Ірма Вітовська: «Культурна стратегія — «не розбазарити» мислення»

Розмова про культуру, сучасних письменників, кіно і не тільки…

— Інтелігенція завжди була активною. Чудово, коли люди, яких ми називаємо медійними персонами, беруть участь у різноманітних соціальних і громадських проєктах. А які Ваші міркування з цього приводу?
— Завдяки таким людям українська тверда спільнота ніяк не заспокоїться.
Загальний патріотизм виходить із регіонального, який не залишається на місці, не консервується. Коли ж зупиняється, — це шлях до якоїсь апаратної історії. Всі розуміють, що український етнос складається з субетносів, всі вони родово пов’язані. Вони мають одну структуру, одні символічні кольори. Це свідчить про те, що вони визначені давно, в одній сталій традиції, в одній мовній палітрі, в одному баченні, мають під собою древню (давню), історично пов’язану, основу. Субетнос, тобто ці народи, які ми називаємо регіональними (Слобожанщина, Волинь тощо), мають свою палітру, особливість. Але всі вони базуються на тотемній спільній історії. В тотемності у них однакові символи, однакова колористика — головних двох кольорів — а решта домішкова (від регіону). Якщо ти не знаєш свій маленький край, ти не станеш загальним патріотом. Звичайно, для того, щоб пізнати всю країну, треба спочатку пізнати свою малу батьківщину. Особливо, звідки ти, хто ти, свої цвинтарі, історичні пам’ятки тощо. Легкий шлях — бути ніким: це коли в тебе не просякнуто у серці.
Для людини існує два вибори. Поперше, залишатися патріотом своєї країни. Подруге, як це роблять мігранти, почати жити за кордоном і закласти новий фундамент в іншій країні, стати її патріотом. Але це має бути свідомий, обґрунтований, зрілий, вмотивований вибір. Коли немає ні того, ні того, тоді ми називаємо це “насєлєнієм”, яке не дивиться вглиб, не приймає минулого, а, відтак, не бачить себе у майбутньому своєї країни.
Повторю! Ці два вибори є усвідомленими і відповідальними.
Коли твій час — тільки твій, коли не ставиш перед собою цінності “заради чого і для кого” і “завдяки кому”. Можна виправдати будьяку нав’язану русифікацію, можна через звичку залишатися в цій “програмі”, тому що ти не працюєш з людьми, не виступаєш на телебаченні, не є чиновником… Це пересічна особа, яка не впливає на загал, не працює в сфері, де мова є обличчям народу, де мова контактує і представляє державу. І в цьому я бачу проблему. Коли така людина не хоче змінюватися і претендує на амбітну посаду або функцію в цій державі, такий опір до змін я вважаю злочином. Опір логічному ніде в іншій країні не є реальним.
— Повертаючись до питання про активну інтелігенцію — яке було Ваше перше враження від знайомства з Сергієм Жаданом?
— Коли ми з ним познайомились?.. Я не пам’ятаю. Чи це був період якихось читань… Чи він у “Купідоні” щось презентував… 2000ні десь. Після Помаранчевої революції. Цей період. Але для себе я відкрила Жадана раніше. Його поезія чудова. У мене є друзі, які читають його блискуче. Для мене (як кінематографіста) насамперед цікавий автор і його твори як можливість ігрового втілення. І першим таким ігровим моментом, який виник у голові, був “Депеш Мод”. Я давно говорила, що це варто екранізувати. Найперше, це Харків, який цікавий для українського візуального, ігрового контенту та кінематографічного простору. Мені здається, що для молоді може вийти яскрава і динамічна візія. Справді, може бути дуже культова історія.
— До речі, відразу питання про Харків. Сергій Жадан у багатьох інтерв’ю говорить, що Харків для нього — своєрідна мекка. Як Вам здається, людина зі сходу може бути реальним патріотом? Бо не всі люди там є такими…
— Нічого дивного. Поперше, я не дивуюся, що у нас на крайньому сході існують такі харизматичні особистості всупереч сталому, пострадянському уявленню про зрусифікований регіон. Усе відбувається не завдяки, а всупереч. Я думаю, що та унікальність Сергія має стосунок до його роду, можливо, бабусь, дідусів, якась стала традиція, плюс винятковий автентичний розум, його самоосвіта і пошук. Митець звичайно відштовхується від думки “я в просторі”, “я в космосі”, але “хто ж я, звідки”. І це “хто я, звідки” дає абсолютно чітку основу. Щоб розчинитися в загальному світовому, передусім треба стати кимось, зрозуміти себе. Я не вірю у “мистецтво поза політикою”, “митець — космополіт”. Космополітом може бути Ісус Христос, пройшовши від глибокого патріотизму, зрозумівши й усвідомивши проблеми людства. Я не вважаю, що Юрій Андрухович регіональний патріот, він видається на всю Україну. Наприклад, “Московіада” — найбільш патріотичний твір про Москву того періоду, якого ми не знаємо. І вся “здорова” (адекватна) частина росіян мала десь зародки усвідомлення про ті події, які вже починали формуватися в літературних історіях. Тому, мені здається, тут питання скорше саморозвитку, самоаналітики, критичного хорошого мислення, а також постійного питання “хто я і звідки, “чиїх буду”. Інший приклад, — Олена Теліга — з російськомовної родини, а сформувалась всупереч. У якийсь момент щось таке відбувається у свідомості людини, що змушує її вставати. А далі вона вже просто зміцнює хребет на цих позиціях.
— Зараз почали масово знімати саме українське кіно. Як Ви ставитесь до екранізацій сучасної літератури?
— Добре, що ми таким чином почали популяризувати наше надбання. Я дуже рада, що є “Дике поле” за “Ворошиловградом” Сергія Жадана. Звичайно, кіно не може містити усі титли, що вписано в романі. Через “Дике поле” з десяти голів, які взагалі не чули прізвище Жадан, дві та й візьмуть ту книгу чи звернуться до інших його творів, які є не менш вартісними.
На жаль, відеоряд сильніший, він програмує. Тому варто спочатку читати книгу як першоджерело. Слава Богу, може бути декілька, навіть безліч, трактувань однієї і тієї ж історії. Наприклад, ми знаємо кілька екранізацій творів В. Шекспіра, Л. Толстого тощо.
Мені б хотілося, щоб зняли “Дванадцять обручів” Юрія Андруховича. Це прекрасний детективний трилер із хорошим підґрунтям психологізму. Там достатньо матеріалу. Існує безліч творів сучасної української літератури, які варто виводити на кіноекран. Наприклад, Оксани Забужко “Музей покинутих секретів”. На екранізацію проситься все: від телесеріалів, яких у нас бракує, до кіно (мелодрами, драми, детективи). У нас багато чудових письменниць — Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Міла Іванцова, що можуть заповнити цю нішу. Наші господині охоче дивитимуться це по телевізору. Можна зробити цікаво, класно, заплутано та з інтригою.
— Тим більш, нічого не треба вигадувати…
— Не треба. Потрібно просто вникнути в те, що відбувається на книжковому ринку, взяти хороших сценаристів для співпраці з авторами і створити якусь історію. Заповнювати поступово телевізійну сітку. Відтак, популяризуючи наших письменників, створювати власну матрицю для самоідентифікації народу в країні. Має бути державна програма популяризації української культури: літератури, театру, кіно. Якщо перші особи будуть читати наш андеграунд (новітні письменники — О. Л., М. Ш.), то все розвиватиметься. Політична еліта повинна подавати приклад. На “Дике поле” ще прийшли… Здається, був тодішній прем’єр. Хотілося б бачити на таких амбітних проєктах можновладців. Політичній еліті варто приходити не лише на “червону доріжку”, а перебувати на допрем’єрних і прем’єрних показах (прийти в якийсь день на сеанс, приватно, з родиною чи самому). Вони повинні знати і розуміти, якою країною вони зараз рулять, які культурні потреби на часі. Іноді навіть досить молоді бізнеспредставники менеджерського складу більш “просунуті” у світових здобутках, більше знають японську класику, аніж свою. І це катастрофа. У японця може виникнути питання: а що ви можете мені порекомендувати?.. Тут неможливо без просякнутості культурним простором.
Ми (мається на увазі культурна еліта — О. Л., М. Ш.) можемо записати на місцях “відосики”, начитати українську поезію. От я зараз Лесю Українку буду начитувати, бо фільм по Лесі Українці. Ми можемо допомогти. Ми всі один одного знаємо. Це “постріли”, які не дають забути.
Дивіться, як складається історія. Рухаючись, розвиваючись, андеграунд, еліта культурна не завжди зрозумілі пересічним громадянам. У всі часи автори нових реформ, стилів, жанрів були не зрозумілі для більшості. Це нормально. Так має бути… Бо більшість займається своїми безпосередніми справами. Завдання політичної та бізнесової еліти впроваджувати передові технології у галузі культури, перш ніж до цього дозріє все суспільство. Моцарт і Бах би не відбулися, якби еліта, яка створює, фінансує, не повірила і не підтримала їхні задуми. Адже суспільство було ще не готове до цих звуків.
До того ж ми бачимо виклики екологічні. Світова спільнота збільшується. Великий приріст населення і зменшення ореола природи — флори і фауни — за рахунок зміни клімату. Ми не можемо цього уникати. Що ж буде далі? Які спільноти зможуть пройти шляхи випробувань? Ті, що сильні. А сильні — це ті, хто зможуть знаходити рішення, брати відповідальність. Держава не зможе всіх врятувати. Інститут держави, можливо, взагалі втратить сенс через двадцять років. Можуть виникнути анклави, тимчасові союзи, корпорації. Я не знаю… Все розмивається… Ми бачимо, з якою швидкістю нівелюються інституції. Існує подвійність, іде розчарування, росте популізм, споживач хоче готовий інформаційний продукт, не хоче пропускати через себе. А що буде далі?.. Головне не перетворитися на токсичні спільноти, де не розуміють важливості об’єднання еліт навколо креативного класу, який дає зміст, дає винаходи. Це наука, спорт, мистецтво. Я вірю, що гончар, який робить гарні вироби, має більше перспектив, ніж той, хто просто працює на заводі. Бо він творить штучну неповторну історію. Коли існує моноліт з тих, хто творить, і тих, хто створює умови, впроваджує, популяризує, суспільство обов’язково почне підтягуватися до їхнього рівня. Таким чином формується інтелектуальний громадянин.
Зокрема, попри критику “Забороненого” щодо художніх претензій, він — вартий уваги. Мій син так відкрив для себе постать Василя Стуса. Прекрасно, що гурт “Без обмежень” записав саундтрек до фільму, який став хітом. Орест (син І. В. — О. Л., М. Ш.) дивиться їхній кліп з ранку до ночі. Він навіть вивчив два вірша.
Тож вимагати, щоб фільм абсолютно влаштував і істориків, і кінематографістів, мав мистецьку якість, майже не реально. Будуть ще фільми. Головне — торкатися цих історичних і культурних постатей. Кожен продукт працює на свою категорію. Наприклад, “Щоденники Симона Петлюри”. Фільм спрацював як просвітницька місія в головах середнього та старшого покоління на сході та півдні, які малювали з нього якогось монстра. Проте “Леся і Рома” зайшли в історію української кінематографії, тому що вони — перший українськомовний сітком. Було би таких тридцять, нічого би не сталося. Але їх має бути тридцять, навіть п’ятдесят. Своїх, тобто українськомовних. Але як мистецький контент у мистецьку спадщину вони не зайдуть. А от картини, які мають фестивальну історію, відзначені, вони будуть підвищувати планку для наступних творців. Це нормально. Важливий ріст фахівців. Важливо комусь передавати нове для розвитку. Оце проблема. Тут має працювати державна політика. Має вироблятися культурна стратегія “не розбазарювання мислення” (критичного мислення) та співтворення. В кіно глядачі також виступають співтворцями, бо аналізують і критикують, а відтак, — насичують свій організм емоціями…
— Зараз влаштовують дуже багато творчих вечорів, наприклад, вечір пам’яті І. Світличного. Але прикро, що так мало молоді їх відвідує.
— Популяризація елітою таких заходів залучить і молодь. Це приклад вчинків медійної особистості — політика, спортсмена тощо. Розуміємо, що вони не можуть робити це щоразу, приходити на кожну прем’єру, але два рази на рік можуть піти і підтримати письменника або влаштувати художні читання творів, як, наприклад, Хливнюк читав Лесю Українку.
— Відомі проєкти, коли актори читають українську поезію (Лесю Українку, Майка Йогансена тощо). Це потрібно продовжувати?
— Так, у таких проєктах залучено багато акторів. Це те, що не дозволяє канути в безодню. Таке певне “переливання крові” має відбуватися за підтримки держави. Повинно бути розуміння, що культура — це не менш важливий стратегічний напрям, ніж економіка. Вона не може підтримуватися за залишковим принципом.

Розмовляли Олена ЛЯШЕНКО
та Марина ШТОЛЬКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment