Каміння на торсіонних полях

Євгеній ХОДАКІВСЬКИЙ,
професор, заслужений діяч науки та техніки України

Євгеній Іванович Ходаківський — доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки та техніки України, академік Української академії економічних наук, почесний професор Житомирського національного агроекологічного університету та Житомирського технологічного університету, член президії Житомирського ВУТ “Просвіта”, автор низки монографій, серед них “Методологія наукових досліджень в парадигмі синергетики”, підручників “Психологія управління” (п’ять видань), “Економіка та менеджмент праці” та інших праць. Він започаткував цикл праць наукової публіцистики книгою “Кароль Войтила — вчений працезнавець, релігійний діяч, Святий і цивілізаційна перспектива розвитку людськості” (2018 р.) та інші.  

Відомі світові психотерапевт Мільтон Ериксон та його асистенти Джон Гріндер і Ричард Бендер (США) й не передбачали, що їхній винахід у галузі гештальтпсихології в кінці минулого та початку нинішнього століття з короткою абревіатурою НЛП (нейролінгвістичне програмування) набуде такого широкого розповсюдження в мирних цілях та застосовуватиметься у військових як основна зброя в широкомасштабній за формою і здичавілій (неандертальській) війні Росії з Україною із загарбанням частини території Донбасу і цілого Криму. Але, на початку, це служило для пояснення основних намірів цього геніального узагальнення у галузі психотерапії та застосування його як позитивну програму людського досвіду в дії людської психіки з ціллю її покращення в майбутньому. Як пояснюють самі автори, в початковій стадії теорія психологічного програмування втілювалась у практику лікування психосоматичних хвороб: різного виду фобій, алкоголізму, наркозалежності, а також для прискореного досягнення успіхів у навчанні, спорті тощо. Мало лише позитивне спрямування. В суто віртуальній формі — це теорія гештальтпсихології (гештальт з нім. образ, психо з грец. — душа). Її основа — гештальтологія, сформована ще понад сто років тому німецькою школою. Отже, у гештальтпсихології спочатку формується образ — гештальт на основі найкращого (найпривабливішого) уявлення, а далі цей образ запускається в свідомість людини, в реальну практичну дію.
Повернемося до хронології сучасної гібридної війни. Нинішня історія покарала Україну ганебним президентом-тираном, який отримував насолоду від садизму та знущань над людьми, звірячого побиття молодих демократів 30 листопада 2013 року за їхнє природне прагнення жити в гуманістично-демократичному середовищі світу та бандитських вбивств снайперами в Києві на майдані Незалежності більше сотні патріотів України. А також дуже небезпечною в історії світової демократії окупацією та загарбанням території Криму як суверенної української землі, шовіністичними силами Росії під стягом лідера “русского міра” методами психологічної диверсії і психотероризму. При цьому використано давно засуджену всім гуманістичним світом ганебну стратегію “макіавеллізму” — “мета виправдовує засоби”. Нагадаємо, що автор цього методу Ніколо Макіавеллі (1469—1527) вказував на хитру і підступну діяльність, що не бере до уваги жодних інших мотивів, крім результативності, але сам автор методу був моралістом, тож щодо його застосування радив звірятися із совістю. При загарбанні Криму для його виконавців таких понять як моральність, совість і гідність не існувало. Згадати лише, з якою хитрістю та нахабністю на очах всього світу був сформований за години так званий “новий уряд Криму” або проведений псевдореферендум. Або якого рівня моральності можна визнати поведінку переодягнених у “зелену шкіру” “бандитів-тітушок”, що виставляли попереду своїх загонів жінок та дітей, атакуючи та захоплюючи в російський полон бойові військові частини, які стояли лише “на силі волі” та їхньому гуманістичному, миролюбивому характері.
“Зелені чоловічки” — це перший образ-гештальт або “снаряд”, запущений у демократичну від природи душу українства. В перший день ейфорії кримського бліцкригу, після завірянь їхнього лідера про винятково мирний характер захоплення українських військових частин, за виконання своїх військових обов’язків було вбито українського прапорщика Сергія Кокоріна. То хто ж узяв на душу цей гріх? Перша особа, що завіряла “про мирний характер”. І тут доречно деталізувати ганебну стратегію макіавеллізму, якою так успішно володіє професійний розвідник небезпечного авторитарного спрямування. Якщо досягнута головна ціль, то супідрядні цілі можуть мати улесливо-миролюбний напрям. Тож не витримує ніякої критики і схвалення характер лідерів кримського бліцкригу. І нам, демократам усього світу, необхідно пояснювати про здичавіло бандитський характер російської агресії. Чи можна оцінювати інакше одного з призначених лідерів Криму, який заявляв, що має наміри посадити в клітку в московському зоопарку президента США Барака Обаму (за повідомленням у програмі ТСН, травень 2014 р.)? Нам, демократам, необхідно пояснювати всьому світу (а він буде демократичний — іншої альтернативи немає), що Крим — це перлина природи і краси, це всенародна, світова власність, а не російська база для обстрілу Європи і Азії.
Далі об’єктами російської агресії стали Донецьк і Луганськ, суверенна територія України, де застосовано гештальт “шахтаря, який незгоден з українською ментальністю та стверджує свою високу авторитарність під знаком вираження в особистості та потребує захисту російських братів”. Звернімося до історії колишніх минулих радянських “п’ятирічок”, особливо 60-х—70-х років ХХ ст. до періоду освоєння донецьких територій. У пам’яті нинішніх поколінь ще присутні школи ФЗО (фабрично-заводська освіта), після закінчення яких молодь масово і примусово направляли у донецько-луганські краї. Наші поліщуки пам’ятають, що їхали навіть сім’ями, родинами, бо там начебто створювались умови для високої платні, заробітку. Нині можна прослідкувати наявність там аборигенів українського Полісся, таких як роди Капітулів, Скуратівських, Недашківських, Ходаківських, Закусил, Бехівців та багатьох інших, що залишили своє коріння в донецьких краях. На жаль, важка праця шахтаря не сприяла їхньому довголіттю. Ще у віці до 60 років вони відійшли в кращий світ, залишивши там своїх онуків і правнуків.
А в теперішній п’ятирічний період, після Революції гідності, гештальтно-макіавеллівські теорії (підступні, ганебні, нелюдські) залишились діяти і проникати у ментальну душу українства, яка відображає їхнє “єство”, гуманно-миролюбивий від природи характер.
У ворожих до України ЗМІ та на заробітчанських телеканалах, використовуючи саркастичну нищівну критику сучасного стану через театралізований образ нового лідера нації через завуальоване під атрибутику демократії, бліцсформований монопарламент, по вінця наповнений найбільш закоренілими критиканами. Тут доречно зазначити, що флагманом демократичного світу (США) законодавчо давно (понад сто років) заборонено саркастично-принизливе критиканство. Так, відомий американський учений Дейл Карнегі (1888—1955), “фахівець з людинознавства та людиновідання”, праці якого перевидавалися понад сто разів і перекладені понад тридцятьма мовами, нещадно “знищував” тих, хто зловживав критикою. Завдяки його розробкам заборонено критику, що принижує особистість людини. Це значною мірою визначає рівень цивілізованості й гармонізації суспільства. Він глибоко та детально вивчав життя американського президента Авраама Лінкольна протягом десяти років і три роки присвятив роботі над книгою “Лінкольн, якого не знають”. У цій праці він зазначав, що різка критика ніколи нічого не дає. Священні книги індуїзму навчають законам взаємин за тисячу років до того як Ісус проповідував їх серед кам’янистих пагорбів Іудеї, підсумовуючи думку про те, що “поводитись з людьми треба так, як ви хотіли б, щоб вони поводились з вами”. На жаль, маємо здичавілу картину саркастично бридкої критики, що присутня в засобах ЗМІ і нині.
Історія свідчить, що не було президента, який би систематично щоденно не зазнавав такої критики. В Інтернеті та на основі застосованих сучасних ІТ-технологій висміюється в сатиричній формі образ “ведмедика” більш як сім мільйонів ІТ-примірників. Висміювалося все (навіть основи української релігії). Особливо масово висміювалася дружина п’ятого президента України Марина Порошенко. В цьому контексті хотілося б нагадати безсовісним критиканам, що ця талановита, гуманна і красива жінка має ступінь доктора філософії у галузі медицини, і її високоморальність, культура та благодійна діяльність переважають усі програми існуючих “кварталів”, попри те, що вони професійно володіють естрадним гіпнозом (до речі, сценарій гіпнозу, вміло і вдало застосований під час телевізійних дебатів, дуже легко поставив на коліна тодішнього президента).
Але спрацював найкращий гештальт: обирати будь-кого, крім чинного, занесений з “русского міра” і посіяний на ґрунті невдачі реформ у телепрограмах авторитарного світу. Тут доречно було б показати походження авторитаризму в дослідженнях відомих учених США. Виникнення автократизму в управлінський системі пояснюється теорією мотивації Ф. Тейлора та Д. Мак-Грегора. Мотивація Х-типу ґрунтується на доктрині “економічної людини” і на передумовах, коли у мотивах людини домінують базові біологічні потреби, особа має успадковану нелюбов до роботи і намагається її уникнути, людина не бажає працювати, особа надає перевагу тому, щоб нею управляли (“оцей начальник: він наведе порядок”). Потрібен систематичний суворий контроль з боку керівника, тому якість роботи низька. Такі працівники “полюбляють” начальство. За свідченням Д. Мак-Грегора, їх не багато, близько 25 відсотків. У теорії Х як основний, застосовується стимул примусу, а як допоміжний — матеріальне заохочення. Теорія Y ґрунтується на дотриманні “соціальної людини”. Ця теорія орієнтована на іншу мотивацію, протилежну попередній. В її основу закладено такі передумови: у мотивах людей домінує бажання добре працювати, зусилля людини на роботі такі ж природні, як і під час відпочинку, готовність брати на себе відповідальність і особливо використовувати свої знання і досвід, успіх підприємства (організації) залежить від винагород, які одержує людина за працю. Відповідно до теорії Y, контроль і погрози не є єдиним засобом досягнення мети організації та спонукання людей до праці, — вони самі прагнуть до неї, здійснюють самоуправління, самоконтроль згідно з очікуваною винагородою за свою працю. Модель цієї теорії відображає активну частину суспільства — близько 75 відсотків, і є відображенням його демократичної природи.
Генеруючи теорії мотивації з типами керівників та системами управління, Р. Лайкерт (США) виділяє керівників, що належать до першої системи як до експлуататорсько-авторитарної, на найвищій ієрархії управління — авторитарно-садистської, які не рахуються з людськими жертвами заради досягнення поставленої мети. Ці керівники мають характеристики автократа. Вони повністю відповідають характеристикам Х-типу і є їхнім породженням, люблять вживати “міцний” лексикон.
Y-тип характеризується протилежними якостями, а відтак не може бути автократичним, властивий йому стиль управління — демократичний. Згідно з теорією Р. Лайкерта, керівники цього типу виявляють значну довіру до підлеглих. Відносини керівника з підлеглими — дружні, базовані на взаємній довірі. Прийняття рішень у найвищому ступені децентралізовано.
Дослідженням демократичного стилю управління присвячено тридцятирічну роботу відомих у світі вчених Роберта Блейка та Ежені Мутон, де вони копіткими науковими дослідженнями довели, що силові лінії від демократичності управління набагато перевершують авторитарний стиль. Демократична сутність українського народу має невичерпне коріння. Українці “не люблять командування” і здебільшого не приймають авторитарний тип управління, посилаючись на те, що цей тип допускає “нечесність”, “безсовісність”. Моя молодша сестра Марія (м. Коростень) живе поруч з Ольгинською церквою, а відвідує, шкутильгаючи, українську, яка розташована за 2 км. Чому? Тому, що там українська мова, “свої люди” і ніхто не командує “примиріться”.
Українська мова, як душа народу, має природне походження. Багато поетів (А. Малишко, В. Сосюра, М. Рильський та інші) назвали її солов’їною, адже серед всіх звучань найкраща солов’їна — “її” протяжний звук, а саме слово “Україна” характерне цим звучанням і багато іншомовних часто упускають цей звук, міняючи у слові на “і”. Але навіть світовий класик літератури І. С. Тургенєв повідомляв: “Якби я народився українцем, я розмовляв би лише українською”.
Найгірше те, що нинішні стратегічні прийоми на найвищому рівні “забарвлені” авторитаризмом, який походить від незмінної генетичної природи людини (соціотипу). Відомі випадки приниження підлеглих людей з вимогою залишити аудиторію, називати “мій”, наприклад “мій прокурор”, грубо ставитись до підлеглих. І це є безтактним порушенням управлінської етики. Тут доречно нагадати всім автократам, тиранам і диктаторам Євангеліє від Матвія: “Що користі людині, яка покорить весь світ, а душу свою занапастить?”. Жахлива зовнішня інфекція автократизму, звісно, йде від сусіднього “міра”. Царизм — її батько. Не вникаючи в її довгу історію, пригадаємо лише останні десятиріччя. Наприклад, картину розстрілу з танків російської Думи Борисом Єльциним на телеочах усього світу. І тут “спрацювала” притча: “Борис породил Владимира”. Нинішній лідер жорсткого автократизму, озброєний до зубів термоядерним начинням та гештальт-технологіями, а також стратегічними прийомами макіавеллізму, вельми професійно веде гібридну війну. У такий спосіб здобуто перемоги в Молдавії, Грузії, Вірменії та у нас в Україні. Нині взялись за “підкорення Європи”. Євро-вісь демократії добре нахилилась вниз і “сіла на газову голку”. На жаль, російські “демократи-декабристи” нечисленні: їх нещадно знищують. Пригадаймо світлий образ Бориса Нємцова. Він заслуговує найвищої слави, яка увічнена пам’ятниками в США та світі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment