Слово і пісня

До 60-річчя Олеся Дяка

Богдан ДЯЧИШИН,
м. Львів

пийте із келиха
щастя
щоб і краплина
не впала
Олесь Дяк, “Політ водоспаду”

Життя, щастя, слово, пісня, як “мальва цілунку / розквітла” (Олесь Дяк, “Політ водоспаду”). Як довго праця і пісня снуються в парі щодення життя? Очевидно, споконвіку, бо ще в зачині було Слово, створене Отцем небесним. Не випадково 3000 років тому Екклезіяст записав, що людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми. Радість людина передає піснею — і це про Олеся Дяка: “в серці знову / затьохкала пташка — / розбудила до слова мене” (с. 121) — слово, що іде в парі з піснею.
“Натхнення жити” є тим мірилом життя, яке Отець наш небесний заклав в людському серці: “Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця… (Екклезіяста 3:11). Не розуміє… Тоді приходить час зупинитися і подумати про зроблене, пригадати миті житття, які зберігаються в нашій пам’яті. Писання і є ностальгією, жагою повернення до своїх витоків, близьких, рідних… Ми немовби вивіряємо своє “Я”, життя, осмислюємо дорогу, якою подумки повертаємося до батьківського дому, тягнемося до батьківських рук, їхньої підтримки й “додому в’ється / спогадів стежина (с. 123). Вже сивочолими розуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя:
так часто у дитинство
поринаю —
коли ще тато гладив
по щоці (с. 121).
Син зберігає в пам’яті святий образ мами, матеріземлі: “картоплю мама / в полі обгортає / навколо неї / світиться / земля” (с. 121). Родина, діти — теплом зігріте серце проростає любов’ю: “сини мої / мов квіти на городі — / пробудяться уранці / і цвітуть” (с. 121) — вони ж бо продовжувачі роду, які доглядатимуть його коріння.
Олесь Дяк відчуває глибинну сутність слова, живе словом. Його поезія живе в єдності слова і думки, працює на виховання читача. Він живе в світі природи, радіє від спілкування з нею, тож його слово здатне викликати в читача звукові і зорові уявлення переживань, допомагає наблизитися уявою до речей, яких не зауважуємо, не осмислюємо: “життя ніщо / і тиша ця — одвічна / повз цвинтар я / в задумі / прошкував” (с. 122), бо ж “ідуть дощі / холодні й легковажні — / похмурих днів / звисають / рукави” (с. 124) і “останній день зими / згорів як свічка — / і сонцю радий / і за снігом жаль” (с. 125). Уява малює картину тиші вічного, світу щодення, миті проминального — “згорів як свічка”…
З роси та води Вам, дорогий поете. Хай життя “хитається”, як “дві гілки смерекові” здоров’ям і натхненням жити, творити поезію добра, любові, щоб слово “лягло промінням сонця… / засяяло / аж видно / звідусіль” і плодоносило правдою на нелегкій ниві життя українськості: “Смакуймо ж часу перелітну мить, / Хай не порожньою од нас летить” (Андрій Содомора, “Carpe diem” — лови день [лат.]). Тож надпиймо з “келиха щастя” й вина, бо “Де, мій хлопче, вино — / там таки й правда” (Алкей). Правда життя і щастя мислячої людини… Будьмо!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment