З журбою радість обнялась…

Пам’яті Володимира Луціва

Лілія СЛЕДЗІНСЬКА,
голова Кременецького РО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Завезіть мя в Україну,
де народився, там я спочину…
З повстанської пісні

26 вересня рідна земля прийняла в свої обійми Великого Сина України. В місті Надвірна ІваноФранківської області відбулося поховання Володимира Луціва — співака і бандуриста світової слави, публіциста, громадського діяча, патріота рідного краю, мецената, почесного громадянина м. Надвірна, переможця ІІІ міжнародного європейського конкурсу виконавців естрадної пісні, який тоді називався (1961 рік) “За чашу Європи”, що згодом переріс у Євробачення, і нарешті — Великого Українця.
У цю ніч пішов рясний дощ — це небо плакало, бо земля втратила дорогу людину, а вранці стало теплотепло, це “спрагла земля”, яка так довго чекала “плодотворної” зливи (за І. Франком), на всі свої могутні груди дихнула легко і дужо, адже Україна тієї ночі приймала в свої обійми рідного сина, її Будівничого — Володимира Луціва.
Мрія людинилегенди здійснилася. Маестро навіки повернувся в Україну. Відсьогодні він тут спочиватиме, і вже ніхто й ніколи не розлучить його з милою серцю Вітчизною.
Ще зовсім недавно, а було це в червні, ми відсвяткували 90річний ювілей Володимира Луціва. В містах ІваноФранківську та Львові з присутністю Маестро відбулися незвичайні дійства. Він навіть заспівав своїм чудовим тенором. Це була його лебедина пісня, пісня радості зустрічі з рідним краєм, за яким тужив упродовж усього життя.
У Львові Маестро Володимир Луців одержав найвищу просвітянську нагороду — медаль “Будівничий України”. Згадує його дружина пані Леся, що він дуже тішився цією нагородою, бо завжди вважав себе просвітянином… Нагород у нього було так багато!
А ще трохи раніше, 10 лютого 2019 року, у Лондоні, у залі Відділу Союзу Українців Великої Британії відбувся рідкісний благодійний концерт на підтримку Кременецької “Просвіти” для будівництва Народного Дому. Ініціатором цього дійства був отаман, співак, музикант, громадський діяч пан Левко Тимощук — почесний член Кременецької “Просвіти”, він народився тут, на Кременеччині, але поки що мешкає в Лондоні…
10 лютого відбувся цей концерт, а 12го — з Лондона прозвучав телефонний дзвінок від пана Володимира. Радість безмежна! Він коротенько переказав, хто брав участь у благодійному концерті і пообіцяв переслати нам свою статтю про це дійство. Невдовзі отримали статтю. Я намагалась поширити слово Маестро по наших газетах, передусім її надрукувало “Слово Просвіти” поруч із моєю статтею “Людиналегенда”, присвяченою 90літтю Володимира Луціва, який так багато зробив для Кременця, для України.
Дозволю собі процитувати кілька рядків тієї статті:
“Чи не вперше за всі повоєнні роки відбуто таку подію… Зовсім можливо, що це також перший під сучасну пору такий проєкт в Україні. А чому “Просвіти”? Бо це такий магніт, що за останні 150 років був і є об’єднуючою платформою, читальнею, сценою, яка зорганізувала тисячі бібліотек, створила тисячі хорів, танцювальних і драматичних ансамблів, у цей спосіб допомогла багатьом поколінням українців зберегти українську культуру і цим супротивитися усяким процесам асиміляції. “Просвіта” об’єднувала і об’єднує маси українців довкруги ідеї спільної жертовної праці на користь українського народу. Так, як різні покоління в Україні об’єднані “Просвітою”, так у Лондоні, на чужині, згуртувалися різні покоління, щоб узяти участь у програмі цього рідкісного благодійного концерту…”
Ми, просвітяни Кременеччини, сподіваємось, що цей зачин по збору коштів на будівництво Народного Дому буде дуже щасливим…
Згадую тих кілька приїздів Маестро до Кременця, адже наше місто поріднилося з Володимиром Луцівим через заповіт його найкращого друга і побратима художника, графіка та іконописця Ростислава Глувка передати місту його дитячих років — Кременцю, кілька десятків живописних полотен, які знайшли своє місце в стінах Кременецької гуманітарнопедагогічної академії. Сподіваюсь, що ота світлиця стане з часом музеємпам’ятником слави двох Великих Українців — Ростислава Глувка та Володимира Луціва. Так має бути! Кременчани повинні віддячити славним синам свого народу.
У музеї Кременецької “Просвіти” зберігається стільки різноманітних матеріалів про сподвижницьке життя Володимира Луціва і його титанічну працю. А чого варті його листи! Це нерозорана цілина епістолярної спадщини Маестро. В кожному з тих листів були такі слова: “Мої дорогі! Я щиро дякую за увагу до мене і за Ваше добре серце!”
Останні листи Маестро було надіслано електронною поштою, писав він їх латинськими літерами, а ми тут переписували на папір українськими.
Похорони Володимира Луціва в місті Надвірна ІваноФранківської області стали грандіозною всенародною подією. Здавалося, що з усієї України з’їхалися її діти, адже тут Маестро народився і тут спочив. З’їхалися, щоб провести в останню дорогу Великого Сина рідної землі, бо, як співається в пісні про Назарія Яремчука: “Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, і у цьому єдина провина моя”.
Дуже поважною була делегація зі Львова.
Роман Яців — мистецтвознавець, проректор з наукової роботи Львівської національної академії, заслужений працівник культури України. Він доклав чимало зусиль у справі популяризації імені Ростислава Глувка — відомого в світі художникаграфіка, іконописця, з яким впродовж багатьох років приятелював Володимир Луців. 15 вересня 2007 р. в Кременці з ініціативи Романа Яціва відбулася грандіозна подія — Міжнародна наукова конференція “Він присвятив себе мистецтву” з нагоди 80річчя від дня народження Ростислава Глувка. В ній взяли участь донька художника Світлана Глувко, яка приїхала з Італії, Дмитро Степовик — доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, Київ.
Володимир Луців — співак і бандурист, культурногромадський діяч української спільноти надіслав з Великої Британії своє слово про найвірнішого друга і побратима Ростислава Глувка “Він серцем жив в Україні”.
Роман Яців на конференції виголосив доповідь “Етнопсихологічна ідентичність та еволюція творчого мислення Р. Глувка”.
На науковомистецький симпозіум “Художньомистецькі рецепції творчості Ростислава Глувка в контексті розвитку української діаспори ХХ ст.”, який відбувся з нагоди 90ї річниці від дня народження художникаграфіка, іконописця Ростислава Глувка 11—12 травня 2017 року в Кременці, пан Роман Яців надіслав доповідь “Синтетика національної пам’яті та культурного розмаїття: Ростислав Глувко”.
Орест Цимбала — український співак, автор багатьох мистецьких проєктів, популяризатор імені Володимира Луціва. Це він 17 червня 2019 року організував у Львівській філармонії ювілейний концерт “Повстанське танго”, присвячений 90літтю нашого дорогого ювіляра. Тоді вони удвох з Володимиром Луцівим заспівали пісню “Прийде ще час”.
Орест Цимбала систематизував та впорядкував пісенну спадщину Маестро, він випустив касети, а пізніше диски із записами пісень і дум у його виконанні.
Надія Кос — дружина КосАнатольського, завідувачка кафедри хорового диригування Львівського музичного коледжу.
Олег Цигилик — хоровий диригент, керівник хору “Гомін”.
Олесь Жарівський — автор книжки про Володимира Луціва “Від Бистриці до Темзи”.
Марія Трильовська — донька Романа Шухевича.
Юрій Атаманюк — журналіст та інші.
Всі ці відомі і знані в Україні і за її межами люди приятелювали з В. Луцівим, співпрацювали з ним, вони приїхали в Надвірну, щоб провести дорогу Україні людину в останню путь.
З міста Долина прибув Володимир Гаразд, адже там народився Мирослав Антонович, який далеко від України організував Голландський хор, в якому свого часу співав Володимир Луців.
Від Кременецької “Просвіти” на похоронах були Олена Котляр та Ірина Лановик, ті молоді просвітяночки спонукали мене до написання цієї статті. Я була захоплена їхніми враженнями і безмежно вдячна, що вони розуміють нашу загальну всеукраїнську справу.
У складі делегації з Лондона були дружина Маестро пані Леся і їхні три донечки: Анна, Оксана та Іванка (прибула з далекої Австралії), син Анни Максим прилетів з Китаю, де проживає зараз.
Всі вони були у вишиванках і чорних кептариках, веселе і сумне об’єдналося у тих двох кольорах. Веселе — бо син України повернувся додому, сумне — біль розлуки з найріднішою людиною.
Від Голландського хору, в якому сорок виконавців животрепетної музики — української народної пісні, приїхало вісім співаків, щоб віддати останню шану людині, яка 40 років своєї діяльності присвятила, аби українська пісня звучала в усьому світі. Поїздки Голландського хору організовував Володимир Луців. В Україні всі концерти цього колективу були безкоштовними.
Посланцем від українців Бразилії був отець Іреней, Німеччини — єпископ Іван Дацько.
Зовсім юним, виступаючи в Італії під псевдонімом Тіно Вальді, Володимир Луців твердо вирішив собі: “Я — українець! Я нестиму людям світу українську культуру! Я пропагуватиму все українське і боротимусь мовою мистецтва, словом, ділом, щоб Україна була знана у світі, щоб українські митці не були забуті, але гідно пошановані і належно оцінені своїми нащадками. Я — не Тіно! Я — Володимир Луців!”
У просторій залі Клубу нафтовиків весь час звучала класична музика у виконанні струнного квартету викладачів музичної школи м. Надвірна. Сподіваюсь, що незабаром цій музичній школі буде присвоєне ім’я Маестро Володимира Луціва.
15 священиків відслужили панахиду, а хор “Вервиця” відспівав поминальну літургію. У цьому хорі співає пані Оля Максим’юк, яка є головою Культурномистецького фонду Володимира Луціва, альтистка, добра організаторка, чудова людина.
Домовину з прахом покійного на місцевий цвинтар м. Надвірна несли учасники бойових дій на Східному фронті. Серед них був і наш просвітянин, який понад п’ять років відвоював в окопах страшної війни з московськими окупантами, двічі контужений, двічі поранений, але з незламним духом мужнього воїна і з безмежною любов’ю до України в своєму серці.
Дві трембіти над відкритою могилою тужливо голосили сумні гуцульські мелодії, а неподалік завмерли, спостерігаючи і слухаючи все, що відбувається, дві карпатські гори, їх у народі називають Сестрами. Ці гори стоять на сторожі миру і спокою в рідній Україні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment