Великі справи складаються з малих

8 листопада в Колонній залі столичної міської державної адміністрації відкривається ХХ Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, що його проводять Ліга українських меценатів та Міносвіти. Пропонуємо читачам ретроспективний екскурс в історію мовного марафону крізь призму ЗМІ.

Перемога — це велике напруження сили духу, волі й наполеглива, чорнова щоденна праця. Перемога — це сума колективних зусиль багатьох людей. Якщо кожен із них робитиме бодай невелику українську справу (говорити на вулиці міста тільки українською, купувати тільки українські книжки, передплачувати тільки українські газети, не мовчати там, де ми промовчуємо…), то ми вже надзвичайно багато просунемося вперед у справі українізації України, в очищенні її від скверни минулого. Для цього навіть не треба важити життям чи звершувати якісь виняткові подвиги. Треба охоче робити всі ці малі справи, твердо знаючи, що саме з них і складаються справи великі.
А вже конкурс наш — це, на мою думку, справа велика, політично значуща і винятково масштабна. Але в ній так само багато тих малих складових, без яких просто не буває великого. Допомагаймо один одному в творенні цього патріотичного марафону — і матимемо одну, спільну на всіх, українську перемогу. Справжню Україну.
Марія ФІШЕР-СЛИЖ
(Канада, член Ліги українських меценатів)
2001 р.

Думав про справу — не про славу
Петро Яцик не був романтиком. Принаймні все робив, щоб таким не виглядати. Суворий, прагматичний, завжди безмежно ентузіастичний, жорсткий у спілкуванні, нещадний полеміст, логік, характерник. Утім, слова, либонь, зай­ві, коли пишеш про людину, яку знав, любив, а ще — безмежно шанував. На будь-якій конференції, зборах, зібраннях представників української діаспори у США, Канаді головуючий нервово обшукував очима зал, видивляючись чубату голову сухорлявого гордовитого чоловіка. Від Яцика можна було очікувати чого завгодно. Справа була зовсім не в грошах, яких від нього чекали, просили, канючили, вимагали. Яцик був незалежною людиною і, точно розуміючи ситуацію й вимірюючи її своїм внутрішнім калькулятором, був безжальним у своїх висловлюваннях — своїх характеристиках. Він завжди вимагав конкретних дій, а це дуже дратувало професійних балакунів, яких чимало і в материковій Україні, і поза нею. Яцик був безмірно безборонним у своїй єдиній любові — до України.
Джеймс МЕЙС
2002 р.

Учителька серед меценатів конкурсу
Після завершення ІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика групу меценатів, директорів видавництв і головних редакторів часописів (в Україні і поза її межами) було нагороджено спеціальним подячними дипломами з підписами організаторів цього масштабного патріотичного турніру, в якому взяли участь понад п’ять мільйонів учнів і студентів. На цьому гарному дипломі — напис: “Висловлюємо найщирішу подяку за безкорисливість, щедрість і патріо­тизм при проведенні ІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика”. Від імені всіх, хто організував і провів мовне змагання, — міністр освіти і науки України Василь Кремень, президент Освітньої фундації Петра Яцика Надя Яцик і президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій.
Поміж відзначених цим дипломом — пані Ірена Баєр Фаркавець із Торонто, автор прекрасної книги хрестиківок для дітей і молоді “Крокодил у краватці їсть кавун у коробці”, понад сто примірників якої вона подарувала для нагородження учасників конкурсу, своїм коштом переславши їх до столиці України на адресу Ліги українських меценатів.
Школярі, які показали добрі знання державної мови, одержували не тільки дипломи й грошові премії, означені іменами їхніх засновників, а й чималі бібліо­течки з цікавих українських книжок. Усі відзначені в конкурсі молодшокласники мали в подарунок і книжку Ірени Баєр Фаркавець. Отак виданий у Торонто “Крокодил у краватці їсть кавун у коробці”, мов крилатий птах, перелетів і на Наддніпрянщину, і на Слобожанщину, Сіверщину, Поділля, Волинь, і в Галичину та Крим — книжки читають юні знавці рідної мови в різних кінцях України. Про таку “географію” свого читача кожен автор може тільки мріяти.
Ірена Баєр Фаркавець здобула в Торонтському університеті диплом з наук про дитину, а також учительський диплом. Майже перед захистом докторату тяжко захворіла й змушена була припинити наукові студії при Торонтському університеті. Своєрідним підсумком її тривалої педагогічної праці в українських суботніх школах і садочках стала збірка хрестиківок — весела, розумна і корисна книжка для всіх, хто хоче глибше вивчити українську мову.
Напередодні ІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені П. Яцика пані Ірена повідомила, що знову надсилає на адресу Ліги українських меценатів свою книгу для подарунка її молодшокласникам, котрі покажуть добрі знання рідної мови. Учителька і письменниця Ірена Баєр Фаркавець — знову серед меценатів і добродійників патріотичного мовного турніру.
Прес-служба Ліги українських меценатів
2002 р.

“Мале зроблене — більше за велике говорене…”
Знову й знову думаю про те, що світлої пам’яті Петро Яцик володів дорогоцінною рисою: найкраще уникати всяких дискусій на тему, що хто зробив для української справи, не заперечувати ревниво зусилля в цьому напрямі іншого, не звинувачувати когось, не нарікати на якісь обставини, бо це — непродуктивно й нерозумно. Він часто повторював просту, але важливу сентенцію про те, що мале зроблене — значно більше за велике говорене. Мені пощастило добре знати його упродовж кількох десятиліть, і я потверджую, що він жив за цим правилом. Яцик віддав на українську освіту і науку мільйони доларів, зароблених чесною працею. Не можу втриматися, щоб не нагадати найголовніші досягнення великого мецената: Енциклопедія Українознавства, Центр досліджень історії України, Український дослідний інститут Гарвардського університету, українознавчі центри при Торонтському та Колумбійському університетах, видання “Історія України-Руси” Грушевського в англійському перекладі… — це тільки найголовніші проєкти, на які пішли його величезні пожертви.
Міжнародний конкурс з української мови — останній проєкт мецената, що став своєрідним пам’ятником йому. Конкурс — не тільки наймасовіший захід з усіх, пов’язаних з іменем Яцика. То справді наймасштабніший на сьогодні український проєкт в Україні й поза її межами. Це ж не жарт: у ньому беруть участь мільйони школярів і студентів; до нього з ентузіазмом долучилася світова українська діаспора. Важливо також, що участь у мовному турнірі беруть діти з колишніх республік Совєтського Союзу. То поважний психологічний чинник: школярі й студенти в Україні відчувають себе причетними до великої української родини, що є і поза межами нашої держави.
Конкурс дорогий нам і як справді яскравий приклад послідовного втілення важливої ідеї в життя. Добре пам’ятаю голоси скептиків, які звучали хором, коли було оприлюднено задум такого мовного змагання. Не один тоді іронічно говорив: українцям добрих ідей не бракує, їм бракує волі й наполегливості здійснити їх. Але тут ми побачили злагоду в діях Міністерства освіти і науки України і Ліги українських меценатів. А широка підтримка світової української громадськості додала нових сил і можливостей цьому важливому проєктові. Цією співпрацею треба дорожити. В ній запорука важливої масштабності мовного змагання. Абсолютно зрозуміло: жодна громадська організація без допомоги Міністерства освіти і науки не зможе дійти до кожної школи й кожного університету в Україні, а отже, — не досягне того, щоб у такому турнірі брали участь мільйони.
Леся БРИЗГУН-ШАНТА
(Торонто, Канада)
“Українські вісті” (Канада)
від 13 листопада 2002 р.

Академія СБУ — учасник марафону
Шириться коло учасників ІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Окрім навчальних закладів Міністерства освіти і науки України, до патріотичного мовного турніру приєдналися навчальні заклади всіх рівнів міністерств України: транспорту, охорони здоров’я, сільського господарства, оборони. Днями серед них з’явилася і Національна академія Служби безпеки України, де також успішно пройшов мовний конкурс.
Переможців змагання під час Свята рідної мови в стінах Академії нагороджували виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький і голова Наглядової ради конкурсу Валентина Стрілько. Премії Освітньої фундації імені Петра Яцика одержали студенти першого курсу Ярослав Скорик, Дмитро Педос, Роман Стецишин та другого курсу Олександр Наконечний, Іван Вільчавський і Микола Мергель.
Прес-служба Ліги українських меценатів
2003 р.

Слово про маму
Твір із Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика
Юлія Білик, випускниця гімназії №191 ім. Павла Тичини м. Києва, нині навчається на першому курсі Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Вона — одна з переможниць конкурсу з української мови ім. Петра Яцика.
Оповідання Юлії Білик про маму відзначило журі цього конкурсу. Пропонуємо увазі наших читачів твір юної авторки.
Риси маминого обличчя незабутні. Її блакитно-сіруваті очі, довгі вії, ніжна, щира усмішка, світле каштанове волосся. Кожен її рух особливий, сповнений потаємного, лише їй відомого змісту. Кожне її слово — виразник життєвої мудрості та досвіду. Вона вся до незбагненного особлива, і цю святість та незбагненність я й досі не в силах собі пояснити.
Та попри все, ми часто неуважні до тих, кого любимо. Така вже дивна людська природа. Ми нерідко завдаємо болю тим, ким дорожимо найбільше. Хоча іноді цього навіть не усвідомлюємо. Ми надто часто забуваємо, що любові не може бути забагато і що вона ніколи не буде зайвою; що тепло, доброта і щирість не повинні знати меж. Це ті речі, завдяки яким тримається наш далеко не досконалий світ, які допомагають вижити в цьому світі нам.
Людина, попри всю свою показну силу, слабка. Ніколи не повірю в такі поняття, як “сталеві нерви”, “залізна воля”. Залізного і сталевого у людині не має бути. Душа — жива, серце — живе, вони теж уміють плакати і сміятися.
І тому я ніколи в житті не повірю тим, хто, досягнувши усіх видимих і невидимих висот, скаже: “Мені ніхто не потрібен”. У тяжкі хвилини життя Людині завжди потрібна Людина. І нею найчастіше є мати — єдина, хто ніколи не зрадить, не покине і не забуде.
Мати для мене — все. Нехай це звучить банально, але інших слів прагматичний мозок не може віднайти для вимогливої душі. Це той випадок, коли слова безсилі, а хочеться сказати так багато!.. Це відчуття священне і незбагненне, якась суміш шаленої любові, вдячності до людини, що подарувала тобі життя і, нічого не вимагаючи натомість, присвятила йому своє.
Я ніколи не говорила мамі таких слів. Як і більшість моїх однолітків, вважаю, що вона й сама про це знає. Усвідомлюючи, що помиляюся, іноді ненавиджу себе за слабкість та нерішучість, за необдумане, можливо, образливе слово, за байдужий погляд.
Для людини, яка віддала нам, своїм дітям, усю себе, я не можу знайти більш вагомих слів. Поруч із нею я завжди буду маленьким дитинчам, а вона — найближчою і найдорожчою людиною, яка своїми ніжними, турботливими руками завжди готова витерти з мого обличчя потоки по-дитячому наївних сліз. Я завжди пам’ятатиму, як часто й самовіддано вона жертвувала заради нас усім — своєю молодістю, мріями, захопленнями, аби лише ми мали усе найнеобхідніше.
Мені здається, я ніколи не буду здатна на таку самопожертву, на таке безмежне терпіння, сердечну любов. Є така професія — бути матір’ю, і з нею, цією професією, сперечатися у важливості не може жодна інша.
Я не уявляю свого життя без батьків, без їхньої постійної підтримки, ласки, доброти.
Час летить невпинно і невблаганно. Ми не володарі своєї долі. Кожна хвилина нашого життя може стати останньою. І їй, цій хвилині, буде байдуже, що ти, можливо, не встиг щось сказати, у чомусь зізнатися найдорожчим тобі людям. Вона просто збігатиме, секунда за секундою…
Мамо, тату, я вас справді дуже люблю…
2003 р.

Моєю мовою?
Коли в моє життя прийшов Міжнародний конкурс знавців української мови, я зрозуміла, що не дарма живу в цьому світі. Моя рідна мова для мене мов солодкий нектар, який я бджілкою збираю. А потім цілющим медом своїх віршів і оповідань, п’єсок та есе пригощаю всіх охочих. Після конкурсу я зрозуміла, яка відповідальність лягла на мої плечі, тому подорослішала й посерйознішала. І стали назавжди моїми друзями тисячі прислів’їв і приказок, фразеологізмів та казок. Я почала колекціонувати прислів’я зі словом “мова”, бо їх, виявляється, зовсім небагато: “Слово до слова — зложиться мова”; “Скільки я знаю мов, стільки життів проживу”; “Слово — не полова, мова — не помело”; “Ні з губи мови, ні з носа вітру”; “Яка головонька, така й мовонька”; “Хто своєї мови цурається, той сам себе стидається”.
У мене є мрія — я хочу бути редактором власної газети, яку випускатиму двома мовами: українською й англійською. А ще я написала вірш.
***
Мрію:
У вулик моєї мови
Люди, неначе бджілки,
Заносять нектар — слова.
У бджіл-охоронців жала
(гострі лискучі мечі) —
тож стережіться, трутні,
які до чужого ласі.
Дивно, бджілки — мудрі,
Вони стережуть нектар.
У ньому — їхнє безсмертя,
Мені здавалося…
Але то тільки бджілки.
А що роблять люди
З моєю мовою?
Ганна СТЕПАНЕНКО,
учениця 6 класу СШ
смт Нова Водолага Харківської обл.
2003 р.

Школа носитиме ім’я Петра Яцика
На зборах батьків Гнідинської середньої школи Бориспільського району Київської области прийнято рішення присвоїти школі ім’я видатного українського мецената з Канади світлої пам’яті Петра Яцика, який віддав багато сил і коштів для української освіти і науки.
Відповідне клопотання батьківський та учительський колектив ще влітку направив в органи влади. Вже є рішення Гнідинської сільської ради, в якому підтримується ідея надання школі імені мецената.
Гнідин — велике мальовниче село за 5 км від Києва. Тутешня школа — одна з найкращих у столичній області. Тут першими серед шкіл області підняли український національний прапор. Це було ще до проголошення Незалежності України. Вже тоді в Гнідинській школі зорганізувалася мала академія народних мистецтв, розпочалися уроки українознавства. Тут неодноразово виступали найвідоміші письменники, вчені, громадські діячі зі столиці.
Учениця 11 класу школи Тетяна Лазаренко посіла перше місце в ІІ Міжнародному конкурсі з української мови й не тільки одержала спеціальну премію Освітньої фундації Петра Яцика в розмірі семи тисяч гривень — її без вступних іспитів зараховано студенткою Інституту філології найавторитетнішого в державі вищого навчального закладу — Київського університету імені Тараса Шевченка.
Прес-служба Ліги українських меценатів
2002 р.

Related posts

Leave a Comment