Передмайданний синдром

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

До подій, які ще довго залишатимуться у центрі уваги не лише українських аналітиків, є так званий прес-марафон Володимира Зеленського, що відбувся 10 жовтня на території одного з нових громадських харчових закладів Києва “Kyiv Food Market” (київський ринок їжі), що 25 вересня відкрився на території колишнього заводу “Арсенал”. Того, на якому здебільшого російські робітники, під’юджені більшовицько-московською агентурою, зчинили у січні 1918 року заколот проти Української Центральної Ради.
До колишнього підприємства оборонного комплексу — “Арсеналу” (до нових його корпусів) нині зайшов ще й харчовий космополітизм. Засновниками “Kyiv Food Market” офіційно називають засновника Міського ринку їжі в Одесі Алекса Купера і власника мережі ресторанів La Famiglia Михайла Бейліна. Помічник нинішнього Президента України Андрій Єрмак сказав, що ця харчівня з одеськими (єврейськими. — Ред.) коренями найбільше підходить (із трьох місць, які розглядалися) для розмови президента з пресою.
Таку нетрадиційну розмову глави держави з пресою (а відтак з народом) та ще й у нетрадиційному для подібних розмов місці обрали з розрахунку на досягнення максимального сценічного ефекту, для відвернення уваги від дедалі гостріших проблем, які накопичуються у суспільстві. До такого висновку схиляють коментарі у Facebook з приводу прес-марафону Зеленського. Його організатори розраховували, що він закінчиться до 19-ї год. У “Kyiv Food Market” було оголошення, що саме до цієї години зал на другому поверсі зарезервований. А розмова затягнулася майже до півночі, себто щонайменше на п’ять годин довше, ніж планувалося. Оскільки у мене вистачило терпіння слухати це “високоінтелектуальне” спілкування десь із півгодини (і двічі фрагментами по п’ять хвилин), тому не можу однозначно сказати: багатогодинне затягування “розмови” — непрофесійність журналістів, чи невміння Володимира Зеленського говорити по суті? Як правило, людина, яка володіє матеріалом, — відповідає коротко на поставлене запитання!
Однак ця деталь багатьом навіть не прихильникам нинішнього президента та його “слуг” не завадила захоплюватися політичним шоу з Володимиром Зеленським у головній ролі. А щодо його симпатиків, то директорка Фонду “Демократичні ініціативи” Ірина Бекешкіна вважає, що прес-марафон підвищить рейтинг, оскільки для багатьох В. Зеленський і надалі є “своєю людиною з народу”. Соціолог не виключає, що попри поки що великий запас довіри, при ухваленні непопулярних рішень може прийти швидке розчарування. Симптоми цього виразно простежуються у соціальних мережах.
Увагу привернув запис у Facebook аналітика Володимира Мартинюка від 13 жовтня 2019 року: “Був здивований виразно негативною реакцією до влади суботньої публіки в електричках. У фастівській взагалі спостерігав щось на манір стихійного мітингу в окремо взятому вагоні. Пасажири поступово розговорилися — аж до крику. Але це не була полеміка між різними групами і прихильниками різних політиків. У суботу всі швидко знайшли консенсус, яким стало обурення нинішньою “зеленою” владою.
І це не була випадкова флуктуація кількості “порохоботів” у цьому вагоні — дехто навіть висловлював жаль, що голосував за Зеленського і “Слугу народу”. А дехто при цьому звично полаював Порошенка. Але Зеленського — більше і зліше. І прозвучала маса конкретних, буденних проблем простого люду, які останнім часом почали проявлятися або загострюватися. І очевидно, що каталізатором цього став отой злощасний прес-бла-бла-фон”.
Мені кілька разів доводилося бути свідком, як в електричці фастівського напрямку люд “закипав” при спробі сказати критичне слово про президента “з народу”. Особливо мене вразила згадка блогера про колишню агітаторку за Зеленського, яка декларувала, що на свято Дня захисника України піде на акцію “Ні капітуляції”. Це наглядний приклад понадчасовості овідієвого вислову (славетний римський поет) — “Часи змінюються, і ми змінюємось разом з ними”.
Коли я зрозумів, що для марафону, на якому В. Зеленський намагався переконати українців у недопущенні капітуляції, найбільш придатним обрали приміщення, з якого пішла хвиля руйнації України 100 років тому, мені стало моторошно. Ця деталь вкотре засвідчує, як безвідповідально команда зе-професіоналів ставиться до історії і цілого спектра гуманітарних питань. Вони у державному будівництві так само важливі, як і фінансово-економічні питання.
А найважливішою у тому процесі є правда. А з тим у Зеленського великі проблеми. На неправді він здобув президентську посаду, обіцяючи низькі тарифи, астрономічно високі зарплати та негайний мир з Росією. Неправда в його поточній політиці. Яскравий приклад — запевнення президента у прямому ефірі кількох телеканалів, що він навіть не знайомий з Андрієм Портновим, мовляв, лише раз з ним бачився кілька років тому. Проте джерела, яким довіряю, свідчать протилежне. За ними — усе портновське “полювання” на опозиційних політиків на чолі з п’ятим президентом України відбувається з відома Зеленського. Оскільки з етичних міркувань не маю змоги розкрити ті джерела, тому сказане слід вважати публіцистичною версією, а не юридично доведеним фактом. Львівське юридичне середовище називає фактом, що нинішній глава Офісу президента України львівський юрист починав київську кар’єру у правничій компанії “Портнов і партнери”. Ніколи не повірю, що близький колега першої біляпрезидентської особи, а за сумісництвом ще й “сірого кардинала” нинішньої української політики не має доступу “до тіла”. Тим паче, що займається він питаннями політичної нейтралізації “папєрєдніков”, на яку нинішній президент формально дає згоду. Ми від нього й разу не чули застережень, що всі ініціативи Портнова — загроза стабільності держави. І постійно чуємо, що “компетентні органи” — суди — повинні вирішити такі справу. Так само як, за версією Зеленського, суди мають вирішувати справу претензій олігарха Коломойського до Україну (передусім з приводу “Приватбанку”).
У соціальних мережах червоною ниткою проходить вість з приводу соціально вразливого та політичного вибухонебезпечного питання “Приватбанку”, мовляв, “потрібне” Коломойському рішення суд уже ухвалив. Час і форма його оголошення суспільству залежатиме від того, скільки людей в Україні братиме участь в акціях протесту проти миру з Путіним на путінських умовах.
Судовим і юридичним забезпеченням процесу задоволення претензій Коломойського начебто займається адвокат олігарха, а нині глава Офісу Президента України, Андрій Богдан. Аналіз реальних фактів, зокрема заяви Володимира Зеленського на прес-марафоні щодо виняткової компетенції суддів у цій справі вказують на велику правдоподібність цієї версії. Тим паче, що з приводу багатьох питань, зокрема й того президент дуже нервував. Давньоримська приповідка, яка не втратила актуальності в наші часи, каже: “Юпітере, ти сердишся, отже, ти неправий”…
“Юпітер” сердився не тільки з приводу запитань про Коломойського. Йому важко було збагнути, чому ж то український люд не бачить кінця своєї бідності в світлі і передвиборних, і нинішніх зе-обіцянок. Проте починає розуміти, що його обдурили. Українці вже тричі у найновішій історії (від 1990 р.) демонстрували, що не прощають, коли їх нахабно дурять. Нині знов у суспільстві відчувається дедалі більше напруження.
І влада, і кремлівська агентура (маю на увазі передусім і путінського кума Віктора Медведчука, й першого президента України Леоніда Кравчука (навколо його особи детальніше зупинюся згодом), який давно вже найнявся глашатаєм путінсько-медведчуківських “концепцій” майбутнього України) називає це напруження штучним, провокованим п’ятим президентом України. На цьому акцентував чинний президент України на прес-марафоні. За його словами, його попередник “своїми діями та засобами масової інформації “підштовхує” людей виходити на акції протесту”. За логікою Зеленського, Петро Порошенко “проти розведення, і йому здається, що з цього приводу може бути Майдан”.
Маємо класичний приклад дуже поширеної не лише в Україні примітивної дискредитації політичного конкурента. Саме це слово є тут дуже влучним. Хоч в Україні рейтинги Петра Порошенка через багаторічну путінську спецоперацію дуже низькі, проте у світі він має великий авторитет, що не може не дратувати нинішнього президента. Тому його попереднику нині інкримінують майданні амбіції.
Однак про Майдан говорить не Порошенко, а активна частина громадянського суспільства, котра у заграваннях Володимира Зеленського з Путіним вбачає велику загрозу цілісності України й стабільності у ній. І чим більше незрозумілими у питаннях національної безпеки будуть дії нинішньої владної команди, тим більша ймовірність нового Майдану.
Прикладом шокуючих дій владної команди військові називають приїзд міністра оборони України у зону, з якої, згідно з обіцянкою Володимира Зеленського, мало бути відведене українське військо. За словами українського офіцера й громадського діяча Мирослава Гая, на минулому тижні на передову — у містечко Золоте — їздив міністр оборони України Андрій Загороднюк. І хоч у день приїзду міністра у містечку проходили мітинги проукраїнськи налаштованих сил, які підписували петиції проти відведення українського війська з лінії розмежування, проте міністр узяв участь в акціях на підтримку розведення. І телекартинку з тих заходів показали всій Україні.
М. Гай з цього приводу сказав: “За 6 років ми вже дуже добре знаємо, що таке інформаційно-психологічні операції противника”, бо свого часу українських військових блокували “стихійні” мітинги, які складалися з людей з російськими паспортами. Нині, за словами офіцера, вже доведено, що це були російські спецоперації. А міністр оборони України бере участь в інформаційно-психологічній операції противника, заявляючи, що мешканці зони конфлікту підтримують рішення президента про розведення військ. За оцінкою Гая, озвученою на телебаченні, до міністра оборони, який шукає привід відвести свої війська з частини території своєї держави, мали б виникнути запитання у Служби безпеки України: “Я на шостому році війни уявити такого не міг. Ми знаємо, що на території України є спецслужби Російської Федерації, знаємо, що вони проводять інформаційні операції, але я ніколи не думав, що в цьому братиме участь міністр оборони України. Ми досі не вміємо повністю давати собі раду з так званими гуманітарними й інформаційними агресіями. Хоч у нас за роки війни було створено дуже багато підрозділів, які займаються інформаційною протидією. Нині це питання піднімається в НАТО. Українські фахівці консультують у цих питаннях Альянс. Я бачу, що вся робота, здійснена у тому напрямі, сходить нанівець. Тож наступного року, якщо буде розширена збройна агресія Російської Федерації, ми програємо”…
Слова ці дуже страшні. І на їхньому тлі ще страшнішими є акторські слова Володимира Зеленського, що він “24 години на добу думає, як перемогти у війні з Росією”. Можливо, на емоційну частину електорату вони справляють якесь враження. Проте у середовищі військових лунають заяви, що без кардинальної зміни підходу до питань оборони і безпеки Зеленський не втримається у президентському кріслі конституційного терміну.
Поки що нинішній президент не дуже переймається такими заявами-прогнозами. Хоч, як показав прес-марафон, знає про них. Поки що його більше захоп­лює “висвітлення гріхів” і помилок попередників. “Помилка Порошенка тільки в одному, що йому здається, що він може бути лідером іншого Майдану”, — переконував чи то журналістів, чи то себе Зеленський. Він додав до своєї оцінки попередника “родзинку”, яка показує глибину цинізму: “На його (Петра Порошенка. — М. Л.) думку, він забуває, що він не президент. Навіть не те що забуває. Я боюся, він у це вірить. Я боюсь, що це проблеми на фізичному рівні”.
Володимир Зеленський спробував прив’язати “проблеми” Петра Порошенка “на фізичному рівні” до горезвісної “формули Штайнмаєра”. “І ви бачили заяву самого президента Штайнмаєра, німецької сторони і французької сторони, і багатьох європейських засобів масової інформації — вони шоковані, тому що його (п’ятого президента України. — М. Л.) риторика міняється, як і змінився його статус”.
Я належу до тих, хто, на відміну від Зеленського, не бачив ніякої “заяви Штайнмаєра”. Його банальний коментар, що до великої мети — миру — треба йти маленьким кроками, не можна вважати політичною заявою, яка змусила б Путіна схаменутися у його реваншистському божевіллі. Навпаки, повчання німецького президента про “маленькі кроки” тільки розбуджують реваншистські апетити у російського керівництва і посилюють несприйняття частиною українських політиків і військових штайнмаєрівсько-путінського “рецепту миру” для України, який став ідеєю фікс Зеленського. Коли будь-які коментарі з цього приводу “Європейської солідарності” легко можна подати як ностальгію за програним, то різкий лист Євгена Марчука до президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра, вміщений 11 жовтня на сторінці українського політика у Fecebook (передрукований низкою ЗМІ) ніяк ностальгію не годен назвати. Це свідчення, що існує поважна проблема і Штайнмаєра, і Зеленського. З цього документа наведу лише останній абзац: “Може, керівники Зовнішньої розвідки Вашої країни, які знають реалії нашої п’ятирічної війни з Росією, підкажуть, що Вам потрібно зробити з цією Вашою “формулою”.
Коли проблему Штайнмаєра ще якось можна зрозуміти, бо йдеться про інтереси німецького бізнесу, то проблему Зеленського вже важко зрозуміти. Попри його, озвучені на прес-марафоні, амбіції стати президентом миру він може стати президентом руїни.
Військові та експерти звертають увагу, що міністр Штайнмаєр (нині він президент) свого часу брав участь у регулюванні конфліктів, які розпалювала Російська Федерація. Передусім ідеться про конфлікт в Осетії 2008 року. Там за планом Ш також відбулося розведення військ. Попри запевняння тодішнього президента РФ Медведєва, що розведення військ дасть мир, цього не сталося. Зайняті росіянами території так і залишаються окупованими, а про добробут там можна лише мріяти. До 11-ї річниці окупації Грузії польське телебачення показувало шокуючі матеріали про життя у зоні російської “опіки”. Є над чим подумати і владі, і тим, для кого держава це цінність, а не територія ґешефту спритних ділків.
З багатьох слів і моментів поведінки в Зеленського, здається, виникає усвідомлення, що він сів не в свої сани. Це відчувалося і на прес-марафоні: “Загалом з приводу майдану і таке інше. Я нічого цього не боюся. В будь-який момент, в будь-яку секунду. Якщо дійсно суспільство не захоче, щоб моя команда продовжувала, щоб я не був президентом, дивіться, кровопролиття не буде. Я дуже спокійно до цього ставлюся”. Тож В. Зеленський не налаштований конвульсійно триматися за владу, як це свого часу робив Янукович.
Такий розвиток подій не всіх задовольняє. Середовище Путіна-Медведчука устами його глашатая Кравчука “проповідує” кров на Майдані. І пророкує тюрму для Порошенка. Є приповідка: “Не викликай вовка з лісу”. У народі давно вже подейкують, що і Кравчук, і Кучма відповідатимуть за свої злодіяння перед Україною. Кучма, як відомо, — хрещений батько олігархату. А Кравчук заклав ґрунт під нинішні проблеми. Виявляється, коли 1992 року він з Єльциним ділив “по-братськи” Чорноморський Флот СРСР з базою в Севастополі, то категорично проти цього був тодішній міністр оборони України Костянтин Морозов. Він відмовився візувати документи російської угоди. Генерал прогнозував, що вся угода з “братським” розподілом флоту з часом закінчиться для України катастрофою. Однак тодішній президент України на хотів чути тих застережень і звільнив міністра оборони.
Отже, образно кажучи, на лацканах кравчуківського президентського піджака є кров захисників України. Тому він не має морального права давати оцінки з приводу нинішньої ситуації в України і навколо України.

Related posts

Leave a Comment