«Розкадровка» душі

Сергій ПАПЕТА,
мистецтвознавець
Фото Олени КІМЕЛЬФЕЛЬД

Серед безлічі способів розширення свідомості існує і такий, як живопис. Як і все, що чогось варте, – живопис універсальний. Він привабливий, як ремесло, захопливий, як видовище, безкінечний за формами прояву, як духовна практика. Невідомо чому народжуються люди, які саме через “дріт” кольору підключені до енергії беззаконного Всесвіту. Невідомо чому, але вони народжуються, і В’ячеслав Роговой (Странник) — один з них.
Його роботи — це “розкадровка” нескінченності. Фрагмент за фрагментом розгортається сувій простору, схороненого від дозвільного погляду ефектами атмосфери. Це реальність за непрозорим шаром газу, себто повітря, яке ми звикли вважати прозорим. Межі картинної площини лише умовно замикають проявлений образ, оскільки його продовження відчувається за берегами полотна. Кожна нова робота — одна з видових точок єдиного ландшафту, яким блукає зір митця. Вони схожі між собою як хвилі, що, повертаючись в море, раз по раз лишають на піску інший малюнок з води й піни.
За своєю формою символи, знаки і образи, що утворюють сюжети картин митця, — це не результат прямого спадку якогось з культурних потоків людства. Странник уникає наслідування канонізованих форм, котрі, попри свою довершеність, в інтерпретації сучасного художника не піднімаються вище стилізації. Немов з підсвідомої пам’яті виринають в полі його зору символи, з яких у прадавні часи було сформовано матрицю світобудови. В них, як у насінні, було закодовано генетичну формулу життя, але не в біологічній його формі, а у значно ширшому розумінні. Зір художника зачарований мегагеометрією одвічних форм. Він має бездоганне чуття тектоніки, що підпорядковується позачасовому ритму цієї геометрії. Ритм його композицій і форм природно резонує з ритмікою орнаментів і архітектури найдавніших культур людства, які колись утворювали єдину течію.
Картини Странника без втрати якості витримують випробування гіпермасштабом. Якщо заради експерименту спрямувати проєкцію якоїсь з його робіт на небо, ми матимемо повноцінну заставку для цього чималенького монітора. Можна навіть сказати, що збільшення проявляє справжній масштаб, запроєктований митцем у скромному форматі полотна. В цьому контексті згадуються “мегаграфіті” пустелі Наска. Прості геометричні форми, збільшені до розмірів, масштаби яких перевершують можливості людського сприйняття, набирають значення хвилюючої таємниці, чогось такого, що виводить добре знайому форму за край буденності.
Композиційний каркас картин Странника переважно тримається на сполученні фундаментальних геометричних фігур — квадрата, трикутника, кола. З цього, здавалося б, небагатого конструктора, художник створює безліч комбінацій, які мають родову схожість і водночас завжди індивідуально неповторні. Свідомо чи підсвідомо він наслідує природу, яка в сотворінні безмежжя подібних форм ніколи не повторюється. Мабуть, саме принцип неподібності подібного рятує роботи митця від нудьги одноманітності.
Образи картин Странника, як і їхні структурні елементи, закорінені у прадавній пам’яті людства. Мотиви крила, ока, вогню, антропоморфні силуети так само, як і простір підпорядковані ясній тектоніці першоформ. Але пуризм чистої геометрії надто стерильний для живого світу, яким його відчуває художник. Відцентрове розширення Всесвіту супроводжується перманентним випромінюванням енергій. Саме ці енергії одухотворюють обриси холодних кристалів тремтливими німбами пливких криволінійних ліній і ритмів. Енергія, як і рух, випромінюється зсередини кожної форми. Завдяки цьому вона росте, розквітає, жахтить фантастичними барвами.
Рухлива природа енергії породжує пластичні форми, більш придатні для динамічної і швидкоплинної реалізації ­якоїсь з її потенцій. Серед таких форм досить часто з’являється овал і його модифікації. Овал — це динамічне коло. Коло все вбирає, воно акумулює і утримує. Це ідеальна форма безкінечного росту. Овал не може рости без кінця. Раніше або пізніше він має обов’язково луснути, як зерно пагоном, як брунька квіткою. Це ідеальна оболонка для народження, немов лялечка гусені, з якої має народитися метелик. Адже саме в такій “лялечці”-мандорлі зображено Христа в сцені Преображення. І, мабуть, невипадково у Странника овал досить часто нагадує випромінюючу сяйво мандорлу.
Твори В’ячеслава Роговой (Странника)— це, безу­мовно, не зовсім і не тільки живопис. В одній зі своїх іпостасей він являє собою своєрідну візуалізацію альтернативних проєктів буття. Якісь з картин можна побачити в об’ємі, як архітектуру. Інші можна уявити собі як масштабні візуалізації декорування в масштабі планети. Проте чи не найутопічніший з усіх — це проєкт свідомості, яка пульсує і розширюється, не боячись втратити свій оточений парканами законів світ. Це кольорова діаграма вільної душі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment