Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
У соціальних мережах дедалі тривожнішою стає задума над українським національним майбутнім. Найбільше мене шокувала репліка якогось Ігоря Долженка до скандально відомої “служанки” (депутатки від “Слуги народу”) Лізи Богуцької. Цитую її у перекладі українською мовою: “Я радів за Вас і гаряче підтримував Зе. Повірив обіцянкам полегшити життя бізнесу. Тепер уся шайка слуг для мене особисті вороги. Покидьки обдурили сотні тисяч людей. Буду підтримувати всіх, хто проти шайки Бені і Зе”.
Користувачі соціальних мереж, які є виразником громадянського суспільства, мають свої варіанти відповіді. У них спільним знаменником є констатація, що жодна з обіцянок Володимира Зеленського не виконана. Зокрема активно експлуатується обіцянка про вчительську заплату у 4 тисячі доларів.
Не можна погодитися з твердженням, що жодна з передвиборних обіцянок не виконана. У ході виборчої кампанії Володимир Зеленський обіцяв розсмішити Путіна. Президент України, не задумуючись, яку ціну доведеться заплатити Україні за путінський сміх, таки розсмішив кремлівського диктатора. Його пропагандисти з екранів телевізора з неприхованим піднесенням розповідають, що у США нарешті пішла з посади людина “з печерним русофобством”. Так вони називають спецпредставника Держдепартаменту США у справах України Курта Волкера, який подав у відставку на тлі домагань президента США від президента України “накопати” в Україні компромату на основного конкурента на президентських виборах у США — Джо Байдена.
Звичайно, що у путінських пропагандистів є привід для радості через відставку Волкера. Так прямо, як Волкер, ніхто з західних політиків про російських окупантів і про вимогу Росії вийти з окупованих територій України не говорив, окрім президента Литви Далі Грибаускайте. Тож не дивно, що в Україні з тривогою сприйняли вість про відставку цього американського політика, друга України. Таке ж відчуття у п’ятого президента України.
Петро Порошенко написав з цього приводу на Facebook: “Тривожна новина з Вашингтона — у відставку подав Курт Волкер, спеціальний представник США по Україні. Його внесок у зміцнення нашого стратегічного партнерства зі США важко переоцінити. Як важко переоцінити і його твердість та стратегічне бачення протидії російській агресії”.
А у шостого президента на час написання цієї статті з приводу відставки Волкера — мовчання. На його офіційному сайті ім’я цього дипломата згадується лише двічі у контексті участі Волкера в інавгурації. Тоді новий президент України пообіцяв міжнародним партнерам, що світ пишатиметься Україною. Відтоді минуло неповних п’ять місяців, і вже є підставити питати: чи пишається світ Україною доби Зеленського?
Своєрідною відповіддю може бути пародійний виступ комедійного американського актора й телеведучого Білла Мара у його шоу “Real Time with Bill Maher”, присвячений скандалу довкола бесіди про Байдена президентів США та України. Актор під гомеричний регіт залу назвав, м’яко кажучи, “безвідповідальною” націю, яка умудрилася посадити у президентське крісло актора-коміка. Мало хто замислюється, що українські вибори-2019 були успішною спецоперацією Кремля та олігархів. Більшість не тільки в США регоче від слів про “безвідповідальну” націю…
Тому поїздка нинішнього президента України у США (і на засідання Генеральної асамблеї ООН, і на зустріч з президентом Трампом), яка розглядалася оточенням Зеленського як тріумфальне входження у коло найвидатніших політиків світу, ще довго буде предметом вивчення. Бо ніякого “тріумфального входження” не було. Була, натомість, “стенограма ганьби”. Насамперед ганьби Володимира Зеленського, а відтак — України.
Хоч в Офісі президента України намагаються доводити, що уся історія з проханням президента Трампа посприяти знайти компромат на конкурента — це суто американська справа. Насправді, це і суто українська, і міжнародна справа. Особливо, коли йдеться про оцінки бездіяльності ЄС щодо України.
Запопадливість Володимира Зеленського і готовність виконати прохання Дональда Трампа, який підсипав новому президенту України трошки компліментів, і його беззастережна згода з Трамповою оцінкою ЄС, показує, що в особі Зеленського маємо людину, яку можна “розчулити різними компліментами” і вона готова до не завжди контрольованих — ірраціональних — дій. Це особливо небезпечно у стосунках з Путіним. Свого часу — ще у ході виборчої кампанії — критично налаштований і до режиму Путіна в Росії, і до особи Зеленського в Україні російський історик Євген Понасєнков застерігав, що такий вибір українців буде небезпечним для України. На жаль, після антиєвропейської інсинуації Володимира Зеленського стало значно менше підстав для сподівань, шо небезпека з північного сходу вже позаду.
А запевнення президента України у розмові з президентом США про своїх людей “на 100%” — ще один доказ його схильності до диктатури. Однак цей шлях ментально неприйнятний українцям. Тому є все виразнішими сигнали, на яких наголошують і аналітики, і депутати з “Голосу” та “ЄС”, що не всі з монобільшості готові бути “на 100%” “бариновими” (панськими) холопами. Попри зафіксовані у стенограмі антиєвропейські інсинуації президентів, проєвропейські тенденції будуть дедалі сильнішими в монобільшості. Тим паче, як кажуть у народі, “проти фактів не попреш”.
Не цитуватиму заяв різних політиків з приводу заяв-претензій Володимира Зеленського до країн ЄС, що вони, мовляв, не працюють так, як би мали для України. Блогер і волонтер Мирослав Гай дав у Fecebook виклад вагомих фактів, які спростовують висловлене президентом України незадоволення підтримкою України Заходом:
“Європейський союз надає допомоги Україні на мільярди євро.
Ми маємо безліч проєктів, зокрема і по відновленню Донбасу.
Якщо ви заїдете в міста на лінії розмежування, то побачите, що в деяких з них майорить прапор тієї чи тієї європейської держави, що допомагала у відновленні інфраструктури.
У багатьох школах та сиротинцях висять таблички фондів з Естонії, Латвії, Британії, Литви, Польщі, Німеччини….
Ми співпрацюємо з Європою і по напрямку НАТО. Зараз Європа вкладає майже мільярд євро в розбудову української залізниці.
А Зеленський просто невіглас, який своїми інфантильними заявами руйнує працю багатьох років”.
Не можна виключати, що вся історія — ще одна велика російська спецоперація проти України, аби посіяти конфронтацію між втомленим від антиросійських санкцій ЄС та “невдячною” Україною. Спікер Палати представників США Ненсі Пелосі вважає, що до скандалу з телефонною розмовою Дональда Трампа і Володимира Зеленського причетна Росія. Про її роль у тому випадку американська парламентарка не назвала конкретних фактів. Це, звичайно, полегшило російському міністрові Лаврову спростування закидів. Не сумнівайся у правдивості факту до моменту, поки його не заперечує російська дипломатія…
Багато галасу в промові Зеленського наробила нова цитата з воєнно-любовного роману Ернеста Гемінґвея “Прощавай, зброє”: “Війну неможливо виграти перемогами. Той, хто виграє війну, ніколи не перестає воювати…”. Ще того самого дня в соціальних мережах її саркастично назвали “цитатою століття”. І того самого дня без будь-якого сарказму, як форму вияву “політичної ерудованості”, цитували російські і російськомовні в Україні інтернет-видання.
Згадавши, що Володимир Зеленський у ході виборчої кампанії не раз публічно називав себе “русскоязичним украінцем єврєйского проісхождєнія”, я не полінувався пошукати російський переклад роману “A Farewell to Arms”. Але такої цитати там немає. В обох версіях перекладів є слова одного з героїв роману — дезертира Пассіні, котрий не хотів бути окупантом. І стосуються вони завойовницької, а не визвольної війни: хоч у його діалозі є слова “Війни не виграти перемогами”, проте немає “повчальної” філософії, яку ми почули від Зеленського з трибуни ООН.
Як це розуміти? Довелося почути таке тлумачення походження цитати, яке існує в доступних перекладах. За версією, це був класичний в індустрії розваг прийом, розрахований на п’ятихвилинний ефект, на те, щоб вразити аудиторію яскравим епітетом. Хоч, правду кажучи, не було кого вражати. Нинішньому президенту України, який не приховує великих амбіцій належати до грона великих світових політиків, довелося говорити до практично порожньої зали, що є виявом легковажного ставлення і до держави, яку представляв промовець.
Виявляється, це не був свідомий розрахунок на ефект, а свідчення “високого” інтелектуального рівня “спеціалістів” з Офісу президента України. Наведені В. Зеленським слова існують у російському сегменті інтернету і подаються вони як цитата з роману “Прощавай, зброє”. І стає страшно від того, куди ж можуть привести державу “фахівці”, які спираються на витягнуту з російського інтернету інформацію як джерело для цитувань з найвищої трибуни світу.
