Незнана гордість України

Слово про Надію Сомко

Олена ЛЕОНТОВИЧ,
член НСПУ
В одному з попередніх чисел “Слова Просвіти” розповідалося про шедевр української художниці Надії Сомко (1916—1989) в жанрі баталістики “Бій під Конотопом”. Слушно познайомити українців і з життєвим та творчим шляхом автора.

Надія Сомко народилася 15 січня 1916 року в Конотопі в родині, що упродовж століть зберігала дух козацтва і пращури якої належали до козацької старшини.
Оточена історичними назвами міст (Конотоп, Батурин, Новгород-Сіверський, Путивль, Чернігів), дівчинка вслухалась у перекази старших про звитяжне минуле, роздивлялася історичну конкретику в музеї (козацька зброя, одяг тих часів і навіть крісло гетьмана Мазепи), всотувала традиції і звичаї родини, милувалася ошатним вбранням батьківської оселі: яскравими чернігівськими плахтами, килимами, вишиванками, рушниками, буянням квітів у саду, мальовничою природою (недарма багато років потому згадувала Надія: “Перші мої дитячі враження, що залишилися на все життя, — це розкішні квіти і яскраве сонце”). А ще дівчинка була оточена морем українських пісень і мелодій, які чула змалечку, зокрема й у виконанні капели бандуристів, заснованої дядьком Василем Коломійцем, і поезій другого — Павла Коломійця, талановитого поета… Як все це впливало на дитячу душу і формувало світогляд майбутньої художниці!
Навчаючись у школі і вже відчувши потяг до малювання, вона відвідувала художню студію і отримувала свої перші нагороди, ілюструючи твори Гоголя і Нечуя-Левицького і створивши панораму “Кам’яний вік”. А її картину “Ярмарок” на виставці студійців навіть придбав Чернігівський історичний музей.
Надія Сомко опановувала таїни майстерності у Харківському та Київському художніх інститутах, студіюючи малярство і архітектуру під дбайливим оком видатних професорів П. Бурачека, В. Кричевського, К. Жукова, І. Грабовського та інших. Вона накопичувала знання, формувала естетичні смаки. Подорожуючи влітку Україною, змальовувала старовинні церкви української архітектури, селянські хати та їхню оздобу.
Водночас совіцький тоталітарний режим накладав на вразливу душу гнітючі враження, незагойні рани: трагічна загибель дядька Павла Коломійця, Голодомор і винищення селянства, жорстокі репресії і розстріл цвіту української культури…
Тому, переживши з чоловіком, Сергієм Макаренком, теж художником (побралися вони перед війною), німецьку окупацію в Конотопі, вони прийняли непросте рішення: виїхати з маленьким сином у невідомість еміграції.
В Італії Надія Сомко виконувала замовлення грецьких церков, малювала ікони, в Югославії оформлювала сербську церкву, займалася станковим живописом. Дві виставки молодої художниці помітили в мистецькому житті Італії. Далі скитальський шлях привів до Аргентини. Там вона вступає в Аргентинське об’єднання художників, працює в різних жанрах, виставляється, спілкується з Віктором Цимбалом, безумовно, знайомиться з його творчим обвинуваченням і дивом “1933”, створеним ще 1934 року, що мав великий резонанс, та іншими полотнами. Її картини прикрашають музеї Буенос-Айреса, приватні колекції. Та брак рідного мистецького оточення і творчого спілкування спонукає 1960 року переїхати до США (до речі, і Віктор Цимбал того ж року попрямував до Штатів), де в той час зібралася велика українська громада літераторів, художників та науковців, центри української культури.
Творчість її набуває нового звучання, енергетики. Вона бере участь у виставках у Нью-Йорку, Філадельфії, Бостоні, Клівленді, Чикаго, Детройті, вступає до Об’єднання українських митців, бере участь у конкурсі проєктів пам’ятників Тарасові Шевченку у Вашингтоні і Буенос-Айресі. Талант архітектора розкрився в Надії Сомко в проєктуванні православної автокефальної церкви Св. Апостолів Петра і Павла в стилі козацького бароко на оселі “Верховина”. Це унікальний випадок за всю історію релігійного зодчества проєктування Божого храму жінкою!
Надія Сомко залишила вагомий творчий спадок. Працювала і в живопису, і у скульптурі, і в архітектурі. Вона віддала належне пейзажам (серед них “Ліс”, “Озеро”, “Ріка Гудзон зимою”, “Захід сонця”, “Краєвид” та ін.), натюрмортам і своїм улюбленим квітам (“Гладіоли”, “Троянди”, “Жоржини”, “Жовті хризантеми”, “Бузок”, “Гвоздики”, “Гліцинії” та ін.). Її творчість надихала Україна, бо вона панувала в її думках, за нею тужила її душа, до неї вона стриміла. Тому і є в доробку художниці й “Лісова пісня” Лесі Українки з драматичним трактуванням образу Мавки, і композиція, присвячена материнству (“Мати), і портрет української красуні в народному строї (“Великдень”).
У творчості Надії Сомко присутня й американська тематика, втілена в живопису “Слава переможцям”, присвячена перемозі американської революції 1776 р., портретні композиції відомих акторів українського походження Джека Пеленса (Палагнюка) і Майкла Мазуркі (Мазуренка), американського Джана Вейна, і в скульптурі (“Лови на мустангів” та ін.)
На 1960-ті роки припадає особливий розквіт творчої енергії Надії Сомко (ніби накопиченої за все попереднє життя), який можна порівняти лише з вибухом. Її душу, думки заполонила історія далекої Батьківщини часів Київської Русі і звитяжної боротьби за визволення України ХVІІ століття. В ній ніби акумулювалися всі почування тих епох і дали сили на звершення найвищих задумів. Так з’явилася серія епічних полотен “Князь Олег під Царгородом”, “Іду на ви”, “Хрещення Руси-України”, “Свято в древньому Києві”, “Сватання Анни Ярославни” та інші). Але особливий творчий злет відбувся, коли художниця звернулася до героїчних сторінок історії України і в ній прокинувся талант баталіста, яким можуть захоплюватися всі баталісти-чоловіки світу! Їм передували наче прелюдія картини “В’їзд Богдана Хмельницького в Київ” та “Іван Мазепа в Св. Софії в Києві”. Вслід за ними художниця здивувала світ унікальними полотнами “Бій князя Ігоря з половцями”, “Оборона святині”, “Наступ”, “Атака”, “Богун”, “Перемога гетьмана Виговського” та ін.). І серед них невмирущим вогнем сяє полотно “Конотопський бій”!
Мистецтвознавці відзначали притаманний її полотнам “надзвичайний динамізм, блискучу композицію й багатство барв”.
Але Надії Сомко ніби мало було живопису, і вона звернулася до скульптури. В її трепетних, але міцних руках ожили композиції “Богдан Хмельницький”, “Запорожці”, “Перемога”, “Тарас Бульба”, “Козак Мамай”, “Козак на коні”, “Прощання”, а також “Князь Олег”, “Бій князя Святослава з хозарами”, “Князь Ігор” та ін.
І все це сталося в одне десятиліття! Надія Сомко щедро збагатила українську мистецьку скарбницю завдяки поєднанню досконалої техніки, кипучого темпераменту, української живописної школи, високого патріотизму.
Мисткиня жила з Батьківщиною в душі, надихалася нею і творила для України.
Гордість українського мистецтва повинна стати знаною.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment