В’язниці Путіна — копія ГУЛАГу Сталіна

Георгій ЛУК’ЯНЧУК
В Українському кризовому медіа-центрі 16 вересня відбулася прес-конференція Володимира Балуха, який розповів про боротьбу з російською системою у тюрмі та про знущання і тортури, яких він зазнав через свою українську позицію. У заході також взяли участь російський адвокат українця Дмитро Дінзе, громадянський захисник Балуха Архієпископ Сімферопольский і Кримський Православної церкви України Климент, координатор Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

Історія українського активіста з Криму Володимира Балуха після російської анексії півострова перетворилася на низку адміністративних і кримінальних справ. У грудні 2014 року він розмістив на своєму будинку в селищі Серебрянка український прапор, а на стіні — табличку “Вулиця Героїв Небесної сотні, 18”. Наприкінці 2016 року Володимира Балуха затримали співробітники ФСБ Росії. Вони стверджували, що на горищі будинку активіста знайшли патрони й тротилові шашки. Підконтрольний Росії суд у Криму засудив його до п’яти років позбавлення волі за двома кримінальними справами: зберігання боєприпасів та інцидент, який назвали “побиттям начальника Роздольненського ізолятора тимчасового утримання”. Пізніше вирок пом’якшили до 4 років і 11 місяців. За час утримання під вартою Володимир Балух, як і інші звільнені нині в’язні, кілька разів оголошував голодування. Останнє судове засідання у справі активіста відбулося 5 липня 2018 року в Криму. Пізніше його етапували в колонію №4 у російському місті Торжок, де Балух провів близько року. Зараз Володимир Балух — у лікарні “Феофанія” в Києві. Перед самим обміном йому запропонували написати заяву на помилування в ультимативній формі: “Або ти пишеш цю заяву, або їдеш назад у табір”, на що він категорично відповів, що краще поїде назад, ніж писатиме таку заяву. Коли зайшов до автобуса і побачив, так би мовити, “зіркові обличчя”, зрозумів, що сталося щось екстраординарне: бо там разом були вже і Карпюк, і Клих, і Сущенко, і Сенцов з Кольченком — усі відомі політв’язні. Обмін політв’язнів за формулою “35 українців на 35 росіян” відбувся 7 вересня 2019 року.
Путінська в’язниця — це певний зріз суспільства, якщо говорити про російські реалії, хоча тюрма взагалі — об’єктивна річ. Витримати катування на довгому відтинку часу — неможливо. На короткому — можна, а на довгому — ні. Це — як НКВС 1937 року. Тому після звільнення Балух, Сенцов, Сущенко, котрі отримали певну ступінь медійності, будуть спрямовувати її в правильне річище — на звільнення інших громадян України, які залишаються в російських в’язницях. І бажають усім хлопцям, які ще там залишилися, не втрачати віри, що тут, на волі, вся активна частина суспільства боротиметься далі за їхнє звільнення. Найбільше підтримує політв’язнів спілкування у вигляді листів — це вкрай важливо в умовах в’язниці. Найголовніше — щоб хлопці там відчували, що суспільство тут їх потребує. Бо люди сидять і хвилюються тільки про одне — вони хочуть залишитися гідними людьми.
За словами Балуха, найголовніше зараз — не втратити Крим не територіально, а ментально. Він дедалі більше розвертається в бік України. Попри те, скільки проукраїнських громадян виїхало та скільки приїхало з Росії на півострів. Українське суспільство має перестати ставитися до кримчан як до зрадників, хоч і такі там є. У Криму дуже багато людей, які ментально з Україною, і Балух з Сенцовим та Кольченком цьому приклад. Державі варто підтримувати цих людей фінансово і, найважливіше, морально. Бо головне — люди, а не територія.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment