Хресна дорога владики Івана Лятишевського

Василь РОМАНЮК,
письменникпубліцист
Цього року Українська ГрекоКатолицька Церква відзначає 140ліття від дня народження славного сина українського народу єпископапомічника Іоана (Івана) Лятишевського. За своє життя владика Іоан пройшов тернистий шлях українського священнослужителя, на долю якого випало чимало випробувань.
Його життя – віддзеркалення долі багатьох галичан, які народилися в одній країні, жили у воєнних реаліях під час утворення іншої, на жаль, не української держави, і які мусили у зрілому віці зіткнутися з атеїстичним тоталітарним радянським режимом.

Іван Лятишевський народився 17 жовтня 1879 року Божого в Богородчанах у ремісничій сім’ї Юліяна (Іллі) й Анни Галавай (дочка Івана і Розалії з дому Кочкодан). З метричної книги дізнаємося, що хрестили Івана 19 жовтня. Його хресні батьки Дмитро Волянський та Марія Комарницька.
На сьомому році Іван пішов учитися до чотирикласної народної школи в Богородчанах. Після закінчення школи поступив до цісарськокоролівської гімназії в Станиславові, яку закінчив з відзнакою. Згодом поступив на богословський факультет Львівського університету, звідки після другого року навчання перевівся на факультет богослов’я Віденського університету. 24 листопада 1905 р. у Відні отримав ступінь доктора богослов’я на основі праці про Флорентійську унію. Продовжив студії в Інсбруку та Відні.
20 жовтня 1907го єпископ Григорій Хомишин висвятив Івана Лятишевського на священника. Отець Іван замешкав у будинку грекокатолицької капітули на вул. Липовій у Станиславові (нині вул. Т. Шевченка, 14, в ІваноФранківську). Тут він займався науковою працею. Багато часу присвячував національнокультурним справам. У 1907—1911 рр. о. Лятишевський стає префектом і професором Станиславівської духовної семінарії та ліцею ім. Іоана Златоустого, згодом — катехитом при реальній школі та гімназії, пізніше — радником і заступником голови Церковного суду в подружніх справах.
Після кількох років праці в Станиславівській єпархії о. Іван виїхав на студії до Мюнхена, потім до Фрібуру (Швейцарія). У 1911—1912 роках готував габілітаційну працю з церковної історії у Львівському університеті. Працював над монографією про Константинопольського Патріарха Івана XI Веккоса († 1297). У Фрайбурзі (Німеччина) вивчав допоміжні історичні дисципліни. 1913го у Станиславові видав працю “Іпатій Потій і єго значіння для унії”.
Після проголошення ЗУНР о. др Іван Лятишевський був референтом релігійних справ при Державному секретаріаті освіти в Станиславові. Протоколи засідань єпископської консисторії за 1919 р. свідчать про те, що духовенство єпархії підтримувало державотворчі процеси в Галичині. Довгі роки о. Лятишевський був головою Надзірної Ради Земельного Банку у Львові.
У 1923 році о. Іван став дійсним членомзасновником історичноправничої Секції Наукового Богословського Товариства у Львові. 1926го о. др Іван Лятишевський надрукував у “Богословії” статтю “Митрополит Андрей Шептицький як Єпископ Станиславівський (від 24 вересня 1899—13 січня 1901)”, а згодом працював над підготовкою до друку неопублікованого полемічного твору Йова Язьби з XIII століття, пов’язаного з Ліонською унією 1274 року. Отець др Іван був дописувачем до журналу “Добрий Пастир”. 4 липня 1927го р. владика Григорій Хомишин іменував його крилошанином (єпископський радник).
24 листопада 1929 р. з Риму прийшло високе призначення о. Івана Лятишевського — на титулярного єпископа Акадейського і єпископапомічника Станиславівського. А 19 січня 1930го його іменували архіпресвітером капітули і генеральним вікарієм — великим помічником єпископа Григорiя Хомишина в управлінні Станиславівською єпархією. З великою посвятою працював владика Лятишевський в адміністративній роботі єпархії, в канонічних візитаціях та інших єпископських обов’язках, очолив започатковану в 1930х роках у Галичині Католицьку Акцію (мирянський рух молоді).
Для пластунів Станиславова (нині ІваноФранківськ) о. др Іван Лятишевський був найближчою людиною в Церкві. У пластовому архіві знаходимо його прізвище у зошитах, де в абетковому порядку записані активні члени і приятелі “Пласту” серед галичан.
У сан єпископапомічника о. Івана Лятишевського висвятили 26 січня 1930 р. Хіротонія відбулася в катедральному соборі Святого Воскресіння в Станиславові.
Свою першу архієрейську Святу Літургію преосвященний владика Лятишевський відправив у рідному містечку Богородчанах, у церкві Пресвятої Трійці. На Богослужінні був і старенький батько владики. Того ж року разом із 30 священиками Богородчанського деканату єпископпомічник Іоан (Іван) Лятишевський брав участь в освяченні наріжного каменя при закладаннi мурованої церкви Св. Івана Богослова в Богородчанах. Тоді владика Іван доклав багато старань для вишколення осиротілого стриєчного внука Йосипа Комарницького, якому допоміг закінчити Станиславівську промислову школу і здобути фах “артистарізьбяра”. 1939го частину своїх коштів преосвященний передав Богородчанській школі.
Владика Іван Лятишевський завжди дбав про батька (мати владики Анна померла 1908 р.). 1 серпня 1936го на 91му році життя відійшов у засвіти батько єпископа Юліян (Ілля).
30 травня 1937 р. в Станиславові відбувалася коронація чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської (оригінал іконипокровительки 200 років зберігався у вірменському костьолі (нині Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці ІваноФранківської єпархії ПЦУ). Спочатку почали “трідіум” — службу в трьох католицьких обрядах, яка тривала три дні. Літургію у вірменському обряді відправив о.митрат Діонізій Каєтанович. Наступного дня Святу Літургію з асистентурою та хором пишно відправили в грекокатолицькому обряді єпископ Іван Лятишевський та кир Миколай Чарнецький.
22 жовтня 1937го на засіданні Головного виділу товариства “Скала” за участю єпископа Івана Лятишевського розробили та затвердили план видань серії “Бібліотека Товариства “Скала”. Невдовзі його опублікували на шпальтах часопису “Нова Зоря”.
Під час Другої світової війни єпископпомічник Іоан (Іван) Лятишевський тримав на своїх плечах увесь тягар проводу Станіславської єпархії, оскільки владиці Григорію Хомишину було вже понад сімдесят років. Війна й особливо післявоєнні роки бiльшовицької окупації Галичини принесли ГрекоКатолицькій Церкві тяжкі випробування… У ніч з 11 на 12 квітня 1945го (ордер на арешт №633 від 11 квітня 1945 р.) більшовики заарештували п’ятьох iєрархiв УГКЦ: митрополита Йосифа Слiпого, єпископiв Микиту Будку i Миколу Чарнецького — у Львовi, єпископiв Iвана Лятишевського й Григорiя Хомишина — у Станіславi.
Заарештували преосвященного Іоана Лятишевського за звинуваченням в антирадянській діяльності: створенні товариства “Скала”, організації “Акція католицька”, формуванні дивізії “ССГаличина” і зберіганні націоналістичної літератури. При цьому спалили унікальну особисту бібліотеку владики…
У постанові на арешт єпископу Івану, зокрема, інкримінували: “Підтримуючи зв’язок з Ватиканом, ЛЯТИШЕВСЬКИЙ у 1938 році був прийнятий особисто організатором так званого “хрестового походу” проти СРСР папою Пієм XІ…” А ще він “Неодноразово брав участь у конгресах і конференціях католицьких єпископів, на яких обговорювались практичні питання антирадянської роботи і заходи по проведенню унії з православною церквою Радянського Союзу”.
Єпископ Лятишевський протягом слідства зазнав жорстоких знущань і зневаги, фізичних і моральних тортур. Проведено 28 допитів: перший — 24 квітня, останній — 5 вересня 1945 р. 29 травня — 3 червня 1946 р. в Києві засідав військовий трибунал (троє суддів і два секретарі), який мав рішення щодо заарештованих у квітнi 1945го галицьких грекокатолицьких владик. Слухання справи відбувалося переважно вночі, при зачинених дверях. I вирок: владику Івана Лятишевського засуджено до 10 років.
Особливою нарадою при МВС СРСР 16.08.1946 р. єпископ Іван Лятишевський був засуджений на п’ять років позбавлення волі. Після півторарічного слідства й тюремного ув’язнення владику у віці 67 років, хворого на ваду серця, вислали на каторжні роботи.
Спочатку єпископпомічник Іван Лятишевський відбував покарання у Казахстані, в таборі Мерке. Тут 5 квітня 1950го його повторно заарештували, хоч матеріалів для звинувачення було недостатньо. 25.11.1950 р. І. Лятишевського звинуватили в контрреволюційній націоналістичній діяльності та пропаганді католицьких ідей і заслали на п’ять років у ЧулакТау Джамбульської обл. (Казахстан) під нагляд органів МДБ.
По деякім часі владика Іван Лятишевський зустрів засланих зі Львова Євгенію Шухевич (мама головнокомандувача УПА Романа Шухевича) та її дочку Наталію, яка там працювала медсестрою. Вона допомогла преосвященному влаштуватися на роботу. Єпископ розносив ліки хворим на малярію, жив у землянці. Скромними словами, але досить детально він описав нелюдські умови життя в листуванні з родиною, зокрема з братовою Тересою, дружиною Михайла Лятишевського з Богородчан.
Листи єпископа Івана Лятишевського сповнені терпіння, туги за Батьківщиною і надією: “Я часто думаю про Вас і молю Бога, щоби опікувався Вами… Я буду молити Дитя Ісуса, щоби огорнув Вас Своєю опікою і наділив всіми потрібними Вам ласками. Це мої желання для Вас. Я прагну дуже ще бути у Вас і хотя й умерти між своїми. Нехай Ваші внуки моляться про це до Пречистої Діви Марії. Я дуже, о дуже хотів би Вас всіх ще побачити, потішитися Вами, помолитися на гробі родичів, а опісля між Вами умерти…”.
Наприкінці вересня 1954 року владика Іван Лятишевський одержав дозвіл повернутися в Україну. Та лише 3 червня 1955го преосвященного звільнили з ув’язнення. Повернувшись в Україну, єпископ Іоан замешкав у своєї дальшої рідні — у сім’ї тоді вже покійного о. Івана Лятишевського — в м. Станіславі (нині ІваноФранківськ) на вул. Маяковського, 24 (тепер Тарнавського), бо ближча родина в Богородчанах, у часи радянської ідеології, відмовилася від нього, бо боялися…
У Станіславі владика Іоан нелегально виконував свої душпастирські обов’язки — єпископа підпільної УГКЦ. Щодня у своїй кімнаті відправляв Святу Літургію, сповідав людей, хрестив і вінчав. Незадовго до смерті владика таємно висвятив о. Івана Слезюка на єпископа Станіславської єпархії і свого наступника, щоб таким чином забезпечити подальше існування ГрекоКатолицької Церкви.
У спогадах про преосвященного Іоана Лятишевського Олена Кобельська, дочка о. Івана Лятишевського (сина Томи), писала: “У червні 1955 р. привезла стрийка Наталка Шухевич до мене у Станіслав, на вулицю Маяковського, 24, де я з мамою по смерті батька винаймали дві кімнати, 76літнього старця з хворобою спазмів судин головного мозку. При такому приступі, а мав їх у мене два, де би не був, там падав непритомний, зі судорогами, і якби в пору не дати поміч, міг померти…”
Господь дав йому ще стільки сил, що 20 жовтня 1957го владика відсвяткував свій Золотий Ювілей священства. Вiд нового арешту врятувала єпископа тiльки смерть — архіпастирстраждальник відійшов у вічність 27 листопада 1957 р. після важкої хвороби серця і судин, набутої за майже десять років тортур, виснажливої праці та нелюдських умов утримання в тюрмах Казахстану.
У спогадах про преосвященного Івана Лятишевського О. Кобельська писала: “…Коли покійний лежав на катафалці, хата була обставлена тайняками, які фіксували, хто до неї приходив. Жінки, які були затулені хустками (1 грудня був сильний мороз), говорили, що їм заглядали в обличчя якісь мужчини… Дальше стояла проблема, щоби єпископа не ховали православні священики з Катедри. Хотіли, щоби я пішла відмовляти їх. Я відмовилася від цього, бо чому всюди мала себе наражати, коли була і ближча родина стрийка. Згодом сказала, що піду разом із сестрою покійного й сестрінкою, але вони відмовилися, бо боялися… Попереднього дня в хаті при закритих дверях був відправлений похорон о. Йосипом Гірняком (духівник станиславівського грекокатолицького єпископа Григорія Хомишина в підпіллі). Біля 12 години ночі приїхав мій шваґер (чоловік сестри) о. Іван Пилипець із Самбора, якого кагебісти привезли ховати мого стрийка. Другого дня рано так само привезли мого вуйка, пароха с. Пнів о. Михайла Сов’яковського (був парохом у с. Перерісль. — В. Р.), і тоді вже ніхто нічого мені не говорив. Прийшов парох Катедри о. Михайло Чернега, ще кілька знайомих священиків — і так відбувся похорон. Зійшлося досить багато людей, хоч 1 грудня був сильний мороз і завірюха. Були визначені малі вулиці, якими мав їхати похорон під наглядом КДБ…”
Помираючи, преосвященний Іоан (Іван) Лятишевський заповів поховати його в родинному гробівці в Богородчанах, однак у той час зробити цього не дозволила влада. Похоронили владику на ІваноФранківському міському цвинтарі, що на вул. Київській. Таким тернистим виявився земний шлях владикистрастотерпця Івана Лятишевського.
10 листопада 1995 р. І. Лятишевського реабілітували посмертно. Від 2001 року триває беатифікаційний процес прилучення єпископа Іоана до лику блаженних. 2014го останки єпископа Івана Лятишевського були перенесені до Архікатедрального Митрополичого Собору Воскресіння Христового…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment