Чисті й високі вібрації поезії Юлії Бережко-Камінської

Юлія Бережко-Камінська. Невідворотне. — К.: Саміт-книга, 2019. — 400 с.
(Рефлексії)

Богдан ДЯЧИШИН,
член НСПУ, лауреат премії ім. Івана Огієнка, м. Львів

Мудрець, а також той, хто прагне мудрості, хоч вони тісно зв’язані з тілом, усе ж кращою своєю часткою — вільні від нього, звернені думками у високість.
Сенека, “Моральні листи до Луцілія”, лист LXV

Читаю вступну статтю авторки, а рука тягнеться до ручки і паперу. Поетка стверджує, що “Людина безсила проти невідворотного” (с. 6). Але ж пам’ятаймо, що щастя людини в цьому житті — це коли не стається того, чого не мало би статися, бо наше життя, події “від часу і нагоди залежні вони” (Екклезіяста 9:11б) і щоденної важкої праці.
Що ж таке “невідворотне” і чи людство може захиститися від нього? В передньому слові до книжки “Антологія сучасної філософії науки, або усмішка ASIMO” читаємо: “Одним із магістральних напрямів розвитку сучасної науки є створення штучних особистостей, які здатні бути цілковитими аналогами людини” (с. 5). Хибна думка. Людина — твориво Бога живого, і неможливо створити щось, що може бути цілковитими аналогіями людини, бо “Бог є невимірно сущим, істинним і благим” (Тома Аквінський). Із цих позицій і потрібно осмислювати “невідворотне”:
Є те, що віриш Ти у мене, Боже.
Я — тільки вдих у холоді пітьми
Чогось того, що тільки бути може (с. 126).
Але ж існує інша проблема стосовно невідворотного, яка залежить цілком від людини, бо вона своїм життям його зумовлює. Людство вступило в нову геологічну епоху, в т. зв. Антропоцентр, яка змінила умови життя на планеті. Колосальне споживання енергії призвело до зміни клімату, й людині залишається дедалі менше місця на планеті Земля: “Проблема полягає в тому, що моральні засади як визначальні імперативи життєдіяльності в умовах технічної цивілізації просто перестають бути такими… Наука, по суті, закладає потенційні загрози цивілізаційному світові. Річ у тому, що “наука є результатом розвитку тих цивілізацій, які переходять від культу природного до культу штучного” (В. П. Мельник, “Філософія. Наука. Техніка”). Загадка полягає в тому, що “взаємостосункова”, духовна енергія немає обмежень щодо її накопичення людиною й саме вона сприяє зменшенню розбіжності з “викопною” енергією, ресурси якої обмежені… Крім того, ненаситне споживання першої загрожує фізичному існуванню другої енергії, носієм якої є людина…
Що таке істина, логіка буття? Завдання логіки — аналіз наукового методу мислення. Розмислюю, читаю: “Ґедель показав, що істина є сильнішою за можливість доказу, тобто не все, що є істинним, можна довести” (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, “Філософія”). Логіка буття — це, коли добре мені, то й добре моєму ближньому, або “Може, це і не дуже правильно з погляду вічності, але наше ставлення до інших майже завжди залежить від їхнього ставлення до нас” (Михайло Слабошпицький, “Протирання дзеркала”).
Логіка — це не “хитрість світового розуму (за Геґелем), щоб користуватися індивідуальними інтересами і пристрастями для досягнення своїх цілей, бо ще Сенека вчив жити для інших, якщо хочеш для себе жити… Тому-то “Май собі втіху — тримайся мого крила!” (с. 7). “Крило” є тим єдиним джерелом, першоосновою, з якого черпати і черпати: “Я знаю звідкись, що то значить хліб, / І кожна крихта, і зернина кожна” (с. 9).
Неможливо цілісно обійняти події, героїв книжки, багатий мислений і духовний світ поетки — віршів багато, як і думок. Зупинімося думкою над змістом наступних рядків, які торкнулися серця: “Яблуня моєї бабці / Вродила білим наливом спогадів” (с. 12). Невідворотне в нашому житті — це пам’ять, яку подарував нам Бог про тих, які тимчасово відійшли (метафора — “білим наливом спогадів”), бо без неї людина — подмух вітру: є і нема. Щоб зрозуміти значимість поетичного слова Юлії Бережко-Камінської, яке читабельне, яке зворушує душу читача, спонукає до розмислів — зацитую думки Володимира Базилевського про тенденцію сьогочасних публікацій, які претендують на те, щоб їхні автори називалися поетами: “Сьогодні, коли вільно говорити усе, що захочеться, зауважуємо дивну тенденцію: поети граються в загадковість в ім’я загадковості. Намагаються зашифрувати текст і тоді, коли зашифровувати нічого. Коли за шифром — приблизність чи порожнеча. Класична ясність нині не в моді” (“Літературна Україна”, № 41 (5774), 8 листопада 2018 року). Далі пан Володимир стверджує, що ці так звані поети “не знають, що сказати” бо не здатні думати (брак досвіду, знання, не читають книжок і т.д.): “Незрозумілість претензійна і недалекоглядна. Бо приречена на нечитабельність, отже, на непотрібність” (там само).
З обкладинки книжки “Невідворотне” загадково “споглядає за нами”, про щось нагадує циферблат годинника. Невідворотне — час присутній у тематиці книжки — його означення і як слово (вода, щось, чого ми боїмося, поверне минуле, зупиняється, змінює тривалість, метафорично стікає, як свічка, впливає на явища природи, може мати межу, щось може в нього впиратися, може стояти, безликий час, …, нові часи):
І що то час? Така собі вода,
Тече кудись невпинно і безкрайо… (с. 13)

Старий годинникарю, розкажи
Одну з казок — як не боятись часу (с. 16)
І бачиться, що час мені поверне (с. 20); І завмирає час над усіма (с. 44); У снів свій час, і плинність, і межа (с. 49); Стікає свічка, / Час (с. 57); Дощ не спиняється. Мабуть, / Тому, що час прийшов… (с. 60); Світлом не обпектися. / Десь, за межею часу (с. 82); В час, коли звуком повниться порух кожен (с. 115); Із часом приходить смирення годити (с. 118); Сосни ростуть у пам’ять, бо далі рости не можна — / Уперлися в камінь і в зорі, / І в час, коли вже — по всьому… (с. 122); Мені б — підняти сад, допоки час / Ще зі своїм стоїть секундоміром (с. 123); Ще триває безликий час чи зими, а чи, може, осені (с. 134); Це час покори, випуклих безсонь (с. 151); Чекає час відправного знаку (с. 161); Хтось ще до часу надихав (с. 164); Часом доля стікає всує (с. 169); Нові часи у передгроззі зламу / Прекрасні і страшні в своїй непевності (с. 188); Вже сонцем наливається новий / Час радості і чистої палітри (с. 190).
Андрій Содомора стверджує, що “… час — це те, що в ньому”, бо “Вцілілій миті тій нема ціни / Бо час — одлуння втрати: він — це ми (“Пригорща хвилин”). Час є суб’єктивною похідною нашого розуму від реального процесу руху в навколишньому світі. Об’єктивно відтворюючи динаміку руху, розум суб’єктивно зберігає всю інформацію, яка в ньому нагромаджується. Поза розумом немає образів, не існує і часу, але є рух. У Бога все перебуває в русі. Не всякий рух ми можемо побачити, “бо ходимо вірою, а не видінням” (Друге послання ап. Павла до коринтян 5:7). Людська пам’ять фіксує рух, а не час. Якби не було пам’яті — не було би часу. Для Бога не існує часу, бо Він вічний. Для людського розуміння вічності порозмислюймо над текстом: “Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!” (Друге послання ап. Петра 3:8). А все ж: “На час оглянься добрими очима — усе, що міг, він дав” (Емілі Дікінсон). Час, у якому живемо, — мить нашого життя, як і кохання, тому: “Бажання зробити швидкоплинне вічним — це і є кохання” (Рамон Гомес де ла Серна):
Це тільки мить.
Короткий спалах — мить —
Оманлива, як всі на світі миті.
……………………………………………
І човники хвилин
Уже відходять тишею поволі (с. 376).
“Це така потреба — в Тобі і Слові” (с. 195), бо все Ти створив і в зачині було Слово і Ти його створив (Євангеліє від Івана 1:1). Поетка стверджує велич слова, його глибинну сутність, першоснову зачину життя:
Усі слова походять від зірок,
І навіть ті, що споконвік забуті.
Все — глибина!
І золотий жовток
Не лиш жовток, а й згусток суті (с. 197).
Дякуймо Богові за дар боротьби за життя, бо за те, що маємо і більше потрібно постійно боротися, і поетка промовляє до сердець читачів своїм поетичним словом:
Спасибі, Боже, за оцей двобій!
Й душі, буває, теж потрібні лати!
Я, мабуть, надто глибоко в собі —
Без болю і без бою не дістати (с. 274).
Сумніви, переживання, думки самот­ності тривожать кожну творчу людину. Такі розмисли поселяються і в пані Юлії: “Інколи приходять думки — навіщо творити свої вірші, коли вже стільки хороших текстів створено і цього буде й без тебе більше і більше, тим паче, що люди цього однаково не осилять прочитати, бо так багато всього іншого довкола? Однак якщо розвивати думку далі, то приходять нові відповіді: кожен світлий, щирий і життєстверджуючий рядок насичує інформаційне поле нашої землі чистими і високими вібраціями. І ось це має цінність”, бо в інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію — кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні “забруднювати” це поле інформації. Завдання духовно сильних — оберігати його, а в ньому — зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре). Відповідно до оригінальної теорії Володимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, так і ноосфера складається всіма розумами, що взаємодіють: “І ось це має цінність”… Нехай книжка промовляє цією цінністю — чистими і високими вібраціями до сердець вдумливих читачів!
“Головне в житті — життя. А решта література”, — сказав Василь Стефаник. У житті — життя: “Мої слова несказані, мій плач недоплаканий, мій сміх недосміяний!” (Василь Стефаник, “Моє слово”). Хто ж допише, доплаче, бо сльоза, як весняна роса — короткочасна, хто досміється?
Життя, бува, вигадливим, багате,
………………………………………………..
Бери вітрильний човен і пливи! (с. 382)

Так і живу — творю своє панно.
О, панно юна, звідки вам те знати,
Що нам дано
І як життя давно
Із часу нас виліплює затято (с. 375).
Герман Гессе стверджував, що поезія — це гра в бісер: “Детального опису гри в романі “Гра в бісер” нема, відомо лише, що для її опанування потрібно мати ґрунтовні знання музики, математики й історії культури. Гра є синтезом мистецтв і наук, в якій людські цінності переплітаються в складні асоціативні візерунки” (Вікіпедія). А все ж… Поезія — це не гра слів і рими, а глибинне осмислення думки і почуття, єдність слова і думки — це виховання читача чистими і високими вібраціями. Думки ж бо живі й розумні істоти…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment