Зеленський подивився Путіну в очі. Що далі?..

Осип ЯКИМЧУК

Давно не було у мене (впевнений, що й у мільйонів українців) такого напруженого дня, як день очікування на результати паризької зустрічі у Нормандському форматі, яка розпочалася в Єлисейському палаці в Парижі 9 грудня увечері. Вона, традиційно для всіх заходів за участю Путіна, розпочалася зі значним запізненням. Звичайно, через Путіна. …Причиною для напруження були заяви помічника президента України Андрія Єрмака, що команда президента України готова провести конституційну реформу за підсумками саміту в Нормандському форматі. Забув, вихований у шоу-індустрії юрист-міжнародник, що Конституція — це справа нації, а не неформальних самітів.
З перших днів президентства Володимир Зеленський часто повторював, що хотів би глянути у вічі Володимиру Путіну. Така можливість з’явилась 9 грудня 2019 року. Він не просто глянув Путіну в очі, а змушений був довго-довго у них дивитися. О 20.00 9 грудня, за словами заступника глави Офісу президента України Кирила Тимошенка, переговори “четвірки” ще мали тривати кілька годин. На них були присутні міністр закордонних справ Вадим Пристайко, помічник президента Андрій Єрмак, радник президента Руслан Демченко і головнокомандувач Збройних сил України Руслан Хомчак. Розмови проходили у закритому режимі. А перед їхнім початком була інформація від “5 каналу”, що частина їх буде відкритою.
Чому потім наглухо закрилися? Тут виловлю інтуїтивне припущення: як інформували російські ЗМІ, Путін їхав до Парижа з жорсткою позицією з приводу “непослідовності” виконання Україною Мінських угод. У Парижі він зрозумів, що йому не вдасться нав’язати російську редакцію угод. Тому переговори й було закрито. Не міг Путін дозволити собі другого поспіль програшу. (Першим був провал перемовин 7 грудня з Лукашенком про створення єдиної союзної держави).
Що ж побачив Володимир Зеленський в очах Путіна? Судячи з тону прес-конференції, на якій Путін був дуже сердитим, Зеленський побачив у них кадебістську порожнечу. І бажання далі тримати Україну під контролем.
Тож не видно, що єдиним (у кожному разі явним) документом було комюніке зустрічі — “Загальні узгоджені висновки Паризького саміту в Нормандському форматі”. Це загальні фрази, які Путіна ні до чого не зобов’язують. Судячи з його мови на прес-конференції про “громадянський конфлікт”, про переслідування “русскоязичних”, він залишається на своїх позиціях. Тому один із моїх друзів у Facebook ще вночі написав: “Невже ж Україну здали?”…
Координатор акції “Варта на Банковій” Павло Білоус зазначив, що президент Володимир Зеленський за результатами переговорів лідерів країн Нормандського формату не допустив здачі національних інтересів України. За словами П. Білоуса, результат саміту — це і заслуга тих, хто тримав “Варту”.
Президент України Володимир Зеленський після зустрічі в Нормандському форматі в Парижі окреслив низку принципів, якими Україна не поступиться на шляху до встановлення миру на сході України, оголосивши їх на паризькій прес-конференції: “Я хочу окреслити низку принципів, яких я ніколи не порушу як президент України, бо з цим ніколи не погодиться український народ”.
“Перше — це неможливість федералізації. Україна — унітарна держава. Це незмінна стаття Конституції України та непорушний принцип існування держави. Другим пунктом, щодо якого Українська держава має стійку позицію, є неможливість вчиняти будь-який вплив на вектор її руху та розвитку. Україна — незалежна, самостійна, демократична держава, вектор розвитку якої завжди обиратиме виключно народ України”.
Глава держави також укотре нагадав про територіальну цілісність та непорушність українських кордонів: “Третє — неможливість компромісів з урегулювання ситуації на сході України через поступки територією в межах міжнародно визнаних кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим — це Україна”.
Володимир Зеленський зазначив, що українці мають заслужене право не вірити словам та обіцянкам і покладати надії лише на справжнє дотримання всіх домовленостей: “Маємо чітке розуміння, що лише конкретні дії будуть підтвердженням готовності всіх до забезпечення миру. Ми зі свого боку готові до виконання домовленостей, але це дорога з двостороннім рухом”.
Хоч Володимир Зеленський нагадав публічно Путіну, що для українців Крим — це Україна, проте на зустрічі Нормандської четвірки та під час двосторонніх перемовин з президентом РФ до питання анексії Автономної Республіки Крим не дійшли: “Я дуже хотів обговорювати це питання. Не буду вам брехати, ми на перше ж питання про розведення витратили 30—40 хвилин, тому що у мене своя позиція. Потім обмін, він пішов легше. І до Криму детально ми не дійшли”.
Володимир Зеленський також розповів, що зустріч із президентом РФ тривала понад годину. Президент України поділився, що йому було складно домовлятися з Володимиром Путіним, проте він відчував поступки з його боку. За словами В. Зеленського, Путін намагається врегулювати кожне слово. Постає питання: чи це означає, що були якісь таємні домовленості?
Виявляється, Зеленський і Путін зайшли в штики щодо кордону. У питанні відновлення українського контролю над кордоном та виборів на Донбасі вони не досягли домовленостей, проте погодили новий обмін полоненими. Міністр внутрішніх спав України Арсен Аваков, оцінюючи паризьку зустріч, сказав: “Все добре. Президент Зеленський — молодець, дуже жорстко і правильно тримає позицію, зради немає”. Чи справді — покаже час.
У газовому питанні, яке викликало не меншу тривогу, ніж весь комплекс безпекових питань, поки не досягнуто згоди. Є лише обтічне формулювання, що “питання розблоковано”. Також повідомлено, що Україна не відмовляється від судових позовів у газовому питанні проти Росії.
Путін не зламав у Парижі президента України, що є позитивним для нас. І, як вважають російські опозиціонери, є початком великих проблем у Росії Путіна. Однак після паризької “зустрічі чотирьох” є тривожні моменти. Заяви президента Франції Макрона і канцлерки Німеччини Меркель про “формулу Штайнмаєра” гостро вкололи в серце”.
Голова комітету Верховної Ради з питань інтеграції України з Європейським Союзом Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила, що згода президента України на “формулу Штайнмаєра” і відмова від ідеї миротворчої місії насторожує. Викликає занепокоєння низка заяв на паризькому саміті Володимира Путіна.
За її словами, президент Зеленський під час переговорів не наважився перетнути “червоні лінії”, щодо яких його застерігали на народному вічі, і це позитивно. “Я рада, що президент Зеленський спроможний чути активне громадянське суспільство. Усі акції проти капітуляції, попри звинувачення в їхній проплаченості, нарешті були почутими, — зазначила вона. — Чекаємо повернення наших бранців до кінця року. Сподіваюся, людей звільнять і з території РФ, і тимчасово окупованої території ОРДЛО, і тимчасово окупованого Криму”.
За її словами, “турбує те, що президент вирішив скористатися термінологією Кремля, мовляв, Москва має вплив на сепаратистів на окупованих територіях, а не є стороною цього конфлікту, яка має припинити вогонь з окупованих територій сходу України. Це зрезонувало зі словами Путіна про “ихтамнет” і те, що ми маємо вести прямі переговори з терористами, а РФ докладе зусиль для врегулювання “внутрішнього українського конфлікту”. І “формулу Штайнмаєра” тепер погодила Україна. Ми донедавна не погоджувалися на цю формулу, але президент узяв на себе цю відповідальність. Прикро, що президентська команда, хоч і наполягає на контролі за кордоном до виборів, все ж вирішила йти на путінському налигачі Мінських домовленостей щодо кордону, і повністю відмовилася від ідеї про миротворців. Те, що ОБСЄ муситиме моніторити ситуацію протягом 24 годин, безумовно, позитив і важливе досягнення. А от те, що ОБСЄ моніторитиме ситуацію на території всієї України, може викликати різні тлумачення. Сподіваюся, що українська сторона наполягатиме на тому, що ОБСЄ має моніторити ситуацію на окупованих територіях і Донбасу, і Криму. Підозрюю, що РФ буде наполягати, аби ОБСЄ починала моніторити ситуацію, як написано, по всій території України, наприклад, на Львівщині чи на Закарпатті”.
Іванна Климпуш-Цинцадзе також висловила стурбованість заявою Путіна про Закон України “Про освіту”: “Сподіваюся, що українська влада не вважатиме за потрібне переглядати цей закон під тиском Кремля. Також вважаю, що продемонструвати своє знання російської мови Зеленський міг і одним-двома реченнями. Також дивно прозвучало запрошення кремлівської пропагандистки до України”.
І ці нюанси показують, яким неглибоким є державне мислення Володимира Зеленського. Тому такі віча, як 8 грудня, ще будуть потрібні. Віче “Ні капітуляції”, яке проходило і в Києві, і багатьох інших містах України та українській діаспорі, не тільки виставило Володимиру Зеленському “червоні лінії”, а й показало, наскільки примітними є, здавалося б, ключові фігури української політики. І колишні, і нинішні. Як тільки три фракції українського парламенту — “Європейська Солідарність”, “Голос” та “Батьківщина” закликали усіх небайдужих українців вийти 8 грудня на акцію “Ні капітуляції”, з боку деяких ветеранів української політики почалися “наїзди” на ініціаторів віча.
Хоч у заяві-вимогах до Зеленського не було крамоли, про яку під час чергового сеансу “шустеризації” українців говорили колишній президент України Леонід Кравчук та колишній президент Грузії, а нині політичний емігрант Михайло Саакашвілі. Були там лише вимоги, під якими підпишуться не лише ті, хто ходить на віча, а й мільйони виборців Зеленського: жодних компромісів щодо унітарної держави і ніякої федералізації; жодних компромісів щодо європейського та євроатлантичного курсу; жодних політичний дій, зокрема виборів на тимчасово окупованих територіях Донбасу до виконання умов безпеки і деокупації, виведення російських військ, роззброєння незаконних збройних формувань, встановлення контролю над державним кордоном; жодних компромісів щодо деокупації та повернення Криму в Україну; жодного припинення міжнародних судових процесів проти Росії.
Чому ж Кравчук каже Порошенку: “Ви заважаєте Україні” і радить ініціаторам віча дочекатися результатів паризької зустрічі? І лише як будуть перейдені “червоні лінії”, виходити на акції протесту. Логіка вбивча. Вона нагадує поведінку “турботливого” татуся, який нервово реагує на зауваження, що синок, який бавиться сірниками, може спалити хату. На жаль, заяви, які останніми тижнями українці чули від оточення нинішнього президента України, змушують їх непокоїтися. Адже ж заяви вже згаданого Єрмака з його ідеями про “зміну Конституції в обмін на мир” можуть викликати вибух в українській хаті.
І це на єдиний випадок, коли ненависть убиває логіку. Колишній прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, який тільки завдяки впливу Порошенка посів посаду прем’єра, несподівано виступив проти організованих опозицією мітингів “Ні капітуляції!”. Він назвав їх підніжками Зеленському перед найважливішим для України самітом Нормандської четвірки. А лідерів парламентської опозиції називав “дешевими політиканами” і закликав українців продовжити боротьбу за відновлення миру в країні. Це продиктований ненавистю популізм. Свідчення цього — сказані у Парижі слова президента Зеленського: “Україну я представляв не один, разом зі мною були всі українці, підтримку яких я відчував. Разом зі мною були правда та відчуття справедливості”.
Чи був би ґрунт для таких слів без акцій “Ні капітуляції”? Тим паче, що Путін надривним голосом говорив про тиск на президента України “радикалів”. Звертаю увагу, що у Москві було сподівання (в кожному разі про це широко говорилося у російських коментарях), що Путін “проковтне” недосвідченого, як лелека жабку. Тут для мене залишається відкритим питання, чи це сподівання було зумовлене лише наївністю, з якою кремлівський клептократ хотів 2014 року створити в Україні “Новоросію”? Чи, може, у цьому Путіна переконала його агентура в Україні?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment