Віднайдення Змісту

Ганна АНТИПОВИЧ,
журналіст, член правління Полтавської обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”
Коли у тебе артроз і цейтнот, то навіть дві зупинки від дому до обласної бібліотеки ти намагатимешся проїхати маршруткою чи тролейбусом. І в результаті того неходіння вулицями рідного міста можеш багато втратити. У цьому я переконалася, коли на ділову зустріч волонтер і правозахисник Анатолій Банний запросив мене до книгарні-кав’ярні “Зміст” — навпроти театру імені Гоголя, на вулиці Небесної Сотні, 12. Я й не знала, що там ще торік запрацювала книгарня…

І ось — одне з найсвітліших вражень полтавського дня. Ця маленька книгарня-кав’ярня виявилася скарбницею найкращих українських і перекладених українською книжок — бестселерів для дорослих і дітей. “Все, пропала, ви мене розорите!” — сміялась я, притискаючи до серця “Листи в Україну” Юрія Андруховича, “Поезію Келії” Костянтина Москальця, три томи “Котів-вояків” Еріна Гантера (буде подарунок на виріст найменшому внукові) і більш ніж сімсотсторінковий томило абабагаламагівського Шерлока Голмса на подарунок одній дивовижній дівчинці-восьмикласниці, котра закохана в Шерлока та його метод і розмірковує як справжній детектив і філософ, про те, що не можна будувати теорію, не знаючи всіх фактів, інакше факти будеш підлаштовувати під теорію, а не навпаки…
Потім було авторське лате — щось непередавано прекрасне, ніжне і смачне.
Коли платила і за книжки, і за каву, то дали п’яти- і двогривневі жетони, які треба було кинути в коробочки, обравши ті благодійні проєкти, які воліла б підтримати. А проєкти такі, що не можна не підтримати: відбудова хати-музею Патріарха Мстислава Скрипника, туристичне спорядження для літнього патріотичного табору, вольєр для бездомних котів у притулку “Мокрі носи” і т. ін.
Відтепер до обласної бібліотеки я їжджу, але від неї додому ходжу, щоб зазирнути до “Змісту”. За другим заходом моя домашня книгозбірня поповнилася книгою “найкращого москаля в українській літературі” Андрія Куркова “Сірі бджоли”, де відбилися реалії російсько-української війни, а також романом бельгійської письменниці Амелі Нотомб “Подив і тремтіння” у чудовому перекладі Віктора Шовкуна.
За наступними відвідинами не могла обминути серію “Творці державного престижу”, купила книжечки про Пилипа Орлика і В’ячеслава Чорновола. Окрасою моєї домашньої книгозбірні стали також “Старовинні герби українських міст” Володимира Панченка. І — о щастя! — знайшовся на полицях “Змісту” примірник “Помирани” мого сина Тараса Антиповича, яку ніде не могла знайти, роздарувавши всі домашні запаси книги.
Авторське лате знову було втіленою ніжністю. Аж подобрішала до світу, на якийсь час забувши про “хакнутих тварин” і вату, що заворушилася, намагаючись затягти моє місто у своє болото.
До стенду з книгами та коміксами для дітей не підходила, щоб не спокушатися. Але за наступним заходом не встояла перед “Чудовим чудовиськом” Сашка Дерманського. Знову ж — подарунок найменшому внукові, хоча гадаю, що і дехто зі старших не встоїть, бо й сама збираюся прочитати цю четверту книжку талановитого дитячого письменника.
Історичний роман Юрія Коцегуба про Леонтія Христового і його побратимів-пов­станців “З Україною в серці, з шаблею в руці” буде цікавим і мені, і всім моїм родичам, бо йдеться про наші рідні краї.
Підійшла до поличок з поетичними збірками — і мов блискавкою сяйнуло: Грицько Чубай, “П’ятикнижжя”! Я читала поезії Чубая лише в журналах часів виборювання незалежності та, ясна річ, слухала у виконанні його сина Тараса, лідера гурту “Плач Єремії”. І це справжнє щастя — можливість читати Грицька Чубая щодня, як тільки цього запрагне душа. “Легенда українського безчасся”, лідер літературно-мистецького андеграунду 1970-х років залишив нам Євангеліє духовної нескореності, актуальне не лише для проминулої епохи, коли було
…все продиктовано і все перефарбовано
і удостоєно належної ціни:
за сумніви, за мислі — закатовано!
І за холуйство — вбрано в ордени!
Заповіт Чубая “з лицем одвертим твердо йти на кін” так само актуальний і сьогодні, коли українці знову мусять ставати на бій за свою Свободу.
Поет ухвалив присуд цивілізації ходячих шлунків у поемі “Вертеп”:
Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

…Затьмила голови тупі лакузоманія.
Пофіміамлять і чекають, “хто подасть”.
І душу кожен з них, неначе мантію,
Перешива по-модному “под власть”.
Наче це не про кінець 1960-х, коли писалася поема, а про смердючі виразки сьогодення — з “хакнутими тваринами”, якими маніпулюють закулісні диригенти на позірно демократичних виборах не лише в Україні, а навіть у державах, які раніше вважалися оплотом демократії; з продажними Орбанами, Земанами і Ко; з ордою вітчизняних політиків, найточнішу характеристику яким можна дати словами Тараса Шевченка: “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте”…
Але годі про них. У Грицька Чубая є простий рецепт, як поводитися зі слугами диявола:
І хоч він був і далі моїх рук,
Та я йому вліпив таки по морді!
Головне — не бути ні “лукаво глаголящим”, ні тим, що набрав у рот води.
…Якщо прийшов людиною, не каменем —
Байдужим ти не маєш права бути!
…Він залишив цей світ-вертеп таким молодим – 33-літнім, як Ісус. “П’ятикнижжя” Грицька Чубая, яке 2013 року вийшло у Видавництві Старого Лева, для багатьох читачів справді може стати Євангелією Незнищенності Українського Духу. Тож поспішайте у такі книгарні, як “Зміст”!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment