Така вірогідність бути променем…

Георгій ФІЛІПЧУК,
академік НАПН України, професор,
перший заступник голови ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка

Багато років знаю цю незбагненну, надзвичайно приязну Жінку. Її принадність викрешується сильними до замилування рисами привітності і вишуканості. Зовнішність, манера поводження, дружелюбне слово, тактовні поради, унікальність етики, терпіння для наближення істини, непогамованість бажань чинити добро, нічим не прикрита закоханість у Педагогіку роблять Неллі Григорівну Ничкало неперевершеною.
Відшукуючи для себе якісь потаємні, незримі й водночас сутнісні якості цієї Індивідуальності, приходиш до висновку про її незамінність стосовно того соціокультурного середовища (не лише академічного), в якому відбувається животворчість такої шляхетної Людини. Талановитий педагог, науковець, дослідник, організатор освітянських справ, невтомний просвітник, зрощувач душ українського вчительства — професійні характеристики, які можуть бути продовжені. Проте визначальною гранню, що обрамлює позитиви нашої неповторної Неллі Григорівни, є її Людськість, яка формує її помисли, ідеї, вчинки, логіку діяльності, поведінкові норми у ставленні до “іншого”, гаму бажань і прагнень робити Вчителя кращим, достойнішим, гуманнішим. Дуже природно вписується в її щоденну норму життєвої прози буття вічне правило і нагадування Святого Письма: “Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!” Ця прекрасна загальнолюдська риса бути щедрою не стільки в словах, скільки в ділах, не може не викликати симпатій і захоплення навіть в емоційно холодних. Коли я зустрічаюсь, спілкуюсь чи дискутую з вічно невсипущою Неллі Григорівною, то ловлю себе на тій звабі, що перебуваю у стані “підкуповування вихованістю”. Пізнати багатогранність єства цієї навіть дуже добре знайомої тобі людини є доволі складною справою. Очевидно, відповідь слід відшуковувати у тих вічних істинах, якими послуговувалися і будуть послуговуватися люди, — Бог (і люди також) любить того, хто з радістю дає! “Придивися пильно до свого відбитку…”, — писав відомий поет. Справді, тоді й задаєшся питанням, а чому великі і малі справи, за які береться ця нічим непогамована жінка, вдається вирішувати успішно, чому вона фінішує частіше першою, аніж другою. Думаю, що правда криється в етиці праці. Вона творить ніби за етикою життя великого філософа праці Т. Карлейля: “Трудись і не зневірюйся.., пізнай свою справу і виконай її”. Керується незначимою лише на перший погляд формулою життєствердності, яка містить одну вимогу — для того, щоби бути першим, необхідно і до справи завжди братися першим. У багатьох випадках така якість і творила її як Лідера, що, втім, не було для неї самоціллю.
Вона залишається одним із тих помітних сучасних педагогівакадемістів, які зуміли в своїй науковоосвітній роботі поєднати дві надзвичайно важливі стратегічні речі для ХХ і ХХІ ст. Перша полягає в реалізації ідеї становлення професійно і творчо підготовленої, критично мислячої і гуманістично вихованої особистості, заклавши підґрунтя для освіти і самоосвіти впродовж життя. Другим завданням є необхідність реалізації не менш значущої місії — сприяти через освіту формуванню такого суспільнодержавного устрою, який, будучи людиноцентричним, максимально забезпечував би розвиток “людського капіталу”, приносив користь найбільшій кількості громадян своєї країни. Такі підходи є дуже суголосними з викликами часу, векторами цивілізаційного сталого розвитку світу, коли саме людина стає найбільш поцінованим складником у системі національного багатства, найвищою соціальною цінністю.
Як справжній інтелігент, вона співпереживає за долю і перспективи нашої сучасної молоді, за кожен освітній заклад — дитсадок, школу, профтехучилище, художню, музичну чи спортивну школи, університет, творчу майстерню чи наукову лабораторію, добре усвідомлюючи, що саме тут закладаються основи нинішнього і майбутнього поступу. Погромадянськи мужньо вона оцінює роль держави, її інститутів для якісної освіти, використовуючи головний індикатор для “примірки” справедливої державної політики – гуманізм у ставленні до “малого, слабкого і старого”. Власним прикладом Неллі Григорівна уможливлює відповідь на актуальне питання нинішнього часу: в чому, в яких характеристиках міститься “дидактична сила” вітчизняного педагога? Для неї ці джерела і витоки перебувають в енергії мотивації бути завжди затребуваним, цікавим і корисним для людей, в одержимій рішучості і силі волі чинити для них Добро. А ще — в Любові до ближнього, свого Народу, України, вселюдства. “Блажен, хто витрачать уміє…”, — писав В. Стус. Для Людини, Вітчизни, суспільного блага… Неллі Григорівно! Вам, нуртованій небесним Натхненням, гідній високого пошанування, зичу снаги, ранньої роси і закоханої Весни!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment