Сповідь Михайла Захаревича

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Колектив Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка запросив на Камерну сцену ім. Сергія Данченка, де відбулася презентація видань, присвячених 100-річчю театру.

Серед представлених книжок — дослідження Ганни Веселовської “Більше, ніж театр: 2001—2012”, в якому розповідається про період діяльності театру, коли художнім керівником був Богдан Ступка; альбом театральних робіт відомого фотохудожника Віктора Марущенка “Франківці. Миттєвості”, в якому зібрано ексклюзивні світлини, зняті у 1970—2019 роках; художній альбом “Сценографія. Пошуки власної естетики 1920—2020”, присвячений сценографам, які працювали в театрі ім. Івана Франка; чотиритомне видання “Альманах прем’єр”, що презентує вистави театру 2016—2019 років. Особливу увагу багатьох театралів привернула книжка Михайла Захаревича “Щоденники директора театру”.
Ця книжка виникла зі щоденникових записів, пов’язаних з роботою автора на посаді генерального директора Національного театру ім. І. Франка. Спочатку, день за днем, у цьому щоденнику фіксувалася поточна робота театру: нові вистави, гастролі, зміни у репертуарі й творчому складі, ювілеї, зустрічі, прощання. Згодом, з відстані часу, події осмислювалися краще та втілювалися у статті й інтерв’ю, в яких фіксувалося найсуттєвіше в діяльності театру.
А найважливішим на різних етапах історії театру ставали питання то про фінансування і заробляння грошей, то сучасного театру і режисури, то оновлення трупи і ставлення до закладеної фундаторами театру традиції та його історії. Так утворився літопис, який — у тексті й поза ним — розповідає про повсякденні турботи директора, про те, чим жив театр упродовж останніх десятиліть, про славетних майстрів, про минуле колективу.
Появою книжки автор завдячує театру, який вважає найкращим у світі, в якому прожив понад чверть століття. Неоціненну допомогу в реалізації авторського задуму надав друг театру — фотограф-художник Віктор Марущенко, чиї світлини допоможуть читачеві відтворити в пам’яті улюблені вистави, авторів, режисерів, художників і тих, кого глядач бачив лише зрідка — працівників виробничих цехів, адміністраторів, усіх тих, хто на сцені і за лаштунками створював і створює мистецтво франківців.
— Маю честь презентувати неймовірну річ — “Щоденники директора театру”. Коли я їх вперше прочитала, була неймовірно вражена ніжністю до нашого театру, — зізналася завідувачка літературно-драматичної частини театру Наталія Пономаренко. — Це книжка Михайла Васильовича Захаревича, який прийшов у театр у дуже складний період — 90-ті роки. Тоді треба було зробити все, аби театр вижив.
Він перший в Україні розпочав спів­працю з меценатами і спонсорами, створив опікунську раду. Саме це дало можливість повернути до театру Ольгу Кусенко, Нонну Копержинську, Володимира Дальського, Аркадія Гашинського. М. Захаревич —людина театру, сам актор.
Щоденник — річ інтимна. І не кожен може винести свої сумніви, проблеми, роздуми на широкий загал. Ми це зробили. Маємо літопис театру з 1992 року до сьогодні. Це своєрідна сповідь про людей і про вистави.
Особливим щемом сповнені сторінки про Сергія Данченка, творчого побратима, з яким вони у складні 90-ті оберігали цей театр. Тоді ще не знали популярного нині слова — євроінтеграція. А театр виїздив до Європи, працював з різними європейськими інституціями. Як це виходило, я не знаю. Але ми виїжджали до Австрії, Німеччини, Польщі, ставили спільні постановки.
По понеділках у нас проводили читання сучасної української драматургії. Завдяки Михайлу Васильовичу банк “Надра” допоміг випустити збірку сучасних українських п’єс. На той час це було диво-дивовижне. А присвятив свою книжку автор матері…
Присутні на презентації мали змогу переглянути невеликий фільм про те, як створювався цей видавничий проєкт. Директор видавництва “Антиквар” Ганна Шерман розповіла про роботу над книжками, виданими до ювілею театру. Подякувала всім, хто долучився до цієї справи: фотохудожнику Віктору Марущенку, театрознавцям Віталію Жежері і Валерію Гайдабурі, дизайнеру Вадиму Феліку, піар-менеджеру театру Анастасії Коржовій, головному художнику театру Андрію Олександровичу-Дочевському та багатьом іншим.
Валерій Гайдабура запропонував долучити до святкування ювілею український театр діаспори. Цей театр, на його переконання, залишив глибокий слід у Канаді, США та Німеччині. Також пан Валерій передав франківцям вітання від 95-літнього Юрія Гнатовича Юри, який гордий за свого батька, що стояв біля витоків цього театру.
— Мені Господь послав велике щастя, провінційною молодою актрисою я потрапила до театру Франка, — наголосила народна артистка України Галина Яблонська. — Працювала тут зі сподвижниками Леся Курбаса — Бучмою, Балабаном, Крушельницьким, Скляренком. Молодь, яка потрапила до цих режисерів, опосередковано отримувала від них настанови самого Леся Курбаса. Ми говоримо, що треба йти до європейського театру. А насправді європейський театр починався тут, в Україні. У мене були і злети, і падіння, але кожне падіння — це трамплін перед новим злетом.
Народна артистка України Лариса Кадирова прочитала вірші Ліни Костенко, а доктор мистецтвознавства Ганна Веселовська розповіла, як створювала книжку “Більше, ніж театр: 2001—2012”.
Про заплановані ювілейні заходи розповів генеральний директор-художній керівник театру, народний артист України Михайло Захаревич. Серед них — зйомки повнометражного фільму, проведення фестивалю національних театрів Європи, до участі в якому хочуть запросити десять провідних європейських театрів. Держава поки не допомагає у здійсненні цих проєктів, отож доводиться шукати спонсорів.
— Щасливий, що працюю на посаді керівника театру 28 років, — зізнався Михайло Васильович. — Це був доволі непростий час. Пишаюся, що за цей час тут поставили 250 вистав. Це величезний досвід.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment