах, десять років займалася хореографією в ансамблі класичного танцю “Ярославна”. Ці вставні номери, на перший погляд, не мають прямого стосунку до сюжету, але абсолютно чітко розкривають тему, закладену в тексті, — нашого хворобливого конформізму, безпринципності, пристосуванства, генетичної безхребетності.
Дуже радий, що з’явилася нова роль в Олексія Власенка (Андрюха, водій Хазяїна). Він багато літ працює в нашому театрі. Але останні майже п’ять років у нього не було прем’єр. А в новій виставі має серйозну роботу.
Наталя Заруцька (Танюха, кухарка Хазяїна) — наша провідна актриса. Для неї нова роль теж крок уперед, адже нічого подібного вона ще не грала. Наталя ніби тримає емоційну складову спектаклю.
Радію й з того, що Данііл Кіно (Собака Хазяїна), який ще навчається на акторському факультеті, створює такі цікаві образи. Це вже третя його значна роль у вечірньому репертуарі театру. (До цього були роботи у виставах “Ото була весна” і “Методи виховання малих засранців”). Роль надзвичайно складна. Його герой не вміє говорити. Під час роботи над виставою Данііл брав уроки з жестової мови. Займався з професійним викладачем Надією Свиридовською.
У цьому проєкті до театру повернулася художникпостановник Анастасія Кононенко, яка створила сценографію та костюми. Нам довго не вистачало цієї творчої складової. Нарешті з’явився сценограф зі своїм вимогливим поглядом. З Анастасією ми починали наш театр ще 21 рік тому. Вистави тоді йшли на різних сценічних майданчиках.
Чи задоволений я результатом?.. Скоріше, процесом! Думаю, що завершена вистава з’явиться після п’ятогошостого показу. І це нормально!
Фото Іллі Белла

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment