Талановитий пагін родини Трафюків

Ольга ШЕВЧЕНКО,
директор Глибоцького краєзнавчого музею

На базі Глибоцької районної дитячої бібліотеки відбувся авторський вечір “Осіннє плато” з Марією Трафюк-Маріщак, донькою відомого на Глибоччині поета-барда Григорія Трафюка.
Зібралося чимало народу: голова та члени літературно-мистецького об’єднання “Витоки”, представники влади, вчителі та учні Глибоцької гімназії, ліцею та Димківської ЗОШ, глибочани та шанувальники поетичного слова.
Марія Трафюк-Маріщак сенсом свого життя обрала слово, яке віднаходить і майстерно передає у поезії. В цьому велика заслуга її батька, який з дитинства зумів прищепити любов до поезії. Адже мало хто з нас знав, що “під орудою його критичного пера” вже понад 20 років поетеса закохана в слово і творить власну поезію. Мати Валентина прищепила доньці любов до пісні, адже вона має гарний голос і знає багато пісень. Як щиро зізналася поетеса, батьки її “були два потужних крила, які до певного моменту несли мене по життю”.
За літом вслід біжать літа,
“Цок-цок” годинник одиноко,
Мій жовтень в душу загляда, —
А в ній ще небо синьооке.
А в ній — неспівані пісні…
Марія Трафюк-Маріщак народилася в Глибоці, закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, журналіст, авторка низки журналістських і літературних публікацій у регіональній пресі. Щаслива дружина, мати двох чудових дівчаток. За щоденними турботами збігає час, а коли родина відпочиває, в її душу приходить натхнення і народжується поезія…
Хто я?
Поет чи так лиш здається? Не знаю,
Луна безголоссям німим:
— Господи, смирно усе я приймаю,
Тільки не дай мені бути ніким!
Із усмішкою і ностальгією згадує поетеса дитячі роки, їх витівки з братом, як їм діставалось на горіхи. Сумує вона за Петрусем, адже “зараз він підкорює європейські дороги”, але Марічка знає, що “ми завжди в серці один одного”. Брат прекрасно грає на гітарі та інших інструментах, має гарний голос, є цікавою і неординарною особистістю. Також він автор багатьох пісень, сам пише слова і музику, а ще колекціонує музичні інструменти.
Над дверима старого кафе
та протертих до ями східцями
Винограду висить галіфе
й прикрашає будівлю стовпами.
Розкладає під ним інструмент
Музикант молодий, перспективний.
Його ж мрії розбиті ущент,
А на диво пісні — позитивні.

Лине музика легка, дзвінка,
Пальці живо по струнах злітають,
Душу рве молоду юнака,
Бо що завтра з ним буде — не знає.
Линуть до слухачів рядки вірша-присвяти братові “Музикант”.
А слухачі завмерли, затамували подих, слухаючи автора…
Нехай летить незламна
правда вдаль,
Не забирайте у людей своїх свободу!
Тому й не носить він страшну
медаль:
“Від вдячного афганського народу”.
А потім було творче спілкування з вдячними однодумцями. Пролунали щирі побажання, відгуки, поради з уст Олени Бадюк, Олени Рєпіної, Олександри Возняк, Родіки Зегрі, Юлії Коваль, Ольги Ковальчук, Флорі Лєрки, Романа Нагірного, Алли Сторожук, Аліни Загудалової, Людмили Сабран, Наталії Пую, барда Галини Сисолєтіної та учнів Глибоцької гімназії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment