Євгеній Захарчук: «Шашкевич — національна гордість»

6 листопада 1811 року в селі Підлисся, в Галичині, в сім’ї священника народився Маркіян Шашкевич — західноукраїнський (галицький) пророк (“Будитель”), прозаїк, поет-зачинатель української літератури в Галичині, священник УГКЦ, релігійний та культурно-громадський діяч.
6 листопада у Львові відбулися урочистості з нагоди 208-ї річниці від дня його народження. У заході взяли участь представники влади, громадськості, студенти ЛНУ імені Івана Франка, учні Львівської середньої школи № 34 імені Маркіяна Шашкевича.
Присутні вшанували пам’ять видатного сина українського народу, поклавши квіти біля пам’ятника Маркіяну Шашкевича на вулиці Коперника.
5 листопада з ініціативи керівництва Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького та Західного наукового центру (ЗНЦ) НАН України і МОН України відбулися Шашкевичівські наукові читання в Музеї-заповіднику “Русалка Дністрова” та в Палаці Лозинського Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького.
Про те, як українська громадськість поширюватиме ідеї видатного українця, передусім — серед молоді, розмовляємо з науковим співробітником ЗНЦ НАН України і МОН України Євгенієм Захарчуком.

— Пане Євгенію, то якою є праця науковців (і не тільки) щодо вшанування видатної постаті української нації, пропаганди діяльності невтомного культурного діяча Маркіяна Шашкевича у подальшому?
— У 2021 році ми відзначатимемо 210ліття уродин нашого рідного Маркіяна Шашкевича. Але спочатку — трохи з історії. У жовтні 1962 року з ініціативи канадського осередку Української вільної академії наук у Вінніпезі (Канада) створено Інститутзаповідник Маркіяна Шашкевича. Від 1972 року Інститут діяв як філія Українського католицького університету в Римі.
Співробітники Інституту влаштовували наукові сесії, виставки, презентації, концерти, маніфестації з нагоди ювілеїв Шашкевича, утримували багатий архів і спеціалізовану бібліотеку з шашкевичезнавства, опікувалися пам’ятником М. Шашкевичу та парком його імені у Вінніпезі. І все це в умовах переслідувань, браку коштів й існування інституцій винятково на пожертви діаспори. Учені й громадські діячі прагнули гідно відповідати на кривотлумачення творчої спадщини Маркіяна Шашкевича в радянському середовищі.
Інститут видавав періодичний орган “Шашкевичіана”, “Бібліотеку Шашкевичіани”, мистецькі образи М. Шашкевича, зокрема портрет пензля Р. Коваля (1983), перевидав альманах “Русалка Дністровая” (1987), опублікував бібліографічний покажчик “Маркіян Шашкевич” (1989) та “Збірник музичних творів на слова Маркіяна Шашкевича” (1992) та ін. Відповідно до ухвали кураторії від 27.08.1999 р., Інститут 2007го завершив свою діяльність, а його архів і видання передано до Музею Консисторії УГКЦ у Вінніпезі.
— А що діялось у шашкевичезнавстві в Україні, яка перебувала в імперському СРСР?
— З кінця 1980х — початку 1990х років усі напрями дослідження традиції шашкевичезнавства Інститутузаповідника Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі перебирає й, після здобуття країною Незалежності, гідно продовжує на основі нових джерел Шашкевичівська комісія теперішнього Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України (Феодосій Стеблій, Михайло Шалата, Микола Ільницький, Микола Горинь, Петро Шкраб’юк, Богдан Якимович, ін.) та митці й дослідники Шашкевича (Роман Лубківський, Роман Горак, ін.).
— Визначте головне надбання Шашкевичівської комісії нині і в подальшому?
— Головне надбання комісії — у дослідженнях та подальших оприлюдненнях матеріалів перед українським суспільством розкрито творчий ужиток Маркіяна Шашкевича — громадянинапатріота, священника, Будителя українства в Галичині.
— Мабуть, читачі хотіли б дізнатись про нинішній стан у цій галузі.
— Досліджено й подано суспільству важливі у творчості та світогляді М. Шашкевича спрямування, а саме: фольклорноетнографічне, лінгвістичне та духовнорелігійне, що формувалося у період загостреної національної самоідентифікації того часу, в різних суспільних і культурних середовищах тощо.
Звичайно, наші борги як соціуму перед Маркіяном Шашкевичем і його особливим часом, котрий на буйних вітрах культурнонаціонального нерозуміння закладав підмурівки та вивершування стіни ще хиткої кузні нового галицького українського слова, потребують від нас, сучасників, певних адекватних дій. Це збереження і подальший розвиток здобутків вчення Маркіяна Шашкевича. А також — подати сучасний і суголосний нинішній українській молоді образ її Великого Будителя.
— Є й привід…
— Звичайно — 210ліття від дня уродин Шашкевича 2021 року. До цієї важливої події є можливість активізувати громадськість, вчених та освітян, митців, владні органи щодо усвідомлення Маркіяна Шашкевича як явища.
Тож я тепер тезово й викладу їх — ті основні науковоорганізаційні заходи, які пропонуватиме здійснити Західний науковий центр НАНУ і МОНУ у співпраці з партнерськими установами (зокрема — дослідницькими, мистецькими та освітніми) та зацікавленими сторонами (органами влади і самоврядування, громадськістю) до цієї дати.
Отже, проєкти і пропозиції:
Ініціювання розроблення та реалізації проєкту щодо ревіталізації пам’ятного знаку та простору на горі Білій у Підлиссі;
ініціювання проведення в Галичині 2021 р. “Року Маркіяна Шашкевича”;
сприяння реалізації проєктів щодо опрацювання “Енциклопедії Русалки Дністрової” (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) та факсимільного видання “Русалка Дністрова” з коментарями (Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького);
сприяння та наукове забезпечення осучаснення експозицій музеїв, садиб, місць, пов’язаних з М. Шашкевичем;
ініціювання та сприяння розробці проєкту “Місця Маркіяна Шашкевича у вебпросторі”.
— Це робоча назва?
— Так. І — останнє: реалізація проєкту щодо дослідження та оцифрування матеріалів архіву Інститутузаповідника Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі (Канада).
Головна мета здійснення зазначеного комплексу заходів чи реалізації проєктів — намагання сформувати та удосконалити в української молоді, переважно — через інформативний простір, такий наратив:
Шашкевич — світська людина і душпастир,
Шашкевич — інтелектуал та європеєць,
Шашкевич — як національна гордість, як мораль і самоідентифікація.

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК,
член НСПУ і НСЖУ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment