Анна МУКАН,
прес-центр Інституту філології
Фото Юлії КУЗЬМЕНКО
В Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся міжнародний круглий стіл на тему “Війни і конфлікти як проблема сучасної цивілізації — рефлексії та культурний контекст”. Захід організував Інститут філології спільно з Зеленогурським університетом, Інститутом польської філології та Польсько-українським центром гуманітарних досліджень. Доповіді учасників мали міждисциплінарний характер і стосувалися рефлексій війни не лише в літературному дискурсі, а й у сферах віртуальної реальності, фотографії, театру, філософії, історії, психології.
“Незважаючи на цивілізаційний поступ, ми маємо чимало гарячих точок на мапі світу. Війни входять у наш розум, проникають у культурний простір, стають його складовою”, — відкрила круглий стіл Наталія Салтовська, доцент кафедри фольклористики Інституту філології. Рефлексії на воєнні події можемо спостерігати щонайменше у трьох площинах. Це народна творчість, авторська літературна інтерпретація та меморат — особливий тип нарації, те, що фіксує пам’ять учасників і очевидців бойових дій.
Виступ Богдана Троха, доктора габілітованого, професора Зеленогурського університету, стосувався трансформації значення карткових і відеоігр, створених за мотивами російсько-української війни. “Настільна гра вже не є просто розвагою. Сьогодні гра розкриває очі гравця на реальність, спонукає мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки в подіях”, — переконаний науковець. Доповідач для прикладу взяв три гри, пов’язані з подіями Євромайдану, Революції гідності та окупації Донецька. Відео і карткові продукти розроблені в Польщі та Бельгії. Основний посил розробників ігр — незаангажовано показати конфлікт двох ворогуючих сторін (Росії та України). У цих іграх немає переможців у традиційному сенсі. Наприклад, у кінці відеогри “Battle for Donetsk” (LuGosStudios) з’являються слова: “Гру закінчено. Ви виграли битву, але програли гру. Багато цивільних було вбито” (пер. з англ.) Гра з площини розважальної переміщається у площину інформаційну. “Людина , що грає у ці ігри, має обмежені знання про реальність, у якій живуть учасники протистоянь на екрані, але вона розуміє моральну сторону їхнього конфлікту”, — переконаний Богдан Троха. Цей продукт розважальної індустрії має всі шанси розвінчати стереотипи щодо українців, які склалися у багатьох країнах завдяки заангажованій внутрішній політиці. Сучасний світ приніс людству зміни не лише у веденні війни (гібридний вид). Трансформації зазнала й культурна сфера життя суспільства. Традиційні канали зв’язку з реципієнтами потроху втрачають свою актуальність. Арсенал засобів впливу на аудиторію розширюється завдяки, зокрема, й іграм. Тому класична книга “Homo Ludens” (Людина, що грається) Йогана Гейзинги сьогодні знову стає актуальною, а поп-культура продукує нові способи пізнання дійсності нарівні з традиційними видами мистецтва. “Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною поп-культури”, — підсумував Богдан Троха.
Про циклічність часу й історію війн як вічної боротьби двох людських принципів — егоїзму та альтруїзму йшлося у доповіді Олени Поліщук, доктора філософських наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка. “Коли прийде Армагеддон чи апокаліпсис, ми можемо його не помітити, бо в цей час будемо жити”, — переконана науковець з огляду на те, що історія людства — це історія війн. Будь-яка війна спонукає людину повернутися до свого природного стану, інстинкту завойовника. На заваді цьому стає таке цивілізаційне надбання, як альтруїзм, милосердя. Конфлікт цих двох принципів лежить в корені будь-якої боротьби й визначає її результат. На прикладі новели Олександра Довженка “Маки” Олена Поліщук проаналізувала одну з перших літературних спроб осмислити Другу світову війну в українській літературі.
Про літературу екстремального досвіду підготувала виступ Марина Рябченко, кандидат філологічних наук, співробітник Інституту філології. Доповідачка з початку війни на сході України брала активну участь у волонтерському русі, допомагала реабілітації поранених воїнів. Тому тему війни вона досліджує не лише як філолог, а й як очевидець. Марина Рябченко аналізує твори чотирьох сучасних українських авторів, які перебували в російському полоні (Г. Афанасьєв, В. Макєєв, А. Бессараб, С. Захаров). Це художньо оброблені рефлексії особистого “табірного” досвіду чотирьох людей. Кожна з них є важливим документом доби в літературному сегменті.
Загалом у роботі круглого столу взяло участь понад двадцять науковців. Теми їхніх доповідей демонструють масштаб охоплення однієї із найбільших проблем сучасної цивілізації — війн і збройних конфліктів. Міждисциплінарний характер виступів свідчить про нагальність рефлексії історичних подій різними когнітивними способами.
