Київ Володимира Слєпченка

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Помітною подією у мистецькому житті Києва стало відкриття у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе персональної виставки народного художника України Володимира Слєпченка “Мелодії старого міста”.

Володимир Слєпченко працює у напрямі романтичного символізму. Винайшов свою авторську техніку і унікальний стиль “арт-лайн” (мистецтво лінії). Учасник численних обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок. Лауреат багатьох мистецьких премій. З 1970 року відбулося понад 75 персональних виставок художника в Україні, Росії, Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, Ізраїлі, Словаччині, Італії, Греції, Іспанії, Японії та інших країнах. Учасник групової виставки українських художників “Осінній салон—90” у Парижі. 2011 року отримав спеціальний приз на Міжнародній виставці в Національному музеї КОБЕ (Японія).
Здобув міжнародну премію Ботічеллі за визначний внесок у розвиток світового мистецтва (Флоренція, 2019 рік); Всеукраїнську премію ім. Івана Огієнка (2019 р.) за створення соціального патріотичного проєкту “Обрані часом” — галереї портретів славетних українців; Міжнародну премію ім. Валерія Гегамяна (2019). Оформив низку поетичних збірок провідних українських та іноземних авторів. Написав портрети багатьох видатних людей світу. Живописні та графічні роботи Володимира Слєпченка зберігаються в музеях, галереях і приватних колекціях України та багатьох країн.
2011 року Володимир Слєпченко розпочав роботу над проєктом “Мелодії старого міста”, до якого увійшли картини “Золотий вік”, “Лаврські дзвіниці”, “Віч­ний Львів”, “Урбаністичний Львів” та інші. У рамках проєкту митець працює над серією полотен “Київ як портрет”. Це — симбіоз унікальних архітектурних споруд, мальовничих ландшафтів та краєвидів. Слєпченко вплітає в загадкові куточки Києва людину. Портрет виходить на передній план, і глядач, вдивляючись в очі персонажа, починає розуміти душу давнього міста.
— Ми зібралися з нагоди відкриття персональної виставки друга нашого музею, людини, з якою доля мене звела в Карпатах, на пленері у Славському, — розповів директор Музею-майстерні Івана Каварелідзе Олександр Юнін. — Після цього у нашому музею була виставка робіт, створених на цьому пленері. До того виставки Володимира Слєпченка відбувалися у “Софії Київській”, інших теренах України.
— Це митець красивих, визначних людей минулого і сучасності. І це не тільки українці, — підкреслив доктор мистецтвознавства, академік Дмитро Степовик. — Слєпченко знаходить свій ракурс з паралельними і перпендикулярними лініями. Це певна філософія, яку я називаю “золотим дощем”. Тому що ці лінії висвітлюють структуру світу, який складається з дрібних частинок. А Володимир збільшує ці частинки, можливо, в кілька мільйонів разів.
Мистець робить красивими не тільки людей, а й архітектуру. Вона тяжіє до висотності, божественного відчуття. Я б навіть сказав, до неоготики. У його пейзажах “піднімаються” навіть невеликі церкви.
— У роботах Володимира Слєпченка важлива їхня монументальність, — переконаний художник Андрій Кулагін. — Сьогодні людство перебуває у світі ілюстрацій. Немає нічого справжнього — ні людей, ні подій. Ми віримо написаному, переказаному — від політики до живопису. Натомість — “справжні” картини Володимира.
У його роботах ми бачимо цеглинки. Це дуже дієвий спосіб домогтися ефекту у глядачів. Вони створюють атмосферу загадкового, недоказаного. Усі роботи водночас і фундаментальні, і поетичні. І в цьому полягає унікальність художника.
Заслужений журналіст України Сергій Комісаров згадав про пленер, який відбувся у Славському. На цьому пленері Володимир Слєпченко створив тільки одну картину — “Мольфар”. Але вона, напевне, переживе століття.
Наприкінці зустрічі Володимир Слєпченко поділився деякими таємницями своєї творчості:
— Для мене неприйнятно, коли художник працює в одній манері протягом десятків років, — наголосив пан Володимир. — Я думаю, що у наш час ми повинні дивитися на світ по-іншому, ніж у ХХ столітті.
Хочу подякувати дирекції музею, що надала мені для виставки це зігріте Богом приміщення. Тут невеликі зали, в яких може вміститися приблизно 25 картин. Але це приміщення спонукає до того, аби тут зустрітися в камерній атмосфері з друзями.
Проєкт “Мелодія старого міста” про­йшов через мої душу і серце. Як можна не любити Київ? Я став киянином 20 років тому. Дуже люблю ходити містом вранці або ввечері. Коли у старому місті тиша, вона заворожує. Хочеться слухати це місто як мелодію, як музику. Саме тому така назва виставки.
Крім Києва та Львова тут кілька картин, які я написав під час подорожей до Іспанії, Італії, Франції. Там чудова архітектура, але Київ кращий, бо він наш. Частина представлених на виставці робіт з серії — “Київ як портрет”. Чому портрет? Тому що архітектура не може бути безликою. Вона жива, вона промовляє до нас і має свій образ. Як можна було намалювати будинок Булгакова без самого Булгакова? Він у мене вріс у бруківку, він у ній розчинився.
У виді на Лавру з Мистецького арсеналу є молодий Мазепа. Там поєднання сучасності і минулого. Присутність його образу, його душі, його енергетики. Він не лише державотворець, а й меценат. Зробив дуже багато для Києво-Печерської лаври.
Вірю, глядачам сподобається ця виставка.
Виставка “Мелодія старого міста” триватиме в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе до 30 вересня.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment