Ольга ВОЛКОВА, Ігор АЛЕКСЄЄВ,
ХОО ВУТ “Просвіта”
Фото Станіслава ПИЛИПЕНКА
У День пам’яті жертв Голодомору уже тридцятий рік поспіль небайдужі харків’яни зібралися вклонитися загиблим і згадати страшні події 1922—23, 1932—33 та 1946—47 років. Просвітянська акція (до неї долучилася також дружня Спілка української молоді) зібрала близько шістдесяти осіб. Вона була не єдиною цього дня.
Зустрівшись біля монумента “Слава Україні” на площі Конституції, учасники мовчазною ходою рушили до пам’ятного хреста у Молодіжному парку. Після промови голови харківської “Просвіти” Анатолія Сергієнка та виконання славня отець Віктор Маринчак відслужив молебень за загиблими від репресій та голодоморів. Він сказав, що загиблі — не безсилі жертви, а праведні мученики, які увійшли до історії. Вони бійці, яких вдалося обеззброїти, тому що Голодомор був покаранням за непокору. Що війна проти імперії зла почалася задовго до 1933-го, триває і зараз, тож мусимо вистояти, відстояти нашу державу та націю. Всі присутні заспівали Многая літа нашим захисникам, які зараз боронять Україну.
Після того були виступи старійшин “Просвіти” та науковців, які згадували, як сумнозвісні історичні події торкнулися їх чи їхніх сімей. Були на акції і літні харків’яни, і зовсім молоді. Тож є надія, що ми справді пам’ятатимемо і робитимемо висновки. До акції долучився гість із Херсонщини. Голодомори — біль усієї України, не окремих міст чи сіл. Лунали вірші Ніни Виноградської, згадували людей, завдяки яким правда про Голодомор була збережена й донесена до світу. Також дуже влучно було сказано, що в нашої нації голод не витравив прагнення до волі.
Присутні засвітили лампадки та поклали квіти й колоски до хреста. Анатолій Сергієнко завершив акцію, наголосивши, що Україна єдина, це наша спільна Вітчизна, історична пам’ять у нас теж одна на всіх.
Атмосфера жалобної події та більшості інших, організованих у Харкові, була бойова. Це далеко від так званої “віктимної моделі історичної пам’яті”, яка культивує у народу прагнення, щоби його жаліли. Нерозкаяні злочинці та продовжувачі їхньої справи будуть покарані, але для цього необхідно бути сильнішими, змобілізувати усі українські сили, визнати, що причиною Голодомору стали московство та імперіалізм.
Пам’ять — це не постійне голосіння від жалю до себе, це джерело, з якого беремо сили йти далі, боротися, бути гідними.
Отже, пам’ятаймо й шануймося. Ми мусимо бути вільними, бути господарями на своїй землі. Слава Україні!
