Оксана ТАРАНЕНКО: «Намагаюся знайти щастя у творчості»

У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва відбулася прем’єра опери “Весілля Фігаро”. Нова постановка вражає екстравагантністю і сучасними прийомами сценографії. Про виставу наша розмова з режисеромпостановником Оксаною Тараненко.

— Чому обрали для постановки оперу В. А. Моцарта “Весілля Фігаро”?
— Моцарта в Києві виконують рідко. У мене давно була ідея поставити його “Чарівну флейту”, але директорхудожній керівник театру Петро Качанов запропонував здійснити постановку “Весілля Фігаро”. З диригентомпостановником Іваном Чередніченком над сценічною версією вистави ми працювали упродовж місяця. Сюжет п’єси Бомарше досить заплутаний, а нам потрібно було зробити його чітким, з мотиваціями всіх героїв і разом з тим, щоб усі скорочення були логічні музично.
— У чому полягали особливості репетиційного процесу?
— Особливу увагу приділяли італійській вимові. Запрошували Едуарда Погосова — викладача італійської з Одеського оперного театру. Він двічі приїздив до Києва, займався з нашими солістами, дав багато цікавих і цінних порад.
Намагалися робити персонажів більш об’ємними, ніж їх створив Моцарт. Інколи відштовхувалися від індивідуальності артиста. Приміром, відповідно до статури Сергія Макієнка із художником придумали для нього костюм огрядного пана. Разом з акторами намагалися розібратися, де правда і справжні цінності їхніх героїв та як вони знаходять свій шлях до кохання.
— Розкажіть детальніше про персонажів.
— Стосовно головних героїв: у нас виходить чотири пари. Граф і графиня Альмавіва, Фігаро і його наречена Сюзанна, молоде покоління — Керубіно і Барбаріна, а також Марцеліна і Бартоло, яких ми зробили привидами, що живуть у підземеллі замку.
Виконавець ролі графа Альмавіва Євген Малофеєв у житті дуже спокійний, ввічливий та інтелігентний. А йому потрібно було зіграти маніяка. Євгену було важко, він не розумів, як це зробити. Врешті знайшли пояснення, що це не людина і треба грати нелюда. Від цього він відштовхувався і працював далі.
Довго працювали над роллю графині. Вона весь час страждає, хоче привернути до себе увагу графа. Ця жінка обрала неправильну життєву стратегію. Вона поклала життя на те, щоб вийти заміж, і тепер — нещасна. Навіть хоче вчинити самогубство, вживає алкоголь.
Вікторія Осадчук, яка співає цю партію, надзвичайно обдарована драматична актриса, і робить цей образ складним і глибоким.
Фігаро та Сюзанна символізують нормальні людські стосунки. Коли люди закохані, вони можуть бути і коханцями, і друзями, і партнерами. Натомість граф і графиня вже давно не кохають одне одного, а лише висувають претензії і страждають.
Керубіно і Барбаріна — чудові молоді паростки, які ще не визначилися з життєвим шляхом. І всі персонажі, які їх оточують, можуть бути для них прикладом: або хорошим, або поганим. У часи Моцарта була традиція, що жінки співали партії молодих персонажів чоловічої статі. Ми продовжили цю традицію в нашій виставі. Одна з виконавиць партії Керубіно — Анастасія Поліщук, під час роботи над прем’єрою складала іспити в Національній музичній академії. Це було велике навантаження, і ми намагалися підлаштовувати під неї репетиції. Але Анастасія надзвичайно талановита, і роль вийшла дуже цікавою.
Костюми у привидів специфічні, з металевими шоломами, обплетеними вогниками. Технічно пристосуватися до цих костюмів було дуже важко, однак артисти Алла Пригара і Андрій Гонюков дуже професійні й впоралися з усіма завданнями. Андрій — запрошений соліст, співає в багатьох театрах Європи, має великий репертуар. Він миттєво розуміє, чого хоче режисер, все добре запам’ятовує, дуже дисциплінований. Це приклад для нас усіх, особливо для молоді. Власне для Андрія Гонюкова ми відкрили купюри, які часто роблять у “Весіллі Фігаро”.
Диригентпостановник Іван Чередніченко дуже вдало втілив моцартівську партитуру.
— Особливо запам’ятовуються незвичні декорації і костюми.
— Нашою з художникомпостановником Сандрою Крмаджян ідеєю було зробити замок, якого не існує. Прозорі стіни, багато дверей, що відчиняються і зачиняються за власним бажанням. Також там є ліфт, який нікуди не їде, є і ліхтарні стовпи, тож герої водночас перебувають ніби всередині і наче зовні. Тут є алюзії і на ньюйоркські задвірки, і на перехрестя доріг, і на транспортну зупинку. Це магічний простір, магічне місце. З Сандрою було цікаво працювати, бо вона і художник, і сценограф, і архітектор, і актриса. У роботі радо відгукувалася на будьякі мої безумні ідеї. Скажімо, для декадентської спальні графині Сандра на моє прохання придумала і спроєктувала чудернацьку ванну, де Альмавіва переживає свої самотні дні.
З художником по костюмах Дмитром Курятою торік ми працювали над дитячою виставою “Фабрика Санти”. Дмитро відомий не лише театральними роботами, він багато працює в кіно і на телебаченні. Запитав мене: “Ми робимо костюми стилістично під декорацію — виважені, мінімалістичні, елегантні, чи ми робимо фантасмагорію?” Я відповіла: “Це фантасмагорія — перехрестя різних смаків і епох”. Він створив чудові костюми, які розкривають риси кожного персонажа.
— Ви задоволені результатами своєї роботи?
— Спектакль —жива структура. Він набуває того вигляду, якого хоче режисер, приблизно через рік, десь після десятого показу. Як людина одягає на себе хороший костюм, так і актори одягають свою роль. Для них стає зрозумілою мотивація героїв, вони пристосовуються до партнерів, до декорацій. Тобто зараз вистава йде до того, аби стати такою, якою має бути.
— Чи можуть герої “Весілля Фігаро” заговорити українською?
— Директорхудожній керівник нашого театру Петро Качанов хоче зробити виставу українськомовною. Вважає, це буде правильним стратегічним рішенням.
— Багатим на події для Вас був минулий рік. У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва Ви поставили хорову композицію “Тропічний карнавал”, концертподорож “Музика ночі” та новорічний мюзикл “Фабрика Санти”. Розкажіть про ці роботи.
— З Анжелою Масленіковою, головним хормейстером театру, ми давні друзі й партнери. Вона дуже талановита, обожнюю стиль її роботи. Разом з нею та її хором ми створили багато оригінальних програм. Скажімо, “Тропічний карнавал” побудований у латиноамериканському репертуарі, який дібрала Анжела. Працювати над таким матеріалом — одне задоволення. Маємо дуже яскраву, навіть танцювальну програму з запальними ритмами і сценічними фокусами. Цього року “Тропічний карнавал” закривав музичний фестиваль у Тульчині. Окрилені латиноамериканськими ритмами, думаємо, чому б не зробити програму “Всесвітня подорож”, узявши твори різних народів.
Є такий напрям театру, який називається імерсивний. Це театр вражень і театр сприйняття. Користуючись цим принципом, ми створили виставуконцерт “Музика ночі”, яку показуємо лише в теплу пору року (з квітня до червня), тому що дія відбувається безпосередньо у фойє. Це витончена програма для особливого глядача, тут панує таємнича атмосфера ночі.
Багато років на сцені театру йшла моя вистава “Дванадцять місяців”. Торік відбулася прем’єра новорічної казки “Фабрика Санти”, музику до якої написав відомий композитор і виконавець Павло Табаков. Головні ролі в ній виконують діти. Вистава йтиме й цієї зими.
Ставлю вистави і для дорослих, і для найменших. Дітей не можна сприймати як слабкого чи примітивного глядача. Втримати увагу дитини у глядацькій залі важче, ніж увагу дорослого. Меседжі, які пропонують дитині, мають бути щирими та яскравими, важливими і глибокими, хоч і простішими, ніж для дорослих. Адже обману діти не пробачать.
— Ви ставили вистави і концерти у Київській та Одеській національних операх, Національній філармонії, Національній музичній академії України. Чи відрізняється специфіка роботи в різних колективах?
— Кожен оперний театр — як окрема планета зі своїм кліматом, законами, смаками. Та у національних театрах здебільшого працюють розумні й талановиті люди, отже, коли їм пропонуєш цікаві режисерські рішення, цікаві постановочні ідеї, вони готові працювати з великим натхненням. Роботу з трупами цих театрів згадую з великим задоволенням.
— Будь ласка, кілька слів про Ваші творчі плани.
— Працюю над кінопроєктами. Закінчила роботу над чотирисерійним фільмом у компанії “Стармедіа”. Іншим проєктом стануть зйомки на студії “Film.Ua”. Разом із прекрасною дитячою письменницею Зіркою Мензатюк протягом року створила сценарій “Дике літо в Криму” за однойменною книжкою пані Зірки. Наступного літа зніматимемо повнометражний пригодницький фільм для дітей.
Підтримую творчі зв’язки з генеральним директором Одеської національної опери Надією Бабич. У наших давніх планах поставити “Летючу мишу”. Надія Матвіївна хоче цією виставою зробити одеситам новорічний подарунок. У нас вже є проєкти декорацій і дуже якісний український переклад з німецького оригіналу поета і перекладача Миколи Бровченка.
Я намагаюся у творчості знайти своє щастя. Коли поруч з тобою однодумці, це вже щастя. І попри економічні, політичні чи кліматичні катаклізми мистецтво знову нас рятує. Всім, хто не витримує життєвого напруження, пропоную зробити зупинку, щось прочитати, подарувати собі вечір в опері. Аби полюбити цей жанр, треба докласти певних зусиль, але потім опера віддячить сторицею.

Спілкувався
Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надано театром

Related posts

Leave a Comment