Війна і мир: глум, дійсність і застереження

В Україні розгортається новий майданний рух під гаслом “Ні капітуляції!”. Учасники круглого столу “Формулі Штайнмаєра — НІ! Формула України — ТАК!”, що відбувся 17 жовтня в Товаристві “Просвіта” ім. Тараса Шевченка (в інформагентстві “Наголос”), аналізуючи останні події, поставили собі за мету сформувати фахову експертну платформу, на якій творитиметься українська формула деокупації України. Бо так звана формула Штайнмаєра, до якої підштовхують Київ, є ніщо інше, як капітуляція. У цьому були одностайні всі учасники круглого столу: Павло МОВЧАН, голова Товариства “Просвіта”, Микола ГОЛОМША, співголова громадського форуму “Українська Альтернатива”, голова партії “Патріот”, Володимир ВАСИЛЕНКО, Надзвичайний і Повноважний посол, доктор юридичних наук, Микола СІРИЙ, кандидат юридичних наук, Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України минулих скликань, Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, доктор політичних наук, Станіслав БАТРИН, кандидат юридичних наук.

— Проблема війни і миру в Україні давно переросла в європейську, навіть більше, — сказав Павло МОВЧАН, починаючи дискусію на винесену тему, — вона є глобальною. Ще більше вона актуалізувалася після того, як до влади на хвилі невдоволення прийшла молода “Зе-команда”. Ті, хто голосував за нову владу, сподівалися, що ця тема, як і інші: соціальні, політичні, гуманітарні, — буде розв’язана так, як нас переконували з телеекранів. Але теорія профетичності, автором якої є філософ Рудольф Коен (переконував, що все вирішується на краще в майбутньому) тут не спрацьовує. Сто років тому її цинічно використали більшовики, пообіцявши народам світле майбутнє. Відкидаючи минуле, вони нав’язували нежиттєздатну модель, обіцяючи: завтра все буде прекрасно, треба тільки вирішити кілька похідних сьогодення. Що з того вийшло і яку ціну за це заплачено, ми знаємо. Щось подібне бачили напередодні останніх виборів. Щедро розсипані з телеекранів обіцянки тривалий час дезорієнтовували все українство. В результаті Україна опинилася в реальній небезпеці. З цим погоджуються всі ті, хто докладав великих зусиль для будівництва нашої держави. І сьогодні тема, яка винесена на порядок денний круглого столу, як ніколи раніше, потребує нашого глибокого і об’єктивного аналізу, спільної оцінки, більше того — конкретних висновків.
Новий майданний рух “Ні — капітуляції!”, який почав розгортатися після просочування в суспільство певної інформації про формулу Штайнмаєра, точніше було б назвати “Ні — зраді!”. Не треба приховувати те, що вже привідкрилося. Це зрада, і її треба іменувати саме так. Капітуляція — таке собі легеньке слово. Це білий прапор, який може дарувати життя переможеному рабові. Подібні гасла 100 років тому закінчилися дорогою на Сибір, голодоморами, великим горем для десятків мільйонів українців. Тому ця формула, яку подають нам як президента Німеччини, по суті, є путінською.
Микола СІРИЙ зауважив, що суспільство, попри запевнення влади, адекватно реагує на загрози, воно робить надзвичайно правильні наголоси. Так само фахове середовище, політичні сили роблять правильні наголоси, але треба не зупинятися, а шукати нові, ефективніші форми донесення до верхів голосу суспільства, який пронизаний українськими інтересами. І цей голос має потужно звучати і всередині країни, і назовні. Бо якщо узагальнити процеси, які відбуваються, то можна сказати: всі 5 років нас тягнуть від сталих принципів норм міжнародного права, від вимог Конституції в режим домовленостей і невизначеності. Суспільству пропонують сприймати думку про те, що саме на цьому, Штайнмаєровському, шляху Україна може мати успіх. Натомість успіх може бути тоді, якщо вона у своїх діях, позиціях, висловлюваннях буде максимально близькою до норм і принципів міжнародного права, і, звичайно, вимог Конституції. Наш ворог, Росія, докладає максимум зусиль, щоб перетворити окупований Донбас (сьогодні більше говоримо про Донбас, але Крим також у контексті загальної дискусії) на закритий анклав. Завдання українського суспільства робити навпаки: відкривати цей анклав, налагоджувати зв’язки з усім світом. Чим більше вдасться відкрити, тим ближчі ми будемо до розв’язання цього складного конфлікту.
Володимир ВАСИЛЕНКО при останньому слові колеги резонно зауважив: війни! Свою справедливо критичну оцінку він висловив і щодо поширеного прес-анонсу, в якому було задекларовано створення постійно діючого громадського комітету (комісії) з цієї проблеми. Володимир Васильович виступив категорично проти створення постійно діючого комітету, адже такий орган громадськість уже створила.
— Нічого тут плодити ще якісь комітети, — сказав професор і нагадав присутнім: — У жовтні було створено “Рух опору капітуляції”. Відбулися акції, організовані цим рухом під Офісом президента, і 17 жовтня пройшла масова акція, в якій узяло участь 20 тисяч осіб. На Майдані Незалежності було ухвалено документ “Не допустимо капітуляції”. Там викладено чіткі червоні лінії, за які влада не може переходити. Зараз влада докладає зусиль, щоб фрагментувати цей громадський рух, який виступає проти капітуляції. Використовуючи різні технології, намагається переконати людей, що їм треба діяти окремо чи виступати з якимись ініціативами на підтримку влади і т. ін. Це неприпустимо в наших умовах. Сьогодні вже маємо реальний і злютований рух опору капітуляції. Якщо хтось чи якась політична сила, громадська організація чи окремі громадяни України бажають висловити свою думку і приєднатися до уже створеної структури, будь ласка, вливайтеся в цей рух. Там нема жодних обмежень, жодних застережень щодо участі всіх, хто проти зради українських інтересів.
Володимир Василенко закликав усіх журналістів повідомити про створення руху “Ні — капітуляції!”. Він уже має свою електронну адресу, документи поширені в Інтернеті. Хто хоче, може туди звертатися. Первинно документ, який ухвалили на всенародному вічі, — це звернення громадськості до президента України. Його підписало дуже багато людей, відомих в українському суспільстві. Всі охочі можуть ознайомитися з цим листом і підписати його. Щодень таких підписів стає дедалі більше. Кожен із бажаючих може звертатися і пропонувати свою співпрацю з Рухом опору капітуляції.
— Це мусить бути єдиний всенародний, загальнонаціональний рух, — переконував Володимир Андрійович, — і тільки тоді ми зможемо досягти якогось успіху. Не треба плодити всякі партії, зай­ві громадські організації, яких у нас, слава Богу, вистачає. Хочете діяти на захист України, — приєднуйтеся до вже створеної структури.
Тепер щодо формули Штайнмаєра. Рух опору капітуляції розпочав процес напрацювання пропозицій щодо загальнодержавної позиції, яку українська делегація має захищати і обстоювати під час переговорів у Нормандському, Мінському, будь-якому іншому форматі. В принципі сьогодні досягнуто концептуальний підхід оцінки так званої формули Штайнмаєра. Ця формула, як правильно називали її всі учасники, — формула Путіна. Її Росія вперше запропонувала 5 березня 2014 року. І це зробив Сергій Лавров під час зустрічі з держсекретарем США Джоном Керрі. Саме тоді розгорталася збройна агресія проти України, Крим уже було анексовано, а на Донбасі Москва почала створювати іррегулярні формування.
Лавров хотів одержати згоду Керрі на те, щоб Україні була виставлена низка умов. Це непідписання Україною угоди про асоціацію з ЄС; відмова від вступу до НАТО; перенесення дати президентських виборів з 25 травня на пізніший термін; розробка нової української Конституції; федералізація України; надання російській мові статусу другої державної.
Але оскільки не вдалося зламати волю українського народу і волю добровольців, то ці вимоги були модифіковані і упаковані в елегантніші, але неприйнятні для України положення Мінських домовленостей. Їх нав’язали Україні силою: згадаймо лишень Іловайські події! Тому Мінські домовленості з точки зору міжнародного права є не чинними. Не чинними з моменту їхнього підписання. Тож ті вимоги, що сьогодні намагаються нав’язати Україні під виглядом так званої формули Штайнмаєра, це — диктат, це — міжнародний розбій, це — грубе і цинічне порушення міжнародного права. Воно не може і не повинно бути прийняте будь-якою владою. Тим більше нашою, якщо ця влада справді українська.
Свого часу президент України Петро Порошенко був змушений поставити свій підпис під Мінськими угодами. Тому що Росія створила таку ситуацію, коли треба було зупинити навальне і стрімке просування російських регулярних військ на Донбасі. Протягом всього терміну перебування при владі Мінські угоди були для Порошенка дипломатичною пасткою, яку Україні поставила Росія. Порошенко намагався тримати двері цієї пастки відчиненими, і йому це до певної міри вдавалося. Тепер нова влада, яку очолює президент Зеленський, чомусь, ні з того ні з сього, погодилася на застосування формули Штайнмаєра. Якщо Україна дасть згоду на цю формулу, тоді двері пастки зачиняться, і Україна буде загнана у глухий кут. Вона змушена буде прийняти умови, які фактично є умовами капітуляції, які не сумісні з її статусом незалежної держави. Мусимо розуміти, що мета впровадження так званих Мінських домовленостей — це руйнація державності України. Тож розумним виходом із ситуації, який відповідає націо­нальним інтересам України як суверенної держави, яка має гідність і честь, прагне жити як вільна і незалежна країна, є відмова від Мінських домовленостей. Відмовитися як від таких, які з погляду міжнародного права були нікчемними з моменту їхнього підписання. Сьогодні вони втратили свою роль і як інструмент політичного врегулювання через системне і постійне їхнє невиконання Російською Федерацією.
На жаль, представник України (чи Путіна? — Ред.) в Мінську Леонід Кучма написав листа, де визнається формула Штайн­маєра. Василенко і решта учасників круглого столу вважають, що цього листа Кучма мусить відкликати як несумісного з національними інтересами України.
Нині представники влади і навіть багато пересічних громадян спекулюють на долі військовополонених. Але ж не Україна розв’язала війну! Війну розв’язала Росія, а в будь-якій війні є військовополонені. Від цього нікуди не подітися. Але спекулювати на цій темі, змушуючи Україну іти на поступки, — це і аморально, і цинічно, і протиправно, і безвідповідально. Якщо наші західні партнери вірять, що Росія хоче миру, хоче шляхом виконання Мінських домовленостей припинити агресію, то Росія мусить звільнити всіх військовополонених. Повинен діяти принцип всіх на всіх, а не вибірково.
Ще про один термін, який сьогодні використовують, це — заручники. Хто це такі? Це люди, які зі зброєю в руках воюють проти агресора. Або на боці агресора. Заручники — це також мирне населення, особи з числа цивільних, яких захопила воююча сторона — Росія. Взяття заручників є протиправним. Це воєнний злочин, який не підпадає під амністію і не має терміну давності. Тому Україна повинна вимагати, з точки зору права, їхнього звільнення. Щодо політичних в’язнів, то це власне заручники. Бо ніяких політв’язнів немає. Це — громадяни власної країни, яких переслідують за політичними мотивами. Росія захопила українських громадян під різними приводами і тепер маніпулює цим… А журналістська спільнота це проковтнула і досі продовжує неправильно тлумачити всі ці поняття.
Володимир Василенко підсумував: виходом зі становища, яке запанувало на фронті, є якнайшвидше відведення регулярних та іррегулярних формувань Збройних сил РФ від лінії фронту як тимчасовий засіб сприяння припинення вогню. Саме Росія як держава-агресор повинна йти не на розведення, а на відведення своїх військ на відстань, де ведення вогню буде недоцільним. А за тим — повне виведення всіх регулярних і іррегулярних формувань РФ з території України, включно з Кримом.
Василенко вважає, що Україна може погодитися на розміщення миротворчої місії ООН, якщо Росія сприйме ці пропозиції. Але вздовж усієї лінії сухопутного російсько-українського кордону для попередження нових актів з боку Росії, а не лише на всій території Луганської і Донецької областей. Якщо ООН і наші західні партнери бажають миру і хочуть, щоб агресія не повторювалася, вони мусять реально допомагати Україні. І це має бути чітка вимога України.
Володимир Василенко без тіні іронії зауважив, що готовий зняти капелюха перед російськими спецслужбами і російською пропагандистською машиною. Впродовж усього періоду російсько-української війни їм вдалося нав’язати багатьом українцям і українському керівництву паралельну реальність. Це на кшталт того, що “нас там немає”, “Росія не чинить збройну агресію”, “Росія є гарантом виконання Мінських домовленостей, а не стороною цих домовленостей” і т. ін. І це дійство відбувається в умовах спотвореної реальності, на яке, на жаль, іде нове керівництво України. Цього не можна допускати в жодному разі. А журналістам повсякчас треба пам’ятати, що Росія — держава-агресор. ЛНР і ДНР — це органи окупаційної адміністрації РФ.
Виступаючи в дискусії і обговоренні теми “Ні — капітуляції!”, співголова “Української альтернативи” Микола ГОЛОМША подав слушну пропозицію, що такі виступи на актуальні теми нашого сьогодення, такий діалог мусить бути постійним. Тоді можемо сподіватися на певні результати.
— Ми зібралися для того, — сказав він, — щоб висловити, озвучити думку суспільства, оцінку експертного середовища, державників, як повинна діяти влада, яка представляє наш народ і нас зокрема з огляду на інтереси України.
Від самого початку ми втратили орієнтир на дотримання вимог українського законодавства. Так само і міжнародного права. Візьмімо Статут ООН. Він зазначає, що якщо одна суверенна країна анексовує частину території іншої, то ця країна зобов’язана припинити будь-які дипломатичні й інші угоди, які завдають шкоди безпеці тієї країни. Що було зроблено нашою владою?
Щодо виконання владою нашого національного законодавства, Конституції — те саме. Там зазначається: як тільки ворог перетнув кордони країни, українці повинні захищатися. І вживати всіх заходів для звільнення наших територій. У нас є Збройні сили, протиповітряна оборона, достатня кількість бойових частин, щоб чинити відсіч агресору. Наша влада навіть не оголосила воєнний стан у країні або на окремих територіях, де точаться бойові дії. Тому станом на сьогодні чинний президент зобов’язаний виконати вимогу Конституції і законів України. Тобто оголосити воєнний стан на територіях, де точиться війна, не вдаватися до так званих АТО чи ООС. Бо тим самим ми самі плодимо непорозуміння.
Закінчення воєнного конфлікту — війни з Росією, вважає Микола Голомша, може бути розв’язане з чотирьох позицій: дипломатичної, мілітарної, нормотворчої і кримінально-правової.
Свої гострі оцінки і висновки щодо застосування так званої формули Штайн­маєра висловила решта учасників круглого столу “Формулі Штайнмаєра — НІ! Формула України — ТАК!”. За результатами дискусії ухвалили відповідну резолюцію, яку учасники підтримали одноголосно. Подібні круглі столи на зазначену тему з огляду на ситуацію в країні можуть стати регулярними і відбуватимуться у ширшому форматі.

Власн. інф.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment