Етнографічне горно Селюченко

Наталя ІБРАГІМОВА,
завідувач Меморіального музеюсадиби гончарки Олександри Селюченко
Фото автора
Меморіальний музейсадибу гончарки Олександри Селюченко було засновано в колишньому помешканні майстрині на початку 1988 року. У Музеїсадибі після смерті народного майстра в недоторканому вигляді збережено дворище, надвірні будівлі, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи (значна колекція кераміки, декоративна мальовка на папері, фотоматеріали, епістолярна спадщина тощо).

Одним із невід’ємних експонатів Меморіального музеюсадиби гончарки Олександри Селюченко є горно. Його збудували влітку 1984 року друзі з Києва — художникимонументалісти Олександр Фисун та Микола Малишко. Ось як про це згадував Олександр Фисун: “Де випалювати — ось що було для неї справжньою драмою. Треба було платити гроші, а звідки вони в неї? Часом виручали гончарі Китриш, Нікітченко. Взимі вона випалювала в хаті, в грубі. Але то не робота. Я запропонував їй збудувати горн таки в неї на подвір’ї. Це було літо 1984 року… Була задоволена. Стала ще більше ліпити й привозила на ярмарки до Києва. У вдячність за це обіцяла для моїх донечок випалити повен горн іграшок, щоб у них був свій музей… А було ще й таке: прийшов я на ярмарок до Музею архітектури та побуту під Києвом. Це був вересень 1986 року. Дивлюся, продає Олександра Федорівна Селюченко разом з Галиною Іванівною Грипич свої роботи. Дивитьсядивиться на мене і: “Що ж ви, Олександре Васильовичу, горн такий зробили, він же ж не випалює!.. Як не вмієте, то й не беріться!..” Отак ніби крижану воду вилили на голову. Мені забракло слів. Відійшов. А вона… як засміється широко, розкотисто, мов дитина. І показує: дивіться, мовляв, які роботи з нашого горна. Каже: “Я наробила, заклала в горн, напалила. А тоді, як одкрила… взялася за голову і заголосила… з радості”.
Серед безцінного скарбу майстрині, який було описано й передано на зберігання до музею, — 250 невипалених робіт. Це справжній дивовижний селюченківський світ: розмаїття півників, інших птахів, казкових істот, круторогих баранців, гордовитих вершників, баринь, весільних сватів та гоголівських персонажів. Для подальшого збереження цих унікальних робіт було ухвалено рішення про їхнє випалювання. У ніч з 13 на 14 жовтня 1987 року на подвір’ї гончарки Олександри Селюченко, в її горні випалювали останні роботи майстрині. Нині їх можна побачити в експозиції Музеюсадиби.
Літо 2009 року знаменувалося для жителів Опішного, гостей та всієї мистецької спільноти І Тижнем Національного Гончарного Здвиження “Здвиг—2009”. З 29 червня до 5 липня в його рамках відбувалися різні заходи: Міжнародний науковий симпозіум “Гончарна столиця України в світовій історії та культурі”, Міжнародний мистецький фестивальярмарок “Гончарний Всесвіт в Україні—2009”, Національний день гончаря, ІІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль та багато інших. На території Меморіального музеюсадиби гончарки Олександри Селюченко було заплановано провести випалювання глиняних іграшок у горні мисткині, у буквальному розумінні — дати друге життя гончарній печі. Відразу постало питання: як пройде випалювання в горні, який не використовували 22 роки? Стан печі був незадовільний. Верхній шар цегли відслоївся, місцями йшли глибокі тріщини тощо. Було проведено часткову реставрацію тулуба горна, що стоїть на поверхні ґрунту: пошкоджену цеглу замінено на вогнетривку, стіни зсередини пошпакльовано мертелем.
Провести випалювання запросили Олександра Шкурпелу — гончаря, технолога за освітою, учня Трохима Назаровича Демченка, майстра художньої кераміки, члена Національної спілки художників України, головного інженера опішненського заводу “Художній керамік”. Напередодні випалювання він заклав у горно близько 1,5 тисячі свистунів, розвів невеликий вогонь, щоб просушити його. Для кращої тяги у верхній частині майстер додав трубу й промазав усі щілини сумішшю глини й піску. Цей додатковий хід використовувався єдиний раз.
Свої роботи для випалювання надали Микола Пошивайло — заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературномистецької премії імені Івана НечуяЛевицького, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Василь Омеляненко — заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського та Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки художників України; опішненські ліпниці Софія Кушнір, Зінаїда Хлонь та Валентина Лобойченко. Після тривалої перерви 3 липня 2009 року відбулося випалювання в горні Олександри Селюченко.
2010 року іграшки випалював опішненський гончар Михайло Острянин, 2011го — Анатолій Шкурпела (син Олександра Шкурпели). Останні три роки (2013—2015) біля горна працював опішненський гончар, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитро Громовий. 2015 року було випалено рекордну кількість іграшоксвистунів — близько 5000.
З 2016 року випалювання призупинено, оскільки горно потребує ґрунтовної реставрації. Спостерігаються ділянки з інтенсивним руйнуванням стін унаслідок дії тривалого вологого осінньозимового періоду. Нині піч використовується не за призначенням, а як експонат, залишаючись предметом гордощів та візитною карткою Музеюсадиби.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment