Новини провідної сцени країни

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надано театром
Жовтень видався багатим на події для Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Відбувся ХVІ Міжнародний фестиваль жіночих монодрам “Марія”, виповнилося 20 років виставі “Шельменко-денщик”, репертуар театру поповнила постановкою “Лунаса”.

Цьогорічний фестиваль “Марія” присвятили 100річчю театру Франка. Серед його організаторів — Міністерство культури України, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Міжнародна благодійна організація “Міжнародний інститут театру” (Український центр). Театральний форум відбувся за сприяння Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, Музею Марії Заньковецької, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Благодійного фонду “Наш дім — Україна”.
— Театр — історія про людей і для людей, — переконана президент фестивалю, народна артистка України Лариса Кадирова. — Енергія кроку сьогодення у театр майбутнього закладена у театрі, який був учора, в нашій пам’яті про нього. Тому, долаючи інформаційну блокаду театральної пам’яті, виникла ідея створення щорічного Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам “Марія”, який з’явився 2004 року, коли в культурному просторі України святкували 150річний ювілей від дня народження великої актриси Марії Заньковецької.
Створюючи наш єдиний фестиваль жіночих монодрам на теренах Європи, ми мали на меті популяризацію кращих світових здобутків виконавської майстерності актрис, плекання, культивування та репрезентацію можливостей універсальної мови театру, сприяння активній інтеграції українського театру до світового театрального процесу.
Фестиваль “Марія” проводиться щорічно у жовтні в Києві.
У рамках фестивалю відбуваються:
— пресконференція для ЗМІ;
— міжнародна науковомистецька конференція “Магія культур”;
— круглий стіл “Полілог культур”;
— художні тематичні виставки; майстеркласи, творчі зустрічі;
— театральний клуб.
Щороку фестиваль відбувається в царині Національного театру ім. Івана Франка. Національний театр, використовуючи досвід сучасного світового театру, зберігає ідею національної культури. Національна театральна ідея — не реставрація традицій, а пошук їхнього розвитку в сучасному мистецькому процесі. Національна театральна традиція — це руйнування стереотипів, інертності заради глядацької співтворчості, залучення публіки до роздумів, виявлення больових точок життя.
Хочу сказати всім творчим людям: “Простіть і здрастуйте! Зустрічаймося енергетично, духовно, інтелектуально. Хоч ми живемо по різні боки землі, та творимо новітнє, сучасне, істинне, реформуємо думку, бачення, світосприйняття Людини. І від того “постулати розуму, з’єднуючись з почуттями, стають символами, дивовижними вікнами у вічність”.
Генеральний директорхудожній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народний артист України Михайло Захаревич зазначив, що франківці активно пропагують українську мову та культуру за кордоном, підіймають дух наших захисників на сході. Фестиваль “Марія” дає можливість побачити досягнення багатьох колективів, серед яких і вистави театру Франка.
На переконання головного режисера театру, народного артиста України Дмитра Богомазова, головний учасник фестивалю — глядач, бо він — половина успіху у виставі, побажав “Марії” повних залів і бурхливих оплесків вдячних глядачів.
Про значення фестивалю “Марія” для української та світової культур розповіли прозаїки Володимир Яворівський і Віталій Капранов, головний художник театру Франка Андрій АлександровичДочевський, перекладач Сергій Борщевський, літературознавець Дмитро Дроздовський.
Відбулося відкриття виставок: “Нам 100 років. Франківці”, “Франківці у п’єсах Марка Кропивницького” (фонди Музею театру ім. Івана Франка), “Марія Заньковецька” (фонди Музею Марії Заньковецької), “Марко Кропивницький” (презентує “Вітальня на Дворянській” за підтримки Культурноділового центру “Рубаненко і партнери”, Харків). Також презентували нові книжки.
На фестивалі “Марія” показали вистави театру ім. Івана Франка “Буна” В. Маковій, “Земля” О. Кобилянської, “Стара жінка висиджує” Т. Ружевич, “Момент кохання” В. Винниченка, “Не плачте за мною ніколи” М. Матіос. Театр Володимира Завальнюка “Перетворення” презентував свої кращі моновистави “Малюнок на замерзлому вікні” В. Даниленко та “Леді Капулетті” Н. Мазур. Анжеліка Гирич разом з французьким актором Полем Манондізом представили музичнопоетичну виставу “Я кохаю”, гість зі Львова Лідія Данильчук — “Білі мотилі, плетені ланцюги…”, Мар’яна КодінаІванович з Коломиї — “Квітка ностальгії”, Олександра Тарнавська з Херсона — “Монолог актриси”, Микола Бичук з Чернігова — “Чому люди не…”, Марина Проценко з Дніпра — “За надмірну любов”, Олександр Бєльський з Кривого Рогу — “Спокушені спрагою” та інші. Глядачі радо вітали гостей з Німеччини й Білорусі. Зацікавила публіку музична сторінка “Люблю любити любов” за участю народного артиста України Тараса Компаніченка та гурту “Хорея козацька”, які підготували програму “Франківцям присвячую”.

***
Усі двадцять років, що минули після прем’єри, вистава “Шельменкоденщик” продовжує користуватися популярністю серед глядачів.
— Ми цю виставу зіграли ще в минулому тисячолітті, — розповів режисерпостановник, заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко. — Сьогодні намагалися зібрати той склад, який грав прем’єру. Вистава має прекрасну гастрольну історію, щойно ми повернулися з Полтави, плануємо нові поїздки. Але найдорожчим для є нас глядач франкового театру. Цього разу виступить плеяда талановитих акторів: Валерій Дудник, Валентина Ілляшенко, Володимир Коляда, Олексій Паламаренко, які на чолі з Анатолієм Гнатюком укотре йдуть до вас.
За словами незмінного Шельменкаденщика, народного артиста України Анатолія Гнатюка, саме завдяки глядачеві вистава протрималася на сцені вже 20 років і, дай Боже, житиме ще.
Поряд з Анатолієм Гнатюком всі ці роки на сцені заслужений артист України Олексій Паламаренко. Отож слово пану Олексію.
— Коли я був на підготовчих курсах у театральному інституті (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана КарпенкаКарого), нам запропонували подивитися випускну виставу “Шельменкоденщик” у Навчальному театрі. Хороша вистава, гарні виконавці. Це були студенти, випускники, але фактично — вже актори.
Здивувався, чому всі, крім Шельменка, говорять російською. Пізніше дізнався, що виставу вперше поставили в Олександрійському імператорському театрі в Петербурзі, де всі вистави грали російською. І тільки великий Щепкін, який виконував роль Шельменка, говорив українською. Пізніше я побачив по телевізору радянський фільм, в якому грав корифей театру Франка Володимир Дальський, а його партнеркою була Зоя Федорова.
Петро Ільченко запропонував мені роль капітана Скворцова. У КвіткиОснов’яненка це звичайний піхотний офіцер. Захотілося доповнити персонаж. Додали у виставу трішки шампанського. Вирішили, що Скворцов буде кінним гусаром. Це звичайний вояк, якими були військові у минулому столітті.
“Шельменкаденщика” дуже добре приймали у Севастополі. Аплодували так, як не завжди аплодують у Києві. Аплодували і російські моряки. Навіть під час останніх гастролей, які відбулися перед самою окупацією, ніхто не міг подумати, що все це скоро закінчиться.
Грали виставу навіть у Москві — в Українському центрі на Арбаті. Скажу чесно, пробити рафіновану російську публіку було важко. Особливо складно було грати першу дію. Але в кінці нас дуже добре сприймали. Гарно відгукнувся про виставу відомий театральний критик Борис Поюровський, який присвятив їй статтю.
У тяжкий воєнний час “Шельменкоденщик” був рекордсменом по показах на фронті. Бійці дуже любили цю виставу. А ми її возили на схід у Луганську та Донецьку області.
У виставі є сцена, коли я наливаю в бокал шампанське і піднімаю його зі словами: “За прекрасних дам”, випиваю, а решту виливаю через плече. Раптом чую з гальорки прокурений жіночий голос (це було під час гастролей у Севастополі): “А повторіть можно?” Я кажу: “Для дам — що завгодно”. І довелося повторювати.
Чим вистава відрізняється від фільму? Фільм уже знято, він буде таким завжди. А вистава жива, щоразу ми інші. Ми ростемо, і світ змінюється. Бувають нестандартні ситуації. Хтось забув слова або пістолет не вистрелив. Намагаєшся знайти вихід із ситуації. Якось я невдало поставив коліно, коли акторка сідала. Ми разом з нею впали. Це викликало в залі додатковий сміх.
Я у виставі від початку. Зіграв Скворцова 250 разів. Коли починав грати, волосся в мене було чорне, нині воно змінило колір. І мій герой змінився не лише зовні. Досвід — це те, чого не зіграєш. Він приходить з роками. Скворцов став більш сентиментальним, ніж це було на початку. Те, що зразу робив з юнацьким азартом, зараз роблю з поглядом на себе збоку.
Тепер я перекваліфікувався. І по черзі з прекрасним актором Володимиром Колядою граю Шпака…
Під час ювілейного показу у виставі грала легендарна актриса Галина Яблонська, яка служить у театрі з 1951 року. А поруч — зовсім юна Христина Федорак, яка рівно рік грає Мотрю. Відразу довелося грати на гастролях у Чернігові. Має честь грати на одному сценічному майданчику з корифеями, а це велика відповідальність. Цю виставу дуже любить глядач. Він з актором на одному диханні. Тому потрібно викладатися на повну. Нині на великій сцені Х. Федорак також грає Мотрю у “Кайдашевій сім’ї” Івана НечуяЛевицького та Мавку у “Вербі” за “Лісовою піснею” Лесі Українки. Але особливо дорога для неї вистава “Шельменкоденщик”.

***
На Камерній сцені ім. Сергія Данченка Андрій Приходько поставив виставу “Лунаса”, жанр якої визначив як танці на свято врожаю. В основі постановки — п’єса Брайана Фріла “Танці на Луназу”. Український переклад здійснила Теодозія Зарівна.
П’єса ірландського класика Брайана Фріла (1929—2015) “Танці на Луназу” вже через рік після написання 1991го отримала чимало літературних та мистецьких нагород, серед яких Премія Лоренса Олів’є та НьюЙоркська Премія Тоні.
Серед створених автором п’єс (а їх за всю його творчу кар’єру написано та поставлено 24 на багатьох сценах Ірландії, Великобританії, Америки), п’єса “Танці на Луназу” цікава ще й тим, що побудована на автобіографічному матеріалі.
Зі щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матері, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька.
Дія відбувається 1936 року, у переддень Свята Лунаси — свята родючості, продовження роду, урочистого початку збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього).
— Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості — взяти участь у Святі Лунаса, — розповідає Андрій Приходько. — Адже це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п’єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п’єси).
Тут свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми затуляємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь.
В індусів святоустрій — це танець Шиви. І Брайан Фріл своїм твором ніби говорить: танець — вияв волі, кохання, любові, вічного кола життя…
Вистава ще перебуває у процесі творення. Але вже зараз можна відзначити яскраву гру народної артистки України Лариси Руснак (Кейт), заслуженої артистки Світлани Прус (Мегі), акторів театру Олени ІвасівоїФесуненко (Агнес), Тетяни Луценко (Роуз), Дани Кузь (Кріс), Олександра Яреми (Джек) та Івана Залуського (Джері). Особливо ж запам’ятовується ліричний образ Майкла, створений заслуженим артистом Сергієм Калантаєм.

Related posts

Leave a Comment