Нові творчі пошуки «Перетворення»

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото з сайта театру
Початок театрального сезону став багатим на події для Театру Володимира Завальнюка “Перетворення”. На Міжнародному фестивалі жіночих монодрам “Марія” показали свої вистави “Малюнок на замерзлому вікні” Володимира Даниленка та “Леді Капулетті” Ніни Мазур. А в Будинку актора відбулася прем’єра вистави “Звабник” за творами Едуардо де Філіппо “Ризик” та Жана Іонеску “Марення вдвох”.

“Малюнок на замерзлому вікні” — це історія про містичну дитячу любов, яку не може вбити ні суєта, ні благополуччя, ні байдужість, ні час. Про виставу розповідає актриса Олена Мотовилова.
— У театрі “Перетворення” працюю вже п’ятий сезон. До цього грала у “Гамлеті” та “Королі Лірі” за Вільямом Шекспіром, “Великому льосі” Тараса Шевченка, дитячій виставі “Снігова Королева”. А “Малюнок на замерзлому вікні” — моя перша моновистава. Вразив текст п’єси, адже твір магічно пов’язаний з моїм життям. Не сама історія, а всі ті місця, про які пише автор, я знаю майже напам’ять. Зокрема добре знаю Вилкове. Живу біля парку на Червоному хуторі (м. Київ).
Почали роботу над виставою у травні 2017 року, прем’єра відбулася 7 вересня. Грали на фестивалях у Києві, Дніпрі, Єревані, столичному Будинку письменника та Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
Виставі вже більше двох років. Я росту як людина, змінюється моє ставлення до героїні. Стала тонше розуміти стосунки батьків, сприйняття дівчиною приходу в сім’ю нової людини. Мені близький цей матеріал, бо маю теплі стосунки зі своїм батьком, під час вистави використовую татові речі. Вони мене надихають.


Героїня спектаклю “Леді Капулетті” — мати Джульєтти. Вона постає в образі молодої жінки, яка пішла в монастир. Ця жінка розповідає історію свого життя: про біль, розчарування, кохання та втрату. Втрату єдиної доньки Джульєтти та коханого Тибальда, з яким вона зраджувала чоловікові. Актриса Ганна Яремчук має чималий досвід роботи в моновиставах. До цього були “Третя молитва” Ярослава Верещака, “Краще б я народилася кицькою” Неди Неждани, “Вой немой волчицы” Оксани Танюк.
— З одного боку, грати у моновиставі складніше, бо весь час на сцені один, а з іншого — простіше, бо знаєш, що лише сам відповідаєш за свою роботу перед глядачем, — зізнається Ганна. — У будьякому випадку намагаєшся викладатися на повну.
Наш театр давно дружить з письменницею Ніною Мазур. Художній керівник Володимир Завальнюк поцікавився, чи немає в неї нової п’єси. Пані Ніна сказала, що в неї є прекрасна річ для мене — “Леді Капулетті”. Ми вирішили: а чому б ні? І поставили цю п’єсу.
Виставу переважно показували на фестивалях — “Театр ua” в Дніпрі, “Відлуння” у Хмельницькому (голова журі фестивалю — Ніна Мазур), “Марія” у Києві. (Також “Леді Капулетті” нещодавно показали на мікросцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”).


Про нову виставу театру “Перетворення” — “Звабник”, ми попросили розповісти режисерапостановника, художнього керівника театру Володимира Завальнюка.
— Дві п’єси, за якими створено цю виставу, написані в різних жанрах. Це романтична комедія “Ризик” і твір абсурду “Марення вдвох”. Обидві п’єси створено в середині минулого століття. Дві війни наклали певний відбиток на їхніх авторів — Едуардо де Філіппо і Жана Іонеску.
Ситуація у п’єсах дуже схожа на сьогоднішню. Для мене головним імпульсом був аутизм соціуму, коли відбуваються жахливі події — і людина закривається у своєму панцирі, стає черепахою або равликом. Їй важливо заховатися від життя. Думаю, таких людей треба пожаліти, полюбити і дати їм можливість бути щасливими і хоч трішки відкритися.
Вистава за п’єсою “Ризик” уже йшла у театрі “Браво”. Тепер я переклав її українською мовою, змінив деякі психологічні акценти. Було певне наближення до абсурду, відчуття близького апокаліпсису. Та насправді апокаліпсис усередині нас. Якщо ми будемо більше рефлексувати, то, можливо, зможемо вийти з цього стану.
Другу частину вистави зроблено абсолютно з нуля. Абсурд у ній — це концентрована правда. Моя мета, аби у виставі було відшліфовано всю графіку, всю композицію і всі внутрішні ходи. Навіть не авторські, а передбачення, передчуття подій і думок. Головне не те, що людина сказала, а те, що вона подумала, чого не захотіла сказати.
Кирило Булкін — чудовий актор. У першій частині вистави він грає Міккі — гостя з Америки. Він дуже виразний, м’який, точний у цьому образі.
Дмитро Шпак — молодий актор. Мені дуже подобається динаміка його росту. Він розвивається, він закоханий у театр.
Ганна Яремчук, яка грає в обох частинах вистави, людина унікальна і в професії, і в житті. Адже життя — це ставлення до професії. Це те, як прекрасна актриса стає актрисою великою. Це абсолютний максималізм, це повна самовіддача. Це передусім вимогливість до себе.
Отримую величезне задоволення від сцени, граючи свого персонажа. Він трохи екстремальний, гротескний, гострохарактерний. Але все це з гумором, з підтекстом.
Декорації зробила художник Світлана Югова. Я просив її створити мікс реалістичної картини з виходом у сюрреалістичне світосприйняття. Для мене сюрреалізм — той самий реалізм, тільки підсилений у мільйон разів. Мені дуже подобається стиль і манера Світлани. Музичне оформлення і пластика — це наша спільна з акторами робота.
Плануємо ще раз показати “Звабника” у Будинку актора 24 грудня. А в подальших планах — постановка “Академії сміху”, роботу над якою почнемо вже наступного року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment