То скільки двічі по два?

Олексій ПЕРЕДЕРІЙ,
Запорізька обл.

Розумію, що часи змінились: комп’ютеризація, Інтернет, засилля чужомовних видань, анемічність наших, українських. Але на цьому тлі вирізняються “Літературка”, “Слово Просвіти” як елітарні видання. І це добре. Ekcelsior, як казали древні. Але чому вас рідко можна знайти в бібліотеках, а особливо — шкільних? Дітей треба відривати від смартфонів, і педагогам “висока” тема не завадить. Адже у кожному числі тижневика “Слово Просвіти” гурт авторів такі вибиває національні децибели! Не переконуватимемо один одного в очевидному. Краще порадьмось, як нам розширити авдиторію. Можливо, “ненав’язливо” порекомендувати обласним “Просвітам” на місцях пробивати передплату? До слова. Ваша передплата недорого коштує (слава Богу!) порівняно з іншими газетами. Оце звернувся я до заможних фермерів, підприємців чи, можливо, вдячних учнів своєї колишньої школи, передплатити “Слово Просвіти”, “Літературну Україну”, той чи той український журнал. Сподіваюся, мою замітку в районці надрукують. Я знову подарую піврічну передплату “Слова Просвіти”, але тій школі, де починав свої 7 класів по війні. Так би зробили всі, кому дороге українське слово.
Хоча найбільш “забамбульним” для українців лишається телеящик. Коли вже в нас буде можлива не лише реклама претендентів до парламенту, взагалі влади, а й антиреклама? “Розбір польотів” після виборів чи доленосних рішень Уряду, Верховної Ради? Але наша преса мовчить. Ось чому за бойківрабіновичів стільки віддано голосів в центрі, на півдні і сході. Лише потім, отямившись, ми виходимо на майдани. А чому б не думати до того, як?!
Не додаватиму нічого до “українофобських гомосовєтікусів та кацапської орди” Салиги. Про це розповідаю серед своїх, але повторюсь: коли в керманичів нутро чуже, де націоналізм (тобто любов до українського, рідного народу і своєї землі) і не ночував, а говорити з патентованим Монебром і важко, і програшно.
А наше “не НАТО” і нинішній “барель української крові за в’язку московських бубликів” лежать на всіх наших президентах краплями крові та сліз. А на всіх нас, даруйте, хоч росою чи туманом теж. Що допустили! Врозуми нас Всевишній! Не хотів аж так — глибоко, але не можу мовчати.
P. S. Мовчу про купипродай всієї України. Кажуть, у єврейського школярика вчитель запитує: скільки двічі по два? Той уточнює: ребе, а ми продаємо чи купуємо?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment