Анатолій БУТЕНКО,
член НСЖУ
9 листопада в Україні відзначають державне свято — День української писемності та мови. Його встановлено 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 на підтримку ініціативи громадських організацій з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства.
Традиційно цього дня покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.
Шанобливе ставлення до постаті Нестора Літописця невипадкове. У сімнадцятирічному віці, прийнявши чернецтво в Києво-Печерському монастирі, він, письменник, мислитель, дослідник, присвятив усе життя служінню Богові й науці. Вважають, що саме з преподобного Нестора Літописця починається писемна українська мова. Книжник з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом, він автор двох відомих творів, написаних наприкінці ХІ ст., — “Житіє Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”. Та всесвітню славу Нестерові принесла участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073 р.) та Іоанна (1093 р.), опрацював низку нових усних і писемних джерел, довівши розповідь до 1113 року і надавши їй літературної форми. Так, на початку ХІІ ст. виникла перша редакція “Повісті минулих літ” (на жаль, первісна редакція “Повісті” загублена, до наших днів дійшли перероблені її видання). Помер літописець 1114 року, і за всі заслуги перед церквою й українським народом був канонізований у лиці Преподобного.
У давнину цього дня віддавали до школи дітей на навчання, а потім батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом Преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вчитися, осягати науку. І головне, вчитися все життя, багато й старанно. Адже “користь є від цього велика”, як говорили мудрі люди, бо “хто вчиться змолоду — не знає на старість голоду”.
До сьогодні вчені не припиняють досліджувати походження української писемності. Існує версія, що на території України було кілька її варіантів. У Північному Причорномор’ї користувалися абеткою, схожою на грецьку та латину, а в східних регіонах віднайшли значки сарматів, які мали схожість з арабською абеткою.
У давніх слов’ян існувало водночас дві абетки — кирилиця і глаголиця. Дослідники вважають, що кириличну абетку переважно використовували слов’янські народи, і була вона створена на основі глаголиці, придуманої слов’янським просвітником Кирилом для запису богослужбових текстів, і їй донині немає аналогів.
…З далеких віків доходять до нас слова рідної нам мови. Безумовно, сучасна українська мова значно відрізняється від тієї, якою вона була тисячу років тому. Але ж скільки випробувань і перешкод їй судилося здолати, аби стати такою, якою вона є сьогодні — зокрема безліч указів царського уряду, спрямованих на заборону української мови в Україні. Тож визнання української літературної мови відбувалось поступово. Складно сказати, хто з науковців, письменників зробив найбільший внесок у її розвиток, адже є багато тих, кого ми із вдячністю згадуватимемо в цей день за їхню безцінну працю.
Але ж чомусь цього року залишились непомітними в Україні події, які начебто також мають стосунок до святкування Дня української писемності та мови. Напевно, не всі знають, хто такий Мелітей Герасимович Смотрицький, хоч його ім’я добре відоме не тільки в культурно-суспільному житті України, а й далеко за її межами: письменник-полеміст, філолог, церковний ієрарх, культурний і освітній діяч. В експозиції, присвяченій історії української культури козацької доби, можна натрапити на підручник з мовознавства, який уперше було видано в м. Вільно 1619 року. Автор і розробник його — Мелітей Смотрицький. Це був посібник для викладачів і користувачів церковнослов’янської мови. Тож сьогодні маємо 400 років із дня видання підручника “Граматика” М. Г. Смотрицького, який також може бути занесений до культурної скарбниці України на шляху розбудови української мови.
Визначною подією в культурному житті України 2019 року є й 250-річчя від дня народження Івана Петровича Котляревського. Він народився 9 вересня 1769 року на Полтавщині. І зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української мови — прозаїк, поет, драматург, громадський діяч. Мабуть, немає в Україні людини, яка б не знала напам’ять кілька рядків із поеми “Енеїда”, не читала чи не дивилася п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, написані на основі живого усного мовлення. В цих творах І. Котляревський започаткував нові етапи формування літературної мови.
Цього ж, 2019-го, відзначали ще один ювілей — 200 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша. Він народився 7 серпня 1819 року на хуторі Мотронівка (нині село Оленівка Березнянського району Чернігівської області). Письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, історик, філософ, автор першої фонетичної абетки української мови, яка до сьогодні лежить в основі сучасного українського правопису, а також автор першого історичного роману “Чорна рада”. Високу оцінку творчості П. Кулішу дав І. Франко, назвавши його “перворядною зіркою” в українському письменстві.
У цей день згадуємо й Тараса Григоровича Шевченка. Саме його творчість стала провідною для передових українських письменників ХІХ—ХХ століть, серед яких Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка. Завдяки їхній творчій діяльності встановлювались основи сучасної української мови, які сьогодні стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.
Є кому і до підніжжя якого пам’ятника цього дня покласти квіти. Була б пам’ять!..
Тож мова — явище суспільне: з одного боку, вона творить і розвиває суспільство, а з іншого — без мови не було б суспільства, бо вона забезпечує всі процеси життєдіяльності людини, сприяє розвиткові науки, техніки, ідеології, релігії, культури.
Сьогодні, відповідно до ст. 10 Конституції України, “державна мовна політика в Україні спрямована на всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Маємо велику надію на те, що 9 листопада в селах і містах, у всіх культурно-просвітницьких закладах України відбуватимуться заходи, присвячені святкуванню Дня писемності та української мови. Цього дня урочисто виголосять, що зроблено, що потрібно ще зробити, аби успішніше йшла розбудова державної мови в незалежній і суверенній Україні.
Але ж, з огляду на сучасні події в Україні, складається враження, що патріоти не мають підстав для заспокоєння.
Слід визнати: одних Законів замало для того, щоб вирішувалися справи. Потрібна воля і невпинне бажання мати свою незалежну державу. Головним символом держави є її мова. Аби ми змогли в цьому переконатись, потрібно звернутись по досвід до західноєвропейських країн, подивитись на історію їхнього державотворення. Не було б Англії, якщо б не було англійської мови, не було б Німеччини, якщо б не було німецької мови, не було б Франції, якщо б не було французької мови. Совість нашої нації — Тарас Шевченко — сказав:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі,
І заснути на вік-віки,
І сліду не кинуть
Ніяково, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Зі святом всіх нас, українці! Шануймося і єднаймося навколо наших національних святинь, якою для нас є наша рідна — українська — мова!
Анатолій БУТЕНКО
