Едуард ОВЧАРЕНКО
Першою прем’єрою нового театрального сезону для Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра стала вистава “Гарантія 2 роки”, яку поставила головний режисер театру Тамара Трунова за п’єсою Сіркку Пелтола “Людяна людина”.
Ця п’єса присвячена темі, про яку в Україні часто забувають: мирна старість, права літньої людини. Герой твору водночас втратив соціальний статус, престижну роботу, сімейне благополуччя і квартиру. Колишня дружина ним маніпулює, використовуючи те, що він її все ще кохає, а родина сина ледве витримує його турботу. Однак персонаж зумів витримати випробування долі й знову знайти своє місце в суспільстві. Це людина смілива і безкомпромісна, яка роздає добро іншим і спокійно помирає. “Людяна людина” — ніжна притча про тихий подвиг непомітного чоловіка, який, здолавши життєві труднощі, допомагає вижити іншим. Він не був потрібен рідній сім’ї навіть в образі Діда Мороза, але приходить смерть — і вона поселяє в рідних відчуття непоправної втрати.
З легкої руки пані Тамари дію п’єси перенесено з Фінляндії в Україну. У нас багато таких самих проблем, що і в західних європейців чи американців. Всі ми живемо в епоху науковотехнічної революції — оновлення гаджетів, позбавлення від зморшок та залежності від кількох лайків у соціальних мережах. Ми відвідуємо найкрутіші тренінги з саморозвитку, та не в змозі банально прибити полицю чи доглянути рослину. Ми годинами сидимо в Інтернеті, але не знаходимо час відвідати найрідніших людей. Google знає більше за нас, проте ми намагаємось невпинно з ним конкурувати. Людина перестала бути людиною. То чи можливо знайти поруч когось справжнього?
За багато років служіння у Театрі драми і комедії народний артист України Анатолій Ященко створив галерею яскравих образів, більшість з яких столичний глядач запам’ятав надовго. А роль Райне — одна з найпомітніших у його творчому доробку останніх років. Цей персонаж — людина добра, душевна, як сказано у назві п’єси — людяна. Він ладен жертвувати своїми інтересами заради інших. Приміром, сплачує рахунки сусідки, бо йому шкода її. Намагається порозумітися з сином, утішити 14річну онучку, таку ж самотню людину, як і він сам.
Не залишають байдужим і щира, душевна гра Акмала Гурєзова (син), Ірини Ткаченко (дружина сина), Оксани Жданової (онука), Лесі Самаєвої (колишня дружина), Костянтина Костишина (Калев), Ірини Мак (Анна). Вдала сценографія створює атмосферу урбанізованого міста, якому не до простої людини з її проблемами, особливо якщо це людина літнього віку. З початку і до кінця спектаклю блимає рекламний щит, прописуючи сценарій нашого життя: купи пилосос, заведи кота, не забудь відпочити день на шензлонгу з коктейлем у руці. Час від часу той же білборд висвічує слова: “і будеш сильним, і не будеш боятися”. От тільки коли це станеться — невідомо.
Вистава не дає відповіді на складні питання нашого сьогодення. Та її творці і не ставили перед собою такого завдання. На думку відомого театрознавця Ірини Чужинової, “саме такі вистави повертають театру гідність. Театр не хоче втішати, розважати і повчати. Театр просто досліджує світ і людину. І сумує за нашою загальною участю: ми безперервно шукаємо складні відповіді на легкі запитання, а потім забуваємо їх запам’ятати”.
