26 листопада львівська мисткиня Дарія Альошкіна у Національному музеї Голодомору-геноциду представила свій новий проєкт “Мереживо пам’яті”. Вперше українські витинанки розповіли не лише про образи народної культури, а й про травматичну історію нації — Голодомор.
З ХІХ століття українці виготовляли витинанки на свята, прикрашаючи свої оселі. Спеціальними маленькими ножиками народні умільці вирізали невагомі та крихкі ажурні серветки, полотна, рушники. Орнамент витинанки складався з певних символів, які й розповідали, що святкує родина: чи то Різдво, чи весілля, чи народження. Нині це традиційне мистецтво наповнилося новими сенсами.
Роботи Дарії вирізняються величезними розмірами й тому використовуються для оформлення інтер’єрів, громадських закладів та обкладинок книг. Усі витинанки зроблені на межі автентики й сучасного. Мисткині вдалося зробити витинання актуальним у модерній культурі й підкорити ними Польщу, Францію, Бельгію, США та Південну Корею. На її персональній виставці в Сеулі половину експозиції розкупили відвідувачі, одним з яких був прем’єр-міністр Південної Кореї.
Виставку “Мереживо пам’яті” створено на перетині народних традиційних ремесел та історичної тематики — Голодомору. Деякі з робіт присвячено образам народних пісень, щедрівок та свят. Адже на початку ХХ ст. селяни становили питому частину української нації, проти якої було вчинено Голодомор-геноцид, і були зберігачами, носіями української традиційної культури. Водночас традиційна культура зазнала деформації і заборон. Бо злочин геноциду — це не лише фізичне вбивство, а й знищення нації як такої. Тому логічно, що друга частина витинанок тематично розкриває сюжети про Голодомор, засновані на спогадах-свідченнях людей, які пережили геноцид.
Уперше Дарія Альошкіна представила витинанки про репресивні “чорні дошки”, про “закон про п’ять колосків”, про закриті кордони України, охопленої голодом, про опір українців радянській владі, але також і про світлі почуття милосердя, підтримки і допомоги одне одному, які червоною ниткою пронизують ці страшні сторінки нашої історії.
— У нас у селі посеред городу було священне дерево — глід, його не можна було ламати або зрубувати, — згадує Дарія. — Мама розповідала, що воно рятувало людей від голоду своїми плодами. Я з дитинства чула історії про голод у своєму селі — інколи дуже сумні й страшні, які не сприймала до кінця моя дитяча уява. Створюючи зараз проєкт за цією темою, намагаюсь відповісти на питання, які виникають у мене: як передати графічно безвихідь, втрату, біль, боротьбу? Як нагодувати душі померлих? Чому, як, за що? Це не мало статися з нашим українським людом.
На відкритті виставки етно-електронний гурт Mavka виконав традиційні українські пісні. Граючи на лупстанції, вокалістка створила справжній хор однієї людини — поєднала давнє й новітнє, чистий голос та електронні нойзи. Також відбулася презентація відеорепортажу дослідників української географії, антропології та етнографії The Ukraїner про мисткиню.
Виставка експонуватиметься до 10 січня.
Власн. інф.