Тим паче, коли врахувати ту обставину, що головний канцелярист Володимира Зеленського — Андрій Богдан, якого поінформовані “язики” називають тіньовим президентом України, був тісно пов’язаний з командою Януковича-Азарова. Українські ЗМІ подали як сенсацію, що нинішній глава Офісу президента Андрій Богдан був у складі урядової делегації на чолі з Миколою Азаровим, яка літала на переговори в РФ у листопаді 2013 року, після яких азаровський уряд України різко змінив геополітичний курс у бік Росії, зупинивши підготовку до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Журналістам-розслідувачам вдалося з’ясувати, що в розпал Майдану Азаров нагородив Богдана почесною грамотою Кабінету Міністрів. Відповідне клопотання датовано 23 грудня 2013 року.
Хто нині є гарантом недоторканності цієї персони? Нині, після оприлюднення інформації про участь Богдана у складі делегації уряду України, яка в листопаді 2013 року змінила вектор розвитку України, це питання вже перестає бути риторичним. І це, виявляється, не єдине, за що Росія може бути вдячна заслуженому юристові України (звання це він отримав у часи президенства Віктора Ющенка). Виявляється, нинішній керівник Офісу президента Андрій Богдан за президентства Віктора Януковича посприяв у тому, щоб стягнути з України в українських судах 400 млн доларів на користь Росії у справі про невиконання корпорацією “Єдині енергетичні системи України”. Це рішення давало правові підстави режиму Віктора Януковича судити головну на той час його опонентку за розкрадання державних коштів у дуже великих обсягах.
Виявляється, після такого “подарунка”, який Юлії Тимошенко свого часу зробив головний канцелярист (слово офіс, яке нині так активно використовують, в український традиції зветься канцелярією) Зеленського, вона не виявляє найменших ознак докору чи претензій за ту лепту, які вніс у її ув’язнення юрист Богдан. Будучи 27 вересня традиційною гостею у відновленій в Україні для Шустера телебалаканині “Свобода слова”, вона закликала українців підтримати Зеленського після скандалу, який виник навколо телефонної розмови з американським лідером Дональдом Трампом. “Наш президент, — твердила Ю. Тимошенко, — не міг мати бездоганний міжнародний досвід і не міг точно і твердо знати, як, в яку хвилину і що відповідати на такі речі. Розуміючи, що брак досвіду, можливо, і став причиною з нашого боку таких пасажів у бік Європейського Союзу, Ангели Меркель, президента Франції”.
Така постановка питання не може не дивувати. Держава, яка боронить не лише себе, а й Європу від навали скаженого Путіна, не може бути “дитячим садочком”, у якому вчаться азів політики і дипломатії. Тому в ситуації, яка нині складається, аморальними є заклики до українців підтримати того, хто завдає Україні великого репутаційного удару. Так само аморальним було висувати свою кандидатуру без знань і досвіду на посаду президента у такий складний час. Про це вже слід говори вголос!
У закликах Юлії Тимошенко до українців підтримувати Зеленського у складний для нього час дивним є ще один нюанс. Починаючи від 1997 року в її політичний риториці головним було слово імпічмент. Вона усіх “імпечментувала”, починаючи від Кучми і закінчуючи Порошенком. І раптом такий діаметральний поворот — “пожалєйтє мальчіка”. У тому її реверансі є кілька складових. До головних відношу два. Є великі підстави вважати, що інша позиція спонсорам її політсили могла нині не сподобатися. Тут діє також особистий момент. Це сподівання, що при Зеленському Петра Порошенка якщо не посадять до в’язниці, то добряче попсують нерви постійними викликами до Труби-Портнова. Я дуже сумніваюся, що у закликах Ю. Тимошенко до підтримки Зеленського мала місце турбота, що у випадку якихось більших публічних акцій розчарування політикою Зеленського Путін може спробувати загарбати Київ…
Сумніваюся, чи після зафіксованих на записах Трампа антиєвропейських інсинуацій Зеленського Європа буде так прихильна до України, як була у час Майдану гідності. Також сумніваюся, що ці випади були лише експромтом “недовченого школярика”. Нині усі ми бачимо, яких зусиль докладає Росія, аби сіяти чвари всередині ЄС, аби підігрівати протистояння на лінії ЄС—США. Інтуїція підказує, що у випадку з докорами Зеленського міг працювати найнятий Москвою вправний нашіптувач на кшталт Богдана. А може, і він сам? Дуже підозрілим є факт, що всі розмови про відставку Богдана пішли на спад після серпневого телефонного дзвінка президента України до Путіна. І водночас стала підніматися зухвалість президентського канцеляриста. Ці факти дають мені право для припущення, що однією з утаємничених від українців поступок Зеленського Путіну була гарантія політичної недоторканності для Богдана. На це вказує також нервовість, з якою у Москві відреагували на вимогу українського громадянського суспільства, себто на петицію, розміщену на сайті президента України, оприлюднити стенограми телефонних розмов Путіна і Зеленського. Чи станемо незабаром свідками зеленгейту?
