Критичний час для еліти і нації

Володимир ФЕРЕНЦ

Українство наразі заціпеніло розмірковує, як би відштовхнутися від кризового дна і виплисти на живу поверхню європейського, вільного життя в достатку і задоволенні духу. Нам хочеться вірити, що проблеми якось вирішаться, сподіваємось на мудрість і силу національної еліти, але загроза самобутності вже відчутна — і проти неї не придумано майже нічого. А народові конче потрібно щодень відчувати присутність сильної і владної еліти, щоб не робити дурниць на шкоду собі, щоб орієнтувати парус власного осібного життя за єдиним для всіх вітром добрих перемін. А ще — щоб скинути моральний тягар відповідальності за власне просте життя на цю сакралізовану національну еліту. Наразі українська національна еліта соціально понижена, атомізована і майже заблокована інформаційно.
За висновками аналітиків, нова влада здійснює дуже серйозні й швидкі кроки з метою трансформації нації як усередненої активної громадянської сили, що визнає, обирає і підтримує владу. Зокрема заслуговує на увагу стаття Валентини Аксьонової в УП “Комунікація Банкової: про що говорять і про що мовчать у Зеленського”. Не переповідатиму її тексту, акцентуючи на головному. Цитований автором дослідник Бенедикт Андерсон називає нації уявними спільнотами, які ЗМІ зв’язують між собою через певні ритуали належності. Серед цих ритуалів “фестивалі, офіційні державні свята, які повторюються з року в рік, і трансляції, яких глядачі чекають по телебаченню, або ж у яких беруть участь самостійно, це книжки, національні медіа, міфічні фігури, легенди та казки тощо. Щорічні повторювані з року в рік ритуали, які транслює телебачення, в яких беруть участь або за трансляцією яких стежать люди, це події, які цементують націю”. До прикладу — офіційна підтримка святкування двох дат Різдва нібито з проєвропейським наміром насправді шкодить цементації української нації. Для вкорінення цих символів і культурних маркерів необхідна тяглість і повторюваність подій на тлі відчутного зростання добробуту.
Тепер цю тяглість не забезпечує еволюційний процес, як це було в ХХ столітті. З допомогою інформаційного та економічного впливу подібні процеси можна не тільки прискорювати, а й змінювати, змінюючи цим поведінку суспільства, змінюючи саму націю. Грубо кажучи — стало можливим гібридне конструювання націй навіть у часових межах одного покоління українців. Саме тому, щоб зберегти стержень української етнічної самобутності, конче необхідна послідовна впливова дія владної еліти, яка володіє і живе національними цінностями. На жаль, повноцінного впливу на масу українська національна еліта не має. Бракує передовсім владної, фінансової та інформаційної спроможності. Без цих складових сучасного впливу на масу еліта приречена на асиміляцію в сильнішому “меншинному” середовищі або ж на обмеження впливу дедалі меншим колом і замкнення на собі, тобто у власній резервації.
У цьому цинічному прогнозі немає й грама ідеології — такий закон глобалізаційних процесів, які уніфікують маси під зручний стандарт споживацького універсального громадянства Світу. В нерозумінні цього закону наша приреченість до щезання як останніх могікан Америки. Саме з усвідомлення суті цього жорсткого світового механізму може народитися стратегія порятунку національної еліти, відтак збереження і відновлення державницького домінування автохтонів. До речі, державницьке домінування автохтонів стає визначальним успішним брендом сучасності. Це щасливе суспільство Фінляндії, країн Скандинавії, Ісландії, які стають прикладом навіть для таких наддержав, як Німеччина та Америка. Фактична відмова Америки від ролі світового жандарма і зосередження на власному добробуті Китаю та Японії свідчить про те, що світ повертається до нормальної моделі самодостатності буття без гонитви за ефемерним прогресом і багатством. До речі, досвід статистично щасливих націй підтведжує правило: найважливішим є справедливий устрій, самодостатня економіка та пріоритет спільних культурнодуховних цінностей і традицій. Це очевидно, адже людина не може вічно бути рабом реклами і споживацького суспільства, тваринно закінчуючи своє життя без віри у власну божественну місію на Землі.
Українці дуже стійка і життєлюбна нація. Маю на увазі етнічних українців. Ми переживаємо головну хвилю світової трансформації і вже знаємо, як то бути глобалізованим споживацьким суспільством, телебачення якого працює на уніфікаціюденаціоналізацію просто як механічна машина — жодного особистого зла проти етнічних українців. Наша проблема в тому, що нам бракує кілька століть державницького досвіду, щоб без особливих втрат пережити цей цивілізаційний процес, як це робить із великими труднощами сучасна Європа. Ми не могли мати такого досвіду, тому щодень втрачаємо себе, але ще маємо шанс скористатися чуттям самозбереження, яке дає Бог кожній земній істоті, тим паче народові, який декларує Віру. Слово Віра я вжив, щоб акцентувати на тому, що ми її надто декларуємо і не вповні сповідуємо. А Віра є визначальним елементом будьякої нації, навіть квазінацій, таких, як Росія чи емігрантські Канада й Америка.
Після цієї вступної тиради вже можна підсумовувати чи просто задекларувати кілька пунктів, які українці можуть прочитати і задуматися над непростим сучасним життям сам на сам зі світом.

  1. Найголовнішою є Віра в Творця і наше право вічності в Книзі Буття народів. Тільки Віра має значення, не релігійність. Саме ця сила, за біблійними переказами, здатна наказувати горам зрушити з місця, і це стається. Головний християнський критерій Віри — “Хто свого брата любить, той має Віру” є найголовнішим щодо до числа побудованих і відвідуваних храмів. Між іншим, цей спосіб випробування Віри заповів нам сам Ісус Христос. Вільні люди повинні вірити одні одним, відтак довіряти кращим між себе, а не чужинцям, владу і багатство своєї, Богом даної землі. Ми довгий час були невільними, але мали й час повернути собі гідність вільних людей. Щодня треба робити собі іспит на гідність за заповіддю Христа і змінюватися, зміцнюватися у Вірі, стаючи нацією гідних людей.
  2. Перша теза є ключем до створеннязбереження національної еліти взамін псевдонаціональній, вихованій і навченій колонізаторами кількох століть, зокрема й модерними. Без Віри простолюд не почує розумних, духовних і жертовних людей зпоміж себе (еліти) і піде за чужими фарисеями і лицедіями, що служать Молоху споживацтвазбагачення без обмеження мораллю.
  3. Маса повинна вірити в місію і силу провідника, поважати жертовний чин національного лідера нарівні з Божим Посланником. Бо кожен народ таких має і роль яких визначальна. Адже сказано в Письмі: “Вдарте пастиря — і вівці розбіжаться”. Відповідно, еліта мусить передовсім плекати і виховувати таку віру в масі, бо це закон духовної єдності народу й еліти, який оберігає еліту і націю водночас.
    На завершення скажу дуже просту річ. Ми дозволили чужим людям вбити довіру до наших політиків і громадських діячів, і немає іншої сили, яка б захистила нашу еліту, відтак націю від депресії, деградації і колумбізації. Філософи кажуть — вертайтесь до основ. Тому доля української нації конкретно залежить від єдиного осередку сили, який ще має довіру маси — це духовні отці. Від них і від Патріарха залежить, чи зможе Українська церква зійти до народу заради проповідування Віри в сенсі не тільки релігійності, а любові українця до українця не в слові, а в чині життя.

Володимир ФЕРЕНЦ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment