Покликана пробуджувать серця

На сцену виходить висока, ставна чорнява жінка. В її ході, у кожному жесті відчувається шляхетна, сказати б, королівська, велич і гідність, якась незбагненна прихована сила. Її руки, мов два білих птаха, здіймаються вгору, і… простір виповнюється чарівними звуками акапельного хорового співу. Це подібне до магії: її руки немовби вичакловують мелодію просто з повітря! Чутливий до найменшого їхнього поруху хор перетворюється на злагоджений і цілісний, ідеально налаштований складний музичний інструмент. Поєднані у могутній і світлій гармонії голоси оповідають слухачам про славну історію України, про її видатних синів, висповідують її болі та радощі, горе та короткі миті щастя, поразки та перемоги. Ось їде на баскому коні гетьман Дорошенко зі своїм славним військом, серед якого й необачний Сагайдачний, що “поміняв жінку на тютюн та люльку”. А ось ідуть на вражих панів легендарні Іван Гонта й Максим Залізняк з Холодного Яру. Від їхнього кроку здригається земля, блищать у місячному світлі шаблі, освячені у Мотронівському монастирі… Далі перед слухачами розгортається велична драма битви під Берестечком, де свята українська земля почорніла од крові тих, хто мав би її засівати пшеницею, та мусив натомість узяти зброю до рук, щоб захистити її од лютого й захланного ворога… Але Україна відроджується — і ось уже лунають стрілецькі пісні, в яких повстала з попелу й небуття Україна знову бореться за свою Свободу…
Та не лише битвами жив наш народ: знайшлося в його пісенній пам’яті місце й веселим, жартівливим пісням, якот “У перетику ходила” на слова Тараса Шевченка або у народній “Ой, послала мене мати до Дунаю хусти прати” чи “Їхав козак з України”.
Окреме місце у репертуарі хору займає “шевченкіана” – понад двадцять музичних творів на вірші Тараса Шевченка. А ще ж і духовні твори, зокрема й таких “складних” композиторів, як Максим Березовський, Артемій Ведель, Дмитро Бортнянський, Станіслав Людкевич… І це далеко не повний перелік з тих понад 150 музичних творів, які виконував хор “Просвіта” Оболонського району міста Києва під керівництвом видатного хормейстера і надзвичайної людини — Раїси Олексіївни Марченко.
На жаль, доводиться вживати слово “виконував” у минулому часі, оскільки в останній день осені, 30 листопада, Раїса Олексіївна пішла з життя. Її світла й прекрасна душа полинула в обійми до Бога, повною мірою довершивши неймовірно складну, але разом із тим і почесну шляхетну місію, яку Він дав їй при народженні, 74 роки тому…
Народилася Раїса Марченко у козацькому Запорізькому краї, у місті Бердянську 9 травня 1944 року. Батьки, як і всі українці в ті часи, жили більш ніж скромно і були великими трударями. Саме вони стали для доньки взірцем любові до своєї Батьківщини, до її пісень, прищепили їй глибоку порядність, чуйність і співчутливість до ближніх. Хоч і самим їм доводилося нелегко, вони ніколи не відмовляли у допомозі іншим людям: давали прихисток на ніч подорожнім, ділилися останнім куснем хліба. Такою виросла і їхня донька — палка і романтична, правдолюбка, ладна обійняти й пожаліти весь світ, зняти останню сорочку, щоб одягнути бідного та вбогого. Багато пізніше, вже викладаючи музику дітям, вона часто сама купувала своїм учням сопілки, майструвала костюми, копіювала для них ноти…
Закінчивши середню школу, Раїса Олексіївна вирушила до Києва, де вступила до Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського на диригентськохоровий відділ. Маючи видатні вокальні й музичні здібності, могла б обрати фах співачки або піаністки, проте обрала найважчу, “чоловічу”, професію — диригента. По закінченні консерваторії була скерована до середньої школи № 9 Оболонського району, де працювала викладачем музики.
Творчий потенціал Раїси Олексіївни дозволяв створити фаховий хор з професійних співаків, який, без сумніву, додав би слави Україні на великій сцені. І вона мріяла про такий хор. Але обставини склалися інакше. З’явилася родина, народилося двоє чудових синів, котрі потребували уваги й турботи. І тут, окрім музичного дару, Раїса Олексіївна змогла реалізувати й інше своє покликання — Матері й Учителя. Вона була ніжною й самовідданою матір’ю для синів і улюбленою вчителькою для дітей. Діти відчувають найменшу нещирість і фальш, вони безпомильно визначають, як до них ставляться насправді. Раїса Олексіївна щиро любила дітей, вона не лише вчила їх українських пісень, а й любові до України. Разом з музичним матеріалом вона викладала їм історію України, котру знала досконало. Виховувала в них осмислений патріотизм. І все це було задовго до здобуття Україною незалежності. Учні Раїси Олексіївни отримували перші місця на республіканських та всеукраїнських конкурсах, демонструючи високу школу вокалу і гри на сопілках (вона вела ще й клас гри на сопілці).
Але мрія про хор нікуди не поділася, і зрештою 1993 року Раїса Олексіївна створила власний хор — хор “Просвіта” Оболонського району. Одразу після відновлення Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка вона активно долучилася до його діяльності. Як і всі просвітяни, члени хору взяли собі за мету не лише популяризувати серед широкого загалу українську пісню, а й доносити правду про нашу історію, котру сотні років перекручували й перебріхували окупанти. За 16 років свого існування хор об’їздив усю Україну, від Севастополя до Тернополя, виступав у військових частинах. Брав участь у численних всеукраїнських пісенних фестивалях, зокрема “Дзвени піснями, моя земле” (Севастополь, 2007—2008 рр.), “Серпневий заспів” (м. Чорноморськ), де виступав шість років поспіль, “Вишгородська Покрова” (м. Вишгород), “Введенські піснеспіви” (м. Ворзель), де виступав два роки поспіль. Хор не пропустив жодної акції товариства “Просвіта”, неодноразово виступав в Українському домі, у госпіталі для ветеранів війни у ПущіВодиці. Звісно, був хор і на Майдані у лютому 2014 року, де співав Героям, котрі відстоювали нашу Державу.
А у січні 2015го Раїса Олексіївна віддала Україні найдорожче, що лише може віддати людина. Чорного дня, 19 січня 2015 року, у Донецькому аеропорті у бою з підступним і ницим ворогом поліг її син, Кіборг, головний сержанткомандир Олексій Марченко (позивний “Сєдой”), котрий воював у 81й окремій аеромобільній бригаді (90й окремий аеромобільний батальйон). Наказом президента України “За особисту мужність та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі”, посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеню, а також нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту”.
І навіть після цієї жахливої втрати вона знайшла в собі мужність підтримувати інших матерів наших загиблих Героїв, виступати у КМДА у День матері для них, об’єднаних спільним горем…
Останній виступ хор “Просвіта” дав у прифронтовому Маріуполі 2 жовтня цього року — на фестивалі “Українська пісня єднає нас”…
Вклонімося ж великій патріотці України, Матері Героя, видатній людині, незабутній Раїсі Олексіївні Марченко, яка віддала Україні все своє життя і навіть більше!

З безмежною скорботою і вдячністю
хор “Просвіта”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment