Дні нашого театру в Ольштині

Ольга РУДАНЕЦЬ,
заслужений працівник культури України
У м. Ольштині ВармінськоМазурського воєводства в Польщі завершилися Загальнопольські дні українського театру, які щорічно організовує Об’єднання українців в Польщі за сприяння Комітету з національних меншин й інших урядових інституцій. Незаперечним лідером і авторитетом української справи в Ольштині є багаторічний очільник української спільноти Степан Міґус.
Він має надійну опору в особі відомого політика, віцемаршалка ВармінськоМазурського воєводства — Мирона Сича.

У ВармінськоМазурському воєводстві живе чи не найбільше українців у Польщі. Чимало тут й інших меншин — німців, ромів, білорусів, литовців чи вірмен. У сеймику діє єдина в Польщі Комісія національних і етнічних меншин, є уповноважені маршалка і воєводи у справах меншин. Уже 25 років уповноваженим у справах нацменшин є ВікторМарек Лейк, якому уклінно дякувала українська спільнота на першому театральному вечорі за підтримку і толерантність, зміцнення співпраці. До слова, ВікторМарек Лейк з дружиною Тересією АстрамовичЛейк не тільки переглянули вистави коломиян, а й були присутні на прощальній вечері і висловили свою вдячність коломиянам за високомистецькі сценічні представлення.
Українці на колишніх землях Східної Прусії опинилися внаслідок злочинної операції “Вісла” 1947го. 72 роки тому комуністична влада переселила в цей регіон, що межує з Калінінградською областю Російської Федерації, 60 тисяч українців. Депортовані потрапили сюди зі своїх рідних земель, тобто з околиць Перемишля, Сянока, а також із Бескидів.
Вигнанців розпорошили по всьому регіону. Дотепер у ВармінськоМазурському воєводстві є села, де українці становлять більшість. Проте впродовж повоєнних десятиліть більшість із них перебралася у міста й містечка воєводства. Сьогодні українська меншина — одна з найвпливовіших національних громад цього багатокультурного регіону. Серед досягнень української громади ВармінськоМазурського воєводства Степан Міґус називає два комплекси українських шкіл та 51 пункт навчання рідної мови, а також українську філологію у ВармінськоМазурському університеті.
Приречені у 1947му на асиміляцію українці, всупереч усім несприятливим обставинам, зберегли свою національну свідомість і навіть збудували на чужині свою маленьку Україну. Це особливо гостро відчували ми під час наших представлень у театрі імені Стефана Ярача в Ольштині. Імпресаріо театру Івона GоRKE, яка опікувалася допомогою різних служб, навіть проговорилася, що вони заздрять нам, адже всі три вистави, які ми зіграли на двох сценах театру, відбувались при цілковитих аншлагах, навіть з додатковими приставними стільцями, з надзвичайно інтелігентною, шляхетною глядацькою публікою, що засвідчило ще раз про високий рівень організації української спільноти.
За годину до першої вистави у фойє театру відбулось відкриття фотовиставки Андрія Дуди “Герої не вмирають — обличчя війни”, присвяченої Дню Захисника України.
Першою на суд спраглого до українських тем глядача було винесено виставу “Камінний хрест” Василя Стефаника у постановці директорахудожнього керівника театру, народного артиста України Дмитра Чиборака. Цією постановкою і активним гастрольним прокатом (спільний проєкт з Українським народним театром “Заграва” з міста Торонто, Канада (травень — червень 2019 р.); Міжнародний театральний фестиваль “HOMO LUDENS” у м. Миколаєві (жовтень 2019 р.); ХІІ Загальнопольські дні українського театру в м. Ольштині (Польща) театр розпочав активну популяризацію творчої спадщини Василя Стефаника до відзначення 150річного ювілею письменника і 65річчя його сумних роковин у 2021 році. Після вистави на сцену з подячним словом вийшов Степан Міґус, Мирон Сич і віцемаршалек ВікторМарек Лейк. У виступах було відзначено гостру актуальність теми українського заробітчанства і цінності української землі, вічної тяглості українців, які дали світовій цивілізації Трипільську культуру, до своєї землі; високу професійну майстерність постановочної групи і акторів театру. Було наголошено, що вистава зворушила почуття кожного глядача і не залишила байдужим нікого. Зрештою, про це свідчать короткі відгуки і оцінки, якими вони поспішали поділитись, і які було озвучено в кількох програмах Ярослави Хруник на Ольштинському радіо і в телевізійних сюжетах Романа Боднара на польському телебаченні, а також змістовна аналітична інформація Степана Міґуса і Григорія Сподарика в газеті “Наше слово” за 3 листопада 2019 року, № 44 (3247), в якій зокрема було відзначено:
“Коломийські актори повели ольштинську публіку стежкою рефлексії, задуми, сліз, але водночас — радості та сміху. Хто побачив усі три вистави — пережив саме такі емоції. Аскетичною у сценографії, складною тематично й у сприйнятті була вистава “Камінний хрест”. Як і в оригінальній новелі Василя Стефаника, це історія хлібороба, який змушений покинути рідний клаптик землі та шукати кращої долі в Канаді. “Старий птах старого гнізда не покидає” — говорить головний герой Іван, якому доводиться спростувати цей вислів. Усвідомлюючи, що дорога вестиме тільки в один бік, він ставить на пагорбі камінний хрест зі своїм ім’ям, іменами дружини та близьких. Ґаздів просить не оминати цього місця, виплеканого важкою працею. Покинути рідне гніздо — це дилема й мільйонів сучасних українців, тому п’єса цілком актуальна. Серед ольштинської публіки, мабуть, не було глядача, який би не зіткнувся з розлукою та міграцією — комусь випала така доля особисто, іншим довелося прощатися з близькими. Актуальність полягає ще й у тому, що і тодішнім, і сучасним українцям треба боротися за свої землі з московським агресором…”
Не менш насиченим був другий день заходу. Програмою було передбачено дві вистави: “МатиНаймичка” Тараса Шевченка на малій сцені і “Гуцульський рік” Гната Хоткевича — на великій.
Знову подячні оцінки, оберемки полум’яних троянд, фотосесії з акторами. Зал довго не відпускав акторів зі сцени. Таку насолоду від сприйняття і відчуття суголосся душ вдається переживати не так часто. І саме такі миттєвості називаються щастям. Передаючи загальний настрій глядацької авдиторії після вистави “МатиНаймичка”, Степан Міґус сказав, що в залі не було жодної людини, яка б стримала сльози. А велика вчительська делегація зразу ж запросила виставу для показу учнівській авдиторії.
Завершальним акордом Днів українського театру в Ольштині стала містерія Гната Хоткевича “Гуцульський рік”. Вона вже була апробована на європейських сценах і сприйнята з належним успіхом і в Шотландії на Всесвітньому Фріндж—фестивалі (2008 рік), і в Італії (Неаполь Касерта, Помпей), 2013 рік, і в Німеччині (Мюнхен, Штудгарт, Нюрнберг), 2017 рік, і неодноразово в Румунії та Польщі. І знову в театрі Стефана Ярача вона пройшла під загальне схвальне сприйняття.
Степан Міґус у подячному слові коломийській трупі відзначив, що його не раз переконували в необхідності постановок зарубіжних — європейських і світових драматургів — українськими театрами для показів на європейських і світових сценах. Але ці два театральні дні і три вистави коломиян, які репрезентували українську національну класичну драматургію, доводять цілком протилежне і переконують: українські театри повинні відкривати світові саме українську сценічну скарбницю, не заперечуючи того, що збагачують свій репертуар і світовими драматургічними перлинами.
“Мені неодноразово доводилось чути, що українські театри повинні їхати за кордон, обов’язково показуючи вистави світової драматургії. Але на прикладі і досвіді Коломийського театру я вкотре переконуюсь, що ми маємо показувати світові своє, національне! Тільки так світ і пізнаватиме нас, і розумітиме”.
Озарківчани висловили вдячність організаторам за честь представити українське театральне мистецтво на загальнопольських днях українського театру в Ольштині і за попереднє запрошення зі своїм мистецьким доробком до Гданська.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment