Бути собою

Анна МУКАН
Фото Валерія ПОПОВА
В Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл з нагоди 90річчя Дмитра Павличка. Захід організували професори Оксана Сліпушко та Надія Гаєвська за підтримки ректора Київського університету та директора Інституту філології. Вшанувати видатного українського поета, перекладача, державного і громадського діяча, вірного сина України прийшло понад 200 студентів і викладачів. А також — письменники, громадські та культурні діячі, науковці, учні столичних коледжів і шкіл.

Захід відкрив директор Інституту філології професор Григорій Семенюк. Він окреслив основні віхи творчого та громадськополітичного шляху письменника. “Якщо найбільшим надбанням Дмитра Павличка є його книжки, то найважливішою подією в житті він вважає установчий з’їзд Народного Руху і проголошення незалежності України. Його діяльність — це боротьба за мову, націю, Українську державу”, — сказав Григорій Семенюк. І згадав, що вагоме місце в становленні Дмитра Павличка належить Тарасу Шевченку. “Заповіт” Кобзаря ювіляр однаково палко декламував на шкільній лаві й з трибуни під час Революції Гідності та Євромайдану.
Від імені ректора Київського університету імені Тараса Шевченка Дмитра Павличка привітав проректор, професор Петро Бех. Він наголосив, що святкування ювілеїв українських класиків — це вияв пошани до їхнього творчого спадку.
“Сьогодні ми вшановуємо героя нації, апостола української історії, який поклав слово в фундамент нашої держави — Акт проголошення незалежності України, — сказав Юрій Щербак, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Пан Юрій зазначив, що “не довгий вік, а висота ідей, сила правди, потужність таланту і нестримна енергія руху визначають людину. А довгий вік у поєднанні з високою, від Бога, активністю творять дивовижне явище, яким є Павличко”. Колега по перу й щирий друг Дмитра Васильовича поставив ювіляра в один ряд з Вінстоном Черчиллем, Іваном Павлом II, Андре Мальро, СенЖон Персом — геніями, які отримали світове визнання. “Павличка ніхто не кликав у політику. Він сам увірвався в неї як кульова блискавка, створивши з нуля українську дипломатію”, — сказав Юрій Щербак. Він познайомився з Дмитром Васильовичем більше шістдесяти років тому. Обидва були свідками окупації Чехословаччини Радянським Союзом, разом мандрували Польщею, будували українську зовнішню політику, не підпорядковану московським інтересам, були учасниками трьох революцій в Україні.
“1964 року Дмитро Павличко прийшов у цей корпус на факультет журналістики і викликав фурор серед студентської молоді: таким було сприйняття його неймовірної поезії з шаленою енергією. Павличко яскраво присутній у всьому, за що береться”, — згадав письменник, літературознавець, громадський діяч Михайло Слабошпицький. Він наголосив, що “історія життя Дмитра Павличка — це документ епохи Радянської України”.
Про враження від знайомства з Дмитром Павличком розповів письменник, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павло Мовчан. “Той, хто бачився з Павличком, залишається назавжди опроміненим ним”, — сказав пан Павло і додав, що ювіляр давно заслуговує на Нобелівську премію. Однак його геніальна творчість недостатньо перекладена — й це велика ганьба для України. Павла Мовчана вражає “неймовірна відповідальність письменника”: “Поет знає мову Всесвіту і не втрачає постійний контакт з Богом. Поезія Павличка — це постійна вібрація нації, чутлива до всього”. Дмитру Васильовичу немає потреби збуджувати різними методами своє тіло й свідомість для творчості, адже його душа — це постійна мембрана. Його поезія щира та надзвичайно відверта.
Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський також привітав ювіляра й наголосив, що ми досі не усвідомлюємо вагомого значення присутності Дмитра Павличка в громадськополітичному й культурному житті України. “Ріка забуття забирає багато політиків, але в пам’яті історії залишаються будителі духу, світочі, лідери національної еліти. Дмитро Павличко — один із них”, — зауважив пан Михайло.
Про світоглядну й творчу спорідненість двох сподвижників української культури — Дмитра Павличка та Івана Франка — розмірковував директор Інституту літератури НАН України академік Микола Жулинський. Він назвав дві константи в творчості й громадській діяльності Франка й Павличка — це нація та мова. “Місією Франка було творити з нації культурну систему. Весь творчий процес Дмитра Павличка — його поезія, переклади, літературознавчі розвідки — все це також спрямоване на те, щоб формувати націю в культурний організм”, — сказав пан Микола.
Нетитулованим академіком назвав Дмитра Павличка членкор НАН України, професор Ростислав Радишевський. Він підготував доповідь “Дмитро Павличко — полоніст”. Професор визнав ювіляра справжнім амбасадором по духу, а не лише за офіційним званням. Дмитро Павличко добився встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Варшаві й Юліушу Словацькому в Києві. А ще видатний письменник був причетний до відкриття в Кременці єдиного у світі літературномеморіального музею польського поета. До речі, його завідувач Тамара Сеніна також приїхала вшанувати українського митця. Крім спогадів про робочі зустрічі з ювіляром вона привезла подарунки — картину з виглядом Кременця й книжку з перекладами творів Юліуша Словацького.
Дмитро Чистяк, доцент Київського університету, продекламував вірш ювіляра “Долиною туман тече…” у власному перекладі французькою. Він також презентував видання цією мовою віршів Дмитра Павличка, яке вийшло за підтримки Станіслава Довгого. “Ваша творчість буде ширитися у франкомовних світах”, — запевнив пан Дмитро.
Останнім слово взяв Дмитро Павличко. Він подякував організаторам і гостям круглого столу за теплу зустріч і дружні виступи. Поет зізнався, що досі пише вірші й один з останніх присвятив керівнику руху за незалежність Індії, основоположнику філософії ненасилля Махатмі Ґанді. Другого вересня світ відзначив 150 років від дня народження індійського політичного діяча. Дмитро Павличко в поезії веде духовний діалог зі східним мислителем, закликає його зупинити потоки крові на сучасній Україні. Ювіляру імпонує ідея Ґанді про єдність народу в боротьбі з ворогом: “Якщо ми будемо почуватися самими собою, нас ніхто не переможе. Це головна наша оборона”. Насамкінець Дмитро Васильович прочитав поезію “Намет” зі своєї збірки “Вірші з Майдану”. Вона прозвучала свіжо й полум’яно, як і вся позачасова творчість велета духу, живого класика Дмитра Павличка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment