Українська драма у Франції

Едуард ОВЧАРЕНКО
Сучасний український драматург Неда Неждана нещодавно побувала у Франції, де долучилася до кількох проєктів, що сприяють поглибленню українсько-французьких культурних зв’язків.

Про творчість письменниці більшою чи меншою мірою вже знають принаймні у 20 країнах. Іноді це були постановки п’єс у театрах, іноді публікації, участь у міжнародних конкурсах та фестивалях. Серед знакових подій останніх років — по дві постановки в Туреччині та Австралії, сценічне читання однієї з п’єс, присвяченої російсько-українській війні, у Португалії. Ця п’єса — “Загублені в тумані” — здобула перемогу на конкурсі “Коронація слова”, однак досі не поставлена в жодному українському театрі.
— У Франції нещодавно відбулося дві дуже важливі для української драматургії і України загалом події, — розповідає Неда Неждана. — Це перша повнометражна прем’єра французькою мовою п’єси “Майдан Інферно” (це перше втілення української п’єси французькою мовою у Франції. Досі була лише постановка Володимира Винниченка 1940 року, але вона була українською мовою в діаспорному театрі).
Це моя п’єса про Майдан, яку писала переважно у Франції, а ще подорожуючи Європою: під час бієнале “Нові Європейські П’єси” у Вісбадені (Німеччина), Генеральної Асамблеї Євродрами в Пріштні (Косово) та в Македонії. Зміст у неї український, а контекст — міжнародний.
П’єсу спершу опубліковано у Франції. Перше сценічне читання на фестивалі “Європа театрів” відбулося у Парижі, а потім ескізна вистава (представлений не весь твір, а його дайджест) на Міжнародному фестивалі політичного театру “Етранж Етранжи” в Ліоні два роки тому.
Після цього режисер сценічної версії Клеман Перетятко шукав можливостей і партнерів, аби поставити повнометражну виставу. Одним із них став Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. А перша презентація проєкту відбулася в рамках міжнародної конференції, присвяченої Революції гідності в Центрі Курбаса.
Аби зануритись в український контекст, французькі актори Амандін Венсон і Антоні Льєбо відвідували Музей Майдану, спілкувалися з учасниками протестів, аби краще зрозуміти ті події. До них приєднався і Сімон Жуанно.
Після цього був проміжний показ у Ніцці (40 хвилин). Якщо ліонська вистава була суто драматична з мандрівкою по різних приміщеннях театру, то ця відбувалася вже на сцені. Але вона була наполовину драматична, наполовину — маріонеткова. Тобто, актори грали на сцені разом з маріонетками.
Перша версія маріонеток була більш реалістичною. Тобто, обличчя маріонеток шукали серед протестувальників. А потім вирішили відмовитися від цього. На першому показі зробили порожні обличчя і зрозуміли, що це краще. Адже дозволяє глядачам уявити себе на місці того чи того персонажа. В результаті ж виникла третя версія цих маріонеток з обличчями, подібними до українських ляльок-мотанок. Клеман Перетятко надихнувся з одного боку ідеєю з абстрактними обличчями, а з іншого — українським вертепом, бо п’єса була написана подібно до вуличної містерії, де є інтермедії, можливість використання маріонеток і масок.
Прем’єра вистави відбулася на найбільшому світовому фестивалі театрів маріонеток у Шарлевіль-Мезьєрі (Франція). До речі, поняття маріонеток для французів ширше ніж для українців — так вони називають будь-які предмети, використані у театрі як персонажі (тіні, ляльки і власне маріонетки).
Вистава стала спільною продукцією фестивалю і ліонської театральної компанії “Колапс”. Її показали в основній номінації на великій сцені, а це важливо для рейтингу вистави. Цікавою була реакція глядачів і професійних спільнот. Її позиціонували з недавніми протестами “жовтих жилетів” у Франції. Тобто, ця тема стала ближчою для французів, ніж тоді, коли відбувався Майдан. З іншого боку — це дало поштовх до більшої уваги до України, зацікавленості українською революцією, загалом ситуацією в нашій державі. Починається вистава кривавою суботою, тобто переходом Євромайдану у, власне, Майдан. Фінал відкритий — це напад Росії на Україну.
Режисер запропонував потрійний світ — маріонеток, де відбуваються реальні події, світ масок, подібних до аватарок фейсбуку, а також внутрішні монологи головної героїні й героя в комі, в якій він опинився внаслідок нападу беркутівців. Ці думки показують актори віч-на-віч без масок і маріонеток.
Така потрійна ієрархія створює цікаве візуальне рішення. Якщо самі маріонетки дуже тендітні, чим підкреслюється крихкість людського життя, то декорації були з залізної арматури, що уособлювало жорстокість тоталітарної системи.
Друга важлива подія — видання французькою антології українських п’єс “Від Чорнобиля до Криму” вперше в історії двох країн. Серед авторів — Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Олександр Вітер, Павло Ар’є, Олег Миколайчук, Анна Багряна, є й моя п’єса “Заблукані втікачі”. Також у перекладі з кримськотатарської мови п’єса “Арзи, татарська легенда” Ріната Бекташева з окупованого Криму. До антології увійшла і перекладена з російської п’єса Дмитра Тернового “Деталізація”, в якій передбачено Майдан.
Крім презентації власне драматургії, ми з упорядником і директором Домініком Долм’є хотіли представити і саму Україну, про яку, на жаль, дуже мало знають у Європі. Тому добирали твори про нашу історію і сучасність: про Чорнобиль, Майдан, визвольні змагання українців під час Першої і Другої світових воєн, час перемін. Це різні стилі, різні формати. Масштабна, багатонаселена п’єса Сергія Жадана “Гімн демократичної молоді” і моноп’єса Олега Миколайчука про проблему аборту “Дикий мед у рік чорного півня”. Це реалістичні й напівдокументальні п’єси, а також віртуальні й фентезі. Намагалися показати різну Україну.
Антологію було представлено в Українському культурному центрі в Парижі, який став партнером презентації. А видавництво “Еспас д’ен Інстан”, яке спочатку видало “Майдан Інферно”, тепер виступило ініціатором антології.
Цей проєкт підтримала лише французька сторона. Ми зверталися до багатьох інституцій в Україні — Міністерств культури і закордонних справ, різних фондів, але не отримали відгуку. Натомість допомогли “Національний центр книги Франції” і частково Міжнародний конкурс театральних авторів у Ліоні, бо три автори книги – серед його переможців.
Ця презентація і моя участь у фестивалі відбулися завдяки підтримці фонду і-Портунус, він же сприяв поїздці Клемана Перетятка в Україну. Хочеться, аби й українська сторона підтримувала такі починання, бо це надзвичайно важливо для іміджу нашої країни. Драматургія — це не лише обличчя українського театру, а й маска, яка може допомогти іноземцям відчути себе в ролі українців. Ті ж французькі актори, які були на сцені в українських вишиванках, говорили тексти, що звучали на Майдані, — змогли це відчути і зрозуміти більшою мірою, ніж у документалістиці, і донести до своєї публіки.
В Україні були лише сценічні читання п’єси “Майдан Інферно”, а також одна ескізна студентська вистава. У планах постановка режисером Анатолієм Левченком у Донецькому обласному драматичному театрі (м. Маріуполь).
Думаю, що українському театру сьогодні бракує осмислення цієї теми на художньому рівні, а театр повинен бути з народом, осмислювати ті проблеми і виклики, які відбуваються з нами. Інакше історія буде повторювати свої уроки.
Влітку завершила п’єсу “Час чорного сонця” — історичну притчу-фентезі. Починається вона з того, що акторові пропонують стати королем… Дія відбувається начебто в середньовічній Італії, але, власне, твір про ті відчуття, що переживаю нині. Хоча сама ідея виникла за два роки до сучасних подій.
Пишу п’єсу про підлітків. Головна героїня – біженка. Твір про те, як її не сприймають такою, якою вона є, про небезпеки, які на неї чатують.
Щойно отримала запрошення на прем’єру в Дніпро. Там поставили мою давню п’єсу “Той, що відчиняє двері”. На щастя для п’єси, але на жаль для країни, вона знову актуальна. Тішуся, що театр драми і комедії, який раніше був російськомовним, завдяки новому директору Сергію Мазаному українізується.
У планах драматургічного відділу Центру Курбаса, в якому я працюю, проєкт антології “Інша драма” — сучасних експериментальних п’єс. Також є проєкти, пов’язані з історичною, біографічною драмою, комедіями. Однак не маємо підтримки з боку держави щодо цих видань, тому знову в пошуку.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment