Катерина МОТРИЧ
Час збирати каміння ще не настав. Поки що ним лучать в голову й душу українців, а вони то обурено, то розгублено запитують одне в одного: скільки “зеленим чоловічкам” треба часу, щоб остаточно “роздерибанити” Україну і привести її до повної капітуляції? Скільки часу треба “зебілам”, щоб вони отямилися і збагнули, куди вони нас завели і який глум вчинили над Україною? Скільки треба часу, щоб народний гнів визрів і вибухнув? І чи цього разу українська історія знову спіткнеться на землі, як і сто років тому? І щоб ще щось було не пізно виправити! Чи гайдамаччина відродиться в українцях? А ще думаєш про велике фарисейство, ба популізм, солодкі й досить примітивні, які сподобалися навіть розумним, розмови про всенародне щастя і рішення піти в президенти, щоб поділитися тим особистим щастям.
А ще думаєш, чи справді маленькому чоловічку так багато треба, що він спринтерськими темпами захоплює все і руйнує всі державні інституції? Встигне обернути Україну в руїну, олігархат, путінську сіру зону, чи його зупинять? І суспільство не чинить ніякого спротиву. Все, що хотів, знищив, все, що хотів, зліпив імені своїх бажань. Ось вже розігнано ЦВК без аргументації й логіки, бо незалежна інституція, чесна позиція членів комісії влаштовувала, коли обирали “слугу” і “слуг”. Нині, коли визріли плани на остаточне захоплення влади і шалені грошові потоки, щоб все потекло “молочними і медовими ріками” до їхніх рук, то вони “здєлалі іх”, бо це вже не потрібно, ці якості прозорості зайві. І притомна частина суспільства все бачить та розуміє. Що “слугам” на всіх постах потрібні слухняні їхні слуги, як от у ВРУ, де ухвалені рішення й закони нагадують автоматні черги, від яких падають на фронті і в Криму сини України, падає демократія, падає парламентаризм і держава зі всіма інституціями.
То що ж саме не влаштовує в роботі ЦВК? Знаю, що там були професіонали, які працювали спостерігачами на виборах в дуже багатьох європейських країнах і цей досвід принесли в Україну, щоб і вона “одяглася” в шати демократії. Знаю з найперших вуст, як у парламент балотувався злочинець родом з Молдови, якого розшукує їхнє правосуддя. Він замітав сліди, кілька разів одружившись і помінявши прізвище. Але наше ЦВК розсекретило його і не допустило до ВР. “Ми стояли за це на Майдані, — сказав мені один із членів ЦВК, — ми вибороли демократію своєю кров’ю, щоб провести чесні й прозорі вибори”.
Провели. Але Баба Яга не згодна. А їй перша частина виборчої кампанії подобалася, коли ЦВК було поставлено в умови на грані людських можливостей, але вони впоралися. А от далі їй ця “послуга” не потрібна. Їй більше подобаються “підрахуї”. Мовляв, ЦВК винна, що не вся ВР стопроцентно наповнилася “слугами”, ще там хтось щось “всьо орьот”, а нам потрібна тиша, щоб все йшло, як за диригентською паличкою, щоб “слуги” були скрізь, як скинуті з небес відпалі ангели — в повітрі, воді, на землі. Щоб Україну можна було за їхнього бажання перейменувати у Слугонародівку.
І “зелені чоловічки” — це найтравоядніше означення тієї сили, що чинить нині суд на Україною.
Меч війни піднято. Життєво важливі проблеми, як от економіка, НАТО, євроінтеграція, спущено на маргінеси і про них згадують лише в написаних промовах. А от що “надважливо” для українців, то це узаконити азартні ігри, казино. Мовби час легалізувати ці заклади, бо вони хоч і заборонені, але працюють і на них можна заробляти. А хто б і сумнівався! І на кожному вчепити логотип “слуги народу”.
Відколи існує людство, відтоді й існують його пороки, гріховні пожадання заради насолод. Але у кожному суспільстві, як на дереві, ураженому болячками, є здорова гілка. Саме вона й тримає кореневу систему того “древа” від загибелі.
Гадаю, що в Україні знайдеться значно більша цифра тих, що бридяться цими розвагами. Тож якщо легалізувати цей бізнес, то чому б не дати зелене світло проституції, наркоділкам. Впустити їх і до ВР. Нехай би і вони засяяли “новими обличчями (чи який там у них орган визначальний). Якщо суспільство ще здатне приховувати свої пороки, значить гнилизна й червивість ще його не здолали остаточно, воно ще бореться саме з собою, у ньому ще живе здоровий нерв, коли ж гріхопадіння узаконюється — суспільство на краю прірви. І що матиме від цих прибутків “улюблений народ”?..
І от новий сплеск народного збудження — легітимний виступав перед напівпорожньою залою Генасамблеї ООН, говорив загальні речі, застерігав людство від Третьої світової, наче й правильні речі, але не було того, що очікувала розумна патріотична частина українського суспільства. І от, врешті, зустріч з президентом Америки Дональдом Трампом. І знову, як у тій пісні — “не та розмова, не тії слова”. І знову подразнення в суспільстві, бо очільник держави чи то не знає, чи то забув, що кожне сказане ним слово може вистрелити чи проти нього, чи й проти держави. І він згоджується з Трампом, що і Мануель Макрон, і Ангела Меркель мало допомагають Україні. А враження в українців склалося таке, що канцлерка Німеччини більше дбала про Україну ніж про Німеччину. І ті санкції, які було запроваджено проти Росії, — її велика заслуга! А Євросоюз отак просто кинув Україні понад 15 мільярдів євро!!! І така щедрість до України була найбільшою. Чи знає про цю “малу” цифру і “незначну” допомогу пан Зе, чи може й ні? Та й розмова про посла Америки Мері Іванович більше нагадує пліткування, ніж розмову двох президентів.
І якщо непродумані тексти вчорашнього шоумена ще можна і зрозуміти і пояснити багато чим, то необдумані рішення, ті прискорені темпи їх прийняття таки ж непокоять суспільство. Чи не найтривожніше із них зняття мораторію на продаж землі, і це тривога із тривог. Бо землею народу будуть розпоряджатися ті, які її ніколи не любили, для яких вона всього лиш гешефт, на якому можна добряче заробити.
Я не раз писала про те, що крах України у 1918му почався саме із землі. І ще раз акцентую на цьому увагу. Гетьман П. Скоропадський за кілька місяців провів усі реформи і взяв курс на Європу. Гальмувала земельна реформа, бо держава мала викупити для малоземельних селян землю у великих землевласників, а вони чинили спротив — не хотіли її продавати (пожаліли кілька десятин, а втратили все і гріли вічну мерзлоту по сибірах та колимах). Тож селяни пішли за популістамибільшовиками, які обіцяли землю, спочатку її дали, а потім відібрали. Бунт селянства проти колгоспів закінчився сталінським голодомором.
Земля для українця — це сакральна величина, і дуже спрощено чи й бездумно до її продажу не можна підходити. І правило “сім раз відмір, а раз відріж” має бути — сімдесят разів подумай. Бо в те, що іноземці не володіють українською землею, чи не володітимуть, важко повірити. Бо ж це Україна! Земля, на якій поселився диявол — облудник, брехун і мародер. Тільки у моєму рідному селі вже років отак із двадцять господарює якийсь француз, щоправда, хоч в селі кругом проклав асфальт. В те, що куплені начальники не продадуть її і оформлять на якогось Стецька, Марка, Солопія, а вона фактично буде належати якомусь Джону чи Макрону, повірити важко. За роки незалежності вилупився і зміцнів ошуканець і корисливець, який заради власного збагачення пустить з молотка не лише рідну землю, а й рідну матір продасть.
Якщо іноземцям сказали наші владці зась, то найстрашнішій і найлютішій силі — олігархам — цієї заборони немає. То чому б тим, що вже привласнили Україну, не привласнити ще й землю разом із селами! В лексиці України з’являться нові топонімічні назви: Олігархове, Коломоївщина (щось від Коломиї й Колими). Пінчуківщина, Медведчуківщина, Бойківщина — 2 (бо вже одна є) Ахметовщина, Слуганородівщина тощо.
Ну, і у всіх поселеннях, а, може, “квадратах”, де будуть гнути спини нові кріпаки, і мене, як націоналістку в далекому минулому, чомусь це не лякає — за що боролися… І навіть не засмучує те, що у виборця номер 73% буде “приватизована” земля метр на два і та, що під нігтями, коли кріпак буде працювати на плантації сої, соняшника, чи пшениці свого пана й повелителя. Він же цього хотів, коли йшов на виборчі дільниці. Він же цього хотів, обираючи того і тих, хто його ненавидить і дивиться на нього, як на бидло, що спочатку вклонилося йому і дозволило поставити на його чоло і зап’ястя свою “пектограму” — “чувака” на велосипеді, сміючись з нього із своїх кортежів. Він же цього хотів, обираючи ворожий дух, ватний інтелект і жорстокий оскал, щоб разом дружити проти Пороха і бандерівців. Він же цього хотів, знаючи, що ним будуть торгувати, продавати його землю, перетворюючи його в безправного кріпаки, дешеву силу. Він же цього хотів, щоб у його життєвому просторі узаконено було азартні ігри, коли його і його дітей будуть заманювати в нічні заклади і він буде виносити з дому останні копійки. Він же хотів, щоб над його мовою і церквою знову нависла необільшовицька навала і, як постріл снайперської гвинтівки, зазвучало “рішення прийняте”.
Час збирати каміння ще не настав, тому розкидають каміння, цілять у всіх підряд, особливо у патріотів, тих, хто багато попрацював заради України. До тих ненависть на генетичному рівні… Але ось один камінчик, нехай маленький, але вже вцілив. Такий маленький “прикольчик” бумерангом повернувся. Наприклад, чого Вселенський Патріарх Варфоломій легітимного прийняти прийняв, а щось там підписати з ним не захотів. І довго думати не доводиться. Абсолютно вірно! Віднині у “термос” можна вкинути весь гумор про хохлів, Українуповію, фарисейську раптову “любов” до неї, залити п’янким 73 градусним напоєм всенародної довіри і споживати для підвищення тоносу всевладдя до самоотруєння.
Лик “звіра” над Україною вимальовується все чіткіше і зриміше. Судилище їй влаштовує “нєкій” Портнов, зв’язковий від влади Януковича. Автор “законів” від 16 січня. Він нині диригент у тому хорі суддів, які незмигно стежать за рухом його рук і палички, тягнуть ту партію, яку він їм велить.
Здатність великого загалу людей “опромінюватися” певними ідеями, які вибирають якусь кольорову символіку — не випадкове явище. Демонічні режими чомусь фарбуються у визначені кольори. Згадаймо, “біла”, “синя” і “золота” орди. Білогвардійці, “червоні”, вірніше, “красниє” — так іменували себе більшовики.
І ось знову над Україною завис зелений колір, і мільйони в нього повірили і продовжують вірити, а мільйони кричать до них і намагаються відігнати ману з їхніх очей, але поки що марно. Будьяка одержимість — це все ж напад бісівства. В тридцяті—сорокові роки минулого століття відбулися два голодомори, репресії, а мільйони готові були померти і помирали за власть совєтов, молилися на Леніна, як на ікону.
І от знову щось подібне. Невеликий загал необільшовиків прийшов під гаслами “слуг народу” і ще більший загал радісно відгукнувся на цю спокусу й відверте фарисейство. Ось і ці “слуги”, серед яких є мільйонери, власники великого майна і дорогих авто, привели вже своїх слуг до ВР, яких вже нині класифікують, як людей того, чи того олігарха. “Слуги” закидають “панам” то одну, то другу приманку, щоб тонус прихильності не впав. Он омріяна недоторканність стала реальністю й імпічмент президента вималювався, як обрій. Мовби і є, але до нього ніколи не дійдеш. Натовп дозріває повільно на відміну від тих, кому не треба дозрівати. “Червоні” повільно відходили із свідомості мільйонів — покоління за поколінням. А потім — масова здача членських квитків комуністів і руйнування пам’ятників і символіки більшовизмукомунізму.
Цей сценарій буде і серед “зелених”, але в стилі “спринтерського забігу”, як у ВР. Молоді люди, які формувалися вже у незалежній Україні, не будуть довго ходити на налигачах і скубти ту траву, яку їм дозволяють нині скубти. Неодмінно настане спротив лінії партії і непатріотичних недержавницьких рішень, диктату і непрофесіоналізму та репресивних рішень. Це не за горами…
Меч війни піднято. “А хто з мечем прийде, той від меча і загине”. Це гласить Святе Письмо, а йому не можна не вірити. Вчинено розправу над українцями, їх відсторонено від того, на що вони мають право, а державу привласнюють купка зарозумілих молодиків, безсоромно влаштовують із великої європейської країни такий собі квартальний “мєждусобойчик” — “ми іх сдєлаєм снова”.
Жоден диктатор і диктаторський режим не мав три часові виміри. Жоден із диктаторів не мав глибокої старості і природної смерті. Згадаймо всіх червоних вождів. Жоден із них не заробив у Бога на спокійну старість і свій біологічний земний час.
Поки що ми спостерігаємо, як “слуги” ґвалтують Україну і вона лиш спостерігає, як далеко вони зайдуть і що їх зупинить. Спостерігає, як далеко просунеться ця фарисейська сила, що декларує патріотичні гасла і лексику філантропівопікунів народу, а працюють снайперські рушниці по демократії, політичній еліті, патріотахпрофесіоналах, запускаються репресивні рішення, прибираються до рук усі інституції, проглядає лик імперського звіра, який хронічно хоче розчленувати Україну і ковтнути її. А ще повіяло з далини і давнини духом сірим і чорносірим, намаганням нагнати на народ страху, що ми можемо і шляхом “трійок” піти і “імєнєм народа — плі!”
Все це справді нагадує автоматні черги, швидкісну розправу з Україною, яка посміла виборсатися з лабет червоних бісів і у помсту їй послано інші кольори. Щоб все встигнути, поки “пан” плеще в долоні, радісно ошкіряється і вірить, що ці зарозумілі диктатори його слуги. Розбудити ошуканого українця може знову рідна земля, яка почне горіти чи то під його ногами, коли її у нього видурять, чи то під ногами злодіївошуканців. Земля не просто сакральна величина — це частина плоті й душі українця і за неї він відбере у свого ворога і плоть, і душу і погубить свою…
А як би хотілося цього разу помилитися. І щоб ця “сага” про українські митарства, про нескінченне чистилище з відсіками пекла скінчилося і український рай не мав ніяких нав’язливих кольорів, а мав колір веселки — вільний і сонячний. Боготворимий. І всі фарисеї, злодії, ошуканці і яничари, що приходили з мечем на нашу землю, від свого меча і загинули. І українська Кліо переодяглася у святкові строї і написала бодай кілька мажорних рядків: “А на берегах Данапесу жив колись могутній народ — скіфи. І з їхньої потуги, з їхнього духу вродився неймовірний народ — українці. Вони живуть по обидва боки Дніпра, на Кубані, в Криму. І вони збудували могутню Державу, якою правують мужі, у яких розум — золото, а серця — срібло. І в тій Державі немає неправди, немає зла і не висіявся жоден злочин чолових. Там живеться усім щасливо і повно. Бо й земля “молоком і медом” повниться і всім тих щедрот вистачає. А я, українська Кліо, ті меди й молоко пила і славлю за них Творця. Амінь”.
