Про молодість, зрілість і старість

Едуард ОВЧАРЕНКО
Київська академічна майстерня театрального мистецтва “Сузір’я” запросила на нову виставу “Три високі жінки” за трагіфарсом Едварда Олбі. Це історія про анатомію тимчасової тканини людського життя. Поєднання в одне ціле молодості, зрілості і старості. Розмірковування про минуле життя, свідомість та про суперечності, які закладені в одній людині.

Режисер-постановник та сценограф — заслужена артистка України Тетяна Аркушенко. Багато років пані Тетяна працювала в Росії. І нині її вистави грають російські театри. А вісім років тому вона повернулася на свою Батьківщину. Відтоді активно співпрацює з українськими театрами.
Незабаром після повернення в Україну на Камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка поставила п’єсу Теннессі Вільямса “Скляний звіринець”, в якій головну роль виконує народна артистка України Ірина Дорошенко. Добро на постановку “Скляного звіринця” дав народний артист України Богдан Ступка, який тоді був художнім керівником театру. Багато років популярною у киян була її вистава “Леттіс і Лавідж” за п’єсою Пітера Шеффера у театрі “Сузір’я”. Для Київського драматичного театру “Браво” режисерка поставила “Танці на валізах” (в основі вистави — твір Річарда Баєра). Однією з нових робіт стала постановка вистави “Клуб самотніх сердець” Айвона Менчелла в Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької (м. Львів).
Уже багато років Тетяна Аркушенко тяжіє до американської драматургії, яка, на її думку, недостатньо представлена на українській сцені. Отож слово пані Тетяні:
— Дуже люблю творчість Едварда Олбі. Особливо його п’єсу “Три високі жінки”. Колись давно побачила виставу за його твором “Вдова Вірджинія Вульф”. Такі вистави не для широкого перегляду, вони інтелектуальні, про глибинні психологічні речі. Вважаю, у театрі потрібно не тільки сміятися, інколи слід подумати й попереживати.
Дуже вдячна художньому керівнику Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я” народному артисту України Олексію Кужельному. Він і його театр дають можливість режисерам поставити саме те, чого вони прагнуть. Те, чого б, можливо, ніколи не змогли у репертуарному театрі, тому що там є свої плани, комерційні ідеї. А тут можна використовувати суто творчі мотиви. Він дав можливість зібратися творчим людям і робити те, що вважають за потрібне.
У театрі своєрідна сцена, до якої треба прилаштуватися. І саме Олбі лягає на цю модерну атмосферу.
Творчість Олбі подібна до творчості Теннессі Вільямса. Все в їхніх п’єсах дуже особисте. Тут ми бачимо художнє узагальнення, аналіз і філософське осмислення життя і найціннішого у житті.
Одну з ролей виконує прекрасна актриса Людмила Шпиталева. Свого часу вона була зіркою Київського театру на Подолі, грала в інших театрах. Нині, на жаль, не дуже задіяна. Думаю, ця складна роль — саме її.
Заслужена артистка України Тетяна Олексенко-Жирко — одна з провідних акторок Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Зіграла багато ролей, її добре знає український глядач.
Марія Івашечкіна — моя студентка, випускниця Київської муніципальної академії естрадно-циркового мистецтва. Нині закінчує продюсерський факультет.
Сценографічне рішення підказали Олексій Кужельний та художниця Тетяна Зіміна.
Зараз стало дуже модно переробляти драматургів. А мені здається, треба йти за такими авторами, як Олбі, Чехов, Вільямс, намагатися зрозуміти їх. Думаю — нам це вдалося.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment