Добрий чоловік в імперії зла

Про життя і смерть Андрія Хвилі

Сергій БІЛОКІНЬ
Рік тому минула кругла дата в житті компартійного й державного діяча Андрія Ананійовича Хвилі (справжнє прізвище Олінтер). Він народився 1898 року у с. Рингач у Бессарабії. З 1927-го був членом ЦК і Оргбюра ЦК КП(б)У.
З 1936 р. працював начальником Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР.

Займаючи офіційну позицію большевицького бонзи за умов нищення української культури, коли якоїсь іншої лінії він провадити не міг, Андрій Хвиля формально ніби боровся проти українського націоналізму. Він критикував тих, кого засуджувала партійна верхівка, але попереду чекістів не ходив. У роки випробувань, коли це від нього залежало і він ризикував не тільки своєю кар’єрою, а й самим життям, Хвиля виявив своє українство — систематично опікувався бойчукістами, народними митцями й майстринями, ініціював видання народних пісень в оздобленні Василя Кричевського, запроваджував виготовлення гобеленів, ескізи яких творили найкращі тодішні мистці. Разом з давнім товаришем із партії боротьбистів Панасом Любченком узяв участь у порятунку Софійського собору від знищення.
Настав час Голодомору. Наприкінці листопада й у перших числах грудня 1933 року в Харкові відбувся розширений пленум Оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР. На цьому пленумі з основною доповіддю, що тривала, з перервою, цілий день, виступив Андрій Хвиля.
Чудово усвідомлюючи ситуацію, 1934 року Хвиля намагався врятувати фізичне життя українських митців. У публічному виступі заявив: “Треба рішуче покінчити також і з невір­ним ставленням до окремих працівників образотворчого фронту: ти — бойчукіст, працював з Бойчуком, значить, тебе треба “предать анафеме”, й не лише тебе, а й усіх твоїх внуків, правнуків і т. д. Не можна так ставити питання. Цьому треба покласти край”. І в тій самій доповіді — про самого Бойчука, якого він відчайдушно кинувся захищати: “Таких майстрів, як Бойчук, у нас небагато на Радянській Україні і в Радянському Союзі. Їм треба дати можливість працювати, щоб їх можна було використати, як слід, в інтересах пролетарської держави”. Гоголівського Вія така постановка питання явно не влаштовувала.
1935 роком позначено перший том другого академічного (після єфремовського) “Пов­ного зібрання творів” Тараса Шевченка, виданого за редакцією Затонського та Хвилі. Величезну передмову до цього тому, датовану лютим 1934 року, написав той самий Андрій Ананійович.
Як заступник наркома освіти, він ініціював наведення ладу в музеях — проведення повної інвентаризації музейних цінностей України. Тоді надрукували бланки інвентарних карток, які передали музеям. На них у правому горішньому кутку було вміщено напис: “Затверджено 26 лютого 1935 р. Заст. НКО — УСРР Хвиля”. Невдовзі він став “ворогом народу”, й особливо пильні музейники його прізвище закреслювали.1936 року Хвиля став фундатором і першим директором Інституту українського фольклору, відтак Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського.
Кінчилось тим, що 13 серпня 1937 року його арештували. Під час Восьмого Надзвичайного з’їзду Рад СРСР його допитали Єжов і Каганович. Хвилю і його дружину розстріляли…
В одному з донесень таємного агента Чорного, датованому 15 серпня 1937 року, читаємо:
“…14 серпня, в другій половині дня я бачився в кіностудії з М. П. Бажаном, який одразу ж трагічним голосом спитав мене: “Ти чув, що сталося з Андрієм Ананійовичем?”
Потім Бажан детально (він був надзвичайно схвильованим і засмученим) зупинився на особі Хвилі, заявив, що той є героїчною, легендарною фігурою, і що пожертвував своїм благом, а може, й життям, заради блага батьківщини.
За словами Бажана, Хвиля, завдяки своєму надлюдському розуму, зміг протиставити себе одного всьому ЦК партії, добитися навіть того, що тов. С. В. Косіор на останньому з’їзді партії відзначив заслуги Хвилі перед українським мистецтвом, завдяки чому Хвилю було обрано членом ЦК партії.
Сталінській політиці Хвиля протиставив одне — свою любов до батьківщини. За словами Бажана, патріотизм є найбільш високим почуттям у людини, і Хвиля надав перевагу українському куркулю перед російським пролетарієм, бо голосу крові заглушити неможливо.
“І ми всі, мов куркулі українського мистецтва, були під егідою цього лицаря, який дав нам почути, що ми живемо на рідній землі, яка ніколи не забуде свого сина”.
Надалі Бажан повторив мені, що національний момент був головним для Хвилі. (Цікаво порівняти з цим висловлюванням Бажана виступ Хвилі на Квітневому активі, коли Хвиля каявся у “відсутності пильності”, водночас заявивши, між тим, що виявлені петлюрівці були культурними людьми і відмінними працівниками).
Хвиля, за словами Бажана, з доброї волі вирішив зробитися мучеником, та забезпечив на декілька років розвиток правдивого українського національного мистецтва, котре зараз, звісно, занепаде, а представники його зазнають різноманітних репресій, до яких готовий і сам Бажан, що не скупиться на вихваляння Хвилі.
Бажан особливо відзначає самовідданість Хвилі, який не злякався стати на захист навіть найбільш скомпрометованих націоналістів, котрі бачили в ньому свого доброго генія і благословляли його як такого навіть “по ту сторону Карпат”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment