«Дегустація» Мовчанового «Відлуння»

Дмитро ПИЛИПЧУК

У Національному музеї літератури України 10 жовтня 2019 р. відбулася презентація книги перекладів Павла Мовчана “Відлуння” (К.: Ярославів Вал, 2019. — 543 с.). Модератор події, директор видавництва Михайло Слабошпицький, не випадково першим надав слово найплодовитішому з українських перекладачів — Дмитрові Павличку (який переклав вірші більш як 400 поетів з 57 літератур світу). На початку свого виступу метр українського перекладу ніби між іншим, але ж цілком слушно нагадав українцям і насамперед киянам про їхній обов’язок пошанувати Великого Франка величним пам’ятником у столиці України. Ініціятиві цій вже не один рік. А зроблено для того поки що вкрай мало, попри те, що у Приватбанку давно відкрито спеціальний рахунок на спорудження пам’ятника, а у “Слові Просвіти” публікуються відомості про пожертви на цю добру справу. Живий класик української літератури цілком слушно масштабував наші цінності і, по суті, застеріг нас від надмірної самозакоханості, делікатно вказавши на ціннісні пріоритети.
Звісно, це зовсім не відвернуло увагу від виходу книжки перекладів Павла Мовчана; книжки, задля якої я й прийшов на її дегустацію, сиріч презентацію, і не пошкодував на це часу, бо гляньте лишень на перелік 22-х літератур, поезію яких читач побачить у перекладах Мовчана в знаковій книжці “Відлуння”: азербайджанська, башкирська, бенгалі, болгарська, вірменська, грузинська, естонська, казахська, латвійська, литовська, мансі, молдавська, російська, румунська, таджицька, тамільська, татарська, туркменська, угорська, узбецька, чеська, чорногорська. Отже, презентовано вельми поважну книжку, яка, звісно, була б, на думку її упорядника Миколи Васьківа, ще вагомішою, якби про її видання раніше подбалося і з боку самого перекладача, і з боку українських бібліографів. Цікаво, що якраз того самого дня бібліотекар однієї з найбільших українських книгозбірень у розмові зі мною нарікала на те, що після п’ятитомового біобібліографічного словника “Українські письменники” (1960—1965) такий тип видань в українській культурі на більш як півстоліття забуто; виходять якісь дрібніші “артефакти”, тоді як про Дзюбину концепцію [великої] української культури як цілісності (“Наука і культура. — Вип. 22. — К.,1988. — С. 309—325) усі міністри культури після Дзюби залюбки забували (або й не знали!).
Презентація “Відлуння” мала й іншу приємну подію-супутницю: учасники творчого вечора отримали в дарунок упорядковану Василем Клічаком книжку вибраних поезій Павла Мовчана, написаних автором у перші десятиліття творчості. Автор ідеї видання та її матеріальний натхненник — Володимир Кметик.

Related posts

Leave a Comment